Останні новини

Український лікар Фелікс-Щасний Сельський

Життя і діяльність д-р Сельського Фелікса-Щасного відомого з чільних діячів гро­мадсько-політичного та медичного руху в Галичині останніх десятиліть XIX і початку XX століть є стисло пов’язане з історичною епохою. З молодих років життя Сельський познайомився з І.Франком, М. Павликом, Є. Олесницьким та іншими свідомими діячами, які мали колосальний вплив на його дальше життя й діяльність. Відомо, що багата українська культура з другої половини XVIII ст. почала виявляти ознаки занепаду. Це давалося взнаки і в колишній Гетьманщині, і в Правобережній Ук­раїні, зокрема у західних землях, хотях Австро-Угорська імперія була якби лагідніша у відношенню українського питання. Тут остаточно перемогла унія, а з втратою православ’я цей регіон фактично був позбавлений тих політичних і культурних орієнтирів, за які він боровся протягом століть як складова частина однієї національної держави. Уніатське духовенство, яке проти­стояло колись польсько-католицькій експансії, деградува­лось, а нове на той час ще не скристалізувалося і щойно згодом зміцнило свої позиції і стало на захист свого народу. Поступово занепада­ла й традиційна українська культура західних міст. Книго­друкування, яким колись пишалися Львів, Острог, Перемишль, поступенно занипало. Літературна мова ледь жевріла в цер-ковнослов’янщині так, як сьогодні вона жевріє в УПЦ підпорядкованій Московському Патріярхові. Поступово у Східній Україні єдиним засобом літературного спілкування стає російська, у Західній – польська й латинська, у Закарпатті – латинська й угорська мови. Царський окупаційний режим, ліквідував політичну автономію України, поставив собі на меті повністю нівелювати й українську мову і весь народ. Рівень розговірної мови був неграмотний й наближений до «азаровщини», якою володіє сучасний прем’єр уряду України – М. Азаров. На цій хвилі польські шовіністичні елементи посилили в західній Україні процес польонізації.

З темряви і сну хотів пробудити в 1832 р. М. Шашкевич, який приєднав собі двох талановитих товаришів Якова Головацького й Івана Вагилевича і створив «руську трійцю», яка почала розгрівати леди національного застою. Слідами за Шашкевичем твердішою ходою пішов І. Франко, М. Павлик, Є. Олесницький, А. Чайковський та інші. Особливо І. Франко продовж більш ніж 40-літньої творчої активності плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик, і публіцист, багатогранний учений, мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, а передовсів жервенний український громадський діяч. Його творчий доробок, писаний українською, німецькою, польською, російською, болгарською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів, цей доробок вражає в різних ділянках високими інтелектуальними здобмиутка. Саме він мав не лише колосальний вплив на поодиноких діячів, в тому на нашого ювілята. Франко став титаном і мав вплив на цілу всесвітню епоху в якій натрвало вписався золотими буквами.

Одже визначаючи роль д-ра Ф. Сельського неспосіб поминути колосальної ролі нашого Каменяра, який мав благородний вплив на поведінку та світогляд ювілята. Досить пригадати слова Євгена Олесннцького, який писав: «Знайомість із Франком вводила нас, молодих, зовсім в інший світ, його на тодішній вік начитаність, його би­стрий погляд на речі і строга, а дотепна критика сучас­них відносин імпонували молоді і єднали її біля нього. Сельський був пряво заворожений бистротою розуму, працьовитістю і глибоким патріотузмом Франка. Він твердив вплив Франка, навчив мене інакше розумі­ти українофільство, показав мені справжній шлях, зміст та його суть, а сильна безпощадна критика Драгоманова поглиблювала мою реакцію проти фор­мального українофільства, яким проявлялось воно досі в Галичині. Був це складний період в цілій Галичині, коли доводилося вести консеквентну постійну боротьбу проти польського засилля у Львівському університеті. Урядова мова в університеті була польською і свої національні позиції треба було відвойовувати. Франко з своїми однодумцями мріяв щонай­вище збільшити число українських катедр і в тому з повною посвятою йому допомагав Фелікс Сельський- Щасний.

Фелікс Сельський-Щасний, визначний лікар-гінеколог, вчений, громадський діяч, вповністю сподвижник Івана Франка народився в 1852 р. в с. Колодниці біля Стрия в родині бідного управителя панського маєтку. Середню освіту здобував у Дрогобицькій і Львівській гімназіях. Вже у Дрогобичі заприятелював з І. Франком. У 1872 році вступив на медичний факультет Віденського університету. Під час навчання у Відні був членом студентського товариства «Січ», а у 1875 р. був його головою. Після ув’язнення у червні 1877 р. І. Франка й М. Павлика за зв’язки з ними був заарештований і Ф. Сельський. У 1880 р. закінчив навчання. Одержавши звання доктора медицини, працював в кращих акушерсько-гінекологічних клініках Відня. У 1883 році переїжджає до Львова, де обіймає посаду начальника відділу жіночих недуг у Львівській міській лікарні. Працюючи, уважно вивчав і науково обґрунтовував свої лікарські спостереження і вже з 1887 року у науково-медичних журналах друкуються його оригінальні праці. У 1897 р. Фелікс Сельський обіймає посаду заступника голови математично-природничописно-лікарської секції, що була утворена у 1893 р. при Науковому товаристві ім. Т.Г. Шевченка (НТШ) у Львові, та прирівнювалася, за рівнем наукової роботи, до статусу Академії наук. У 1897 р. секція постановила, що з метою удосконалення фахової, наукової мови, наукові збірники мають друкуватися українською мовою. Це був колосальний прогрес і заслуга ювілята, тим більше що число українських лікарів було невелике. Тому випало на долю Сельському серед існуючих медичних працівників перепроваджувати національну активізацію. Варто пригадати, що у 1900 р. на 15 випусників лікарів у Львові, лише дипломи отримали двоз українців Іван Полохайло та Ярослав Грушкевич, всі інші були чужинцями. Правдою є що згодом активну діяльність проявив д-р Ярослав Окуневський, як віьковий лікар та С. Дмоховський дентист з Перемияляі пару осіб ва Закарпаттю.

Найбільшою заслугою д-ра Сельського було те, що він включився в потік, перших наукових медичних осередків в Галичині, а пізніше до українськомовних видань. Після опублікування у 1905 р. записок Імператорської академії наук «Об отмене стеснений малорусского печатного слова» царський режим, наляканий революційними виступами, послабив заборони української мови. Тоді стало можливим почати друкувати науково-медичні праці українською мовою, навіть в російській займанщині. Тому сприяв також вихід у світ «Словаря української мови» Бориса Грінченка, в якому було багато заміщених термінів щодо людського тіла і його діяльності, хвороб та їх лікування. 1907 року у Києві засновано Українське наукове товариство (УНТ), яке очолив Михайло Грушевський — голова Наукого Товариства ім Шевченка у Львові; сформовано 3 секції, у тому числі математично-природничу. Серед перших 16 членів-засновників були лікарі О. Черняхівський, М. Галин, О. Корчак-Чепурківський. Пізніше (1908) сформовано природничо-лікарську, а згодом (1911) окрему медичну секцію, головою якої став Мартирій Галин. В 17 лютого 1908 р., після більш як 200-літньої деспотичної русифікації, на засіданні природничо-лікарської секції УНТ у Києві голова її д-р Мартирій Галин, головний хірург Київського військового шпиталю, виголосив вперше українською мовою наукову медичну доповідь на тему «Симуляції в хірургії». Праця була в тому ж році опублікована в «Записках УНТ в Києві» і стала першою науковою медичною публікацією українською мовою в Наддніпрянщині. Згодом О. Корчак-Чепурківський доповів про мальтузіанство і неомальтузіанство з погляду соціальної гігієни, Ф. Вовк виголосив доповідь про палеолітичні знахідки. Тоді українські лікарі Києва, які прагнули до розбудови української медицини, активно горнулися до участі в роботі УНТ. Протягом 1909 р. відбулося 30 засідань природничо-лікарської секції. З медичної тематики заслухано 8 доповідей, зокрема М. Галина про хірургію та походження гриж, Є. Черняхівського — з проблем діабету та експериментальних методик, А. Каковського — про вплив деяких ліків на серце в умовах експерименту, П. Блонського — про діяльність очних летючок, О. Черняхівського — про клітини центральної нервової системи з подвійним ядром, М. Шмигельського — про лікування хореї лікарською гімнастикою. Члени секції працювали над українською медичною термінологією, готували матеріали для медичних словників.

В 1910 р. у Києві вийшов друком «Збірник Медичної секції УНТ в Києві», книга 1 (121 с.) — перша наукова медична книга українською мовою в Наддніпрянській Україні. У збірнику, що вийшов за редакцією М.А. Галина і О.Г. Черняхівського, опубліковані праці М. Галина, Є. Черняхівського, А. Каковського, П. Блонського, М. Шмигельського. Праці виконані й подані на європейському рівні, широко цитується література німецькою та французькою мовами. Ще дві книги за царського режиму видано у 1912 та 1913 рр. Ці праці започаткували розвиток української медицини як частини української національної культури. Однак у 1915 р. царський режим повернув утиски української мови, науково-медичні видання УНТ було заборонено. А згодом комуністична імперія з Москви, взагалі недопускала, що праці студентів були друковані на українській мові.

Менш динамічно розвивалася медична наука україномовна в Галичині. У першому ж збірнику на 14-ти сторінках була видрукувана українською мовою стаття Ф. Сельського «До механіки нормальних і патологічних змін положень материці». Його численні дослідницькі праці й розроблені в них проблеми з акушерства й гінекології ставлять Сельського в число вчених-медиків із світовим іменем, його праці широко популяризуються на цілій Україні. Він перший із фахівців в Україні започаткував національну наукову гінекологічну літературу. Вже у 1899 р. його прйняли його на дісного члена до НТШ. Крім науково-практичної діяльності, Ф. Сельський відомий як визначний громадський діяч, літератор. Маючи певні кошти, він як лікар фінансово допомагав у виданні заснованих І. Франком, М. Павликом журналів «Друг», «Громадський друг». Він подає у ці часописи свої спогади, рецензії, художні та публіцистичні твори, критичні статті та інформаційну медичну літературу. Відомою є підписана Феліксом Сельським в 1907 р. відозва до української громади у справі захисту і звільнення з-під арешту українських студентів Львівського університету, які вимагали проводити викладання рідною українською мовою. Така активність вартувала вченому іменем австрійської «цісарської милості» – місячне ув’язнення. Відомо, що 1912 році сталася трагедія у Львівському університеті польські студенти застрілели українського студента Адама Коцка, який захищав українську мову в університеті. В його обороні різко виступив Лев Бачинський (1872-1930) та д-р Сельський.

Незважаючи на те 1913 р.д-ра Сельського рекомендовано до Найвищої Ради здоров’я Австро-Угорщини та нагороджено його орденом Франца-Йосипа. У 1914 р. лікар Сельський-Щасний (так сам переклав своє ім’я Фелікс) вийшов на пенсію, купив маєток та частину лісу у лихваря Райфа в урочищі Вигодівка (с. Витвиця). Будучи чудовим лікарем, лікував селян, допомагав жінкам, особливо під час патологічних пологів. Вчений ділився своїм досвідом з тими, хто мав нахил до медицини, роздавав їм медичну літературу. З 1919 року Фелікс Сельський займає посаду повітового лікаря у Долинському районі. Підтримував стосунки з провідними українськими діячами церковними та свіцькими. Помер Фелікс Сельський 20 травня 1922 р. у своїй садибі. Похований у спеціально збудованій каплиці біля власного будинку. Під час Другої світової війни будинок Сельського згорів дотла. Капличку більшовики дощентно зруйнували, та з могили викинули останки Ф. Сельського, які мешканка села позбирали і закопала під деревом. Лише на фасаді будинку сучасного санаторію-профілакторію, що стоїть на місці колишньої садиби Фелікса Сельського, на увіковічення його пам’яті відкрито меморіальну дошку. Хайже і ця стаття пригадає нам пам’ять того, хто допомагав вижити нації.

Література

Сельський-Щасний Фелікс Станіславович // Столиця Франкового серця. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 203.

Сельський-Щасний Фелікс // Арсенич П. Іван Франко і Прикарпаття / Петро Арсенич. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 302 – 303.

Сельський-Щасний Фелікс // Ярич І. 1000-ліття в обличчях / Іван Ярич. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 213 – 214.

Сельський-Щасний Фелікс // Енціклопедія українознавства. – Львів, 1998. – Т. 7. – С. 2746.

Сельський (Щасний) Фелікс // Пундій П. Українські лікарі : біобібліогр. довід. / Павло Пундій. – Львів; Чикаго, 1994. – Кн. 1 : Естафета поколінь національного відродження. – С. 211 – 212.

Юсип Д. Садиба на околиці / Дмитро Юсип // Юсип Д. Вогонь Світлодара : нариси-есе. – К., 1993. – С. 25 – 39.

Сельський Щасний Фелікс // Українські лікарі Прикарпаття / упоряд. П. Арсенич, Л. Вардзарук. – І.Франківськ, 1991.

Доктор Щасний Сельський // Стрийщина : іст.-мемор. зб. – Нью-Йорк, 1990. – Т. 2. – С. 106.

Андрух В. Лікар Щасний-Сельський / Володимир Андрух // Перевал. – 1999. – № 3. – С. 59 – 62.

Ярослав Стех

More in Новини
Міліція програла суд ще одному активісту “Відсічі”. Цього разу у Житомирі.

...

Close