Останні новини

Вікторія Наріжна: За Свободу без лапок

Журналісти, політологи та звичайні виборці одноголосно погоджуються – найбільшою несподіванкою на цих виборах стали відсотки, здобуті ВО “Свобода”. Ця політична сила стала предметом не лише політологічних диспутів, але й бурхливої суспільної дискусії, яка власне, розпочалася ще на передвиборчому етапі.

Публіцист, поет і перекладач Андрій Бондар не так давно написав у своєму Фейсбуці: “Це перший на моїй пам’яті глобальний світоглядний конфлікт серед своїх”.

Як на мене, це й справді так: я не пригадую таких пристрастей в українських соцмережах, такої зливи взаємних образ і відфрендів, таких несподіваних розбіжностей у колах однодумців, які проявилися на лакмусовому папірці голосування за “Свободу”.

Я маю стійкі ліберальні погляди, мені не зрозуміло, як можна ставити “права нації” понад права людини. Мені взагалі не зовсім зрозуміло, що таке “права нації”, адже нація складається з окремих людей, з особистостей, права яких і мають дотримуватися.

Я категорично не приймаю ідеалів ВО “Свобода” та їхню риторику, але великої трагедії в тому, що ця сила стала парламентською партією, не бачу.

Мені, як багатьом іншим, цілком зрозуміло, що 10% – це не ядерний електорат “Свободи”, це неоднорідний, ситуативний виборець.

Цей роздутий рейтинг виник на вістрі розпачу та ненависті до чинної влади, за зміни обставин він здується так само стрімко, як зріс.

Насправді, єдине, що мене стривожило та змусило з тою-таки пристрастю включитися в суперечки та сварки, так це неадекватна, як на мене, реакція на “Свободу” багатьох українських інтелігентів.

Люди, які завжди притримувалися, принаймні про людське око, ліберальних поглядів, люди, спроможні проводити паралелі та розуміти підтексти, люди, чий інтелектуальний рівень мав би забезпечити імунітет проти пропаганди та загальної паніки, розцінили “Свободу” як досить мале зло, щоб за неї проголосувати.

Особисто у мене до “Свободи” є кілька суттєвих претензій, і мені важко уявити, чому в моїх колег, які голосували за “Свободу”, не виникло подібних суперечностей.

Або ж як саме їм вдалося їх вирішити.

По-перше, мова ненависті. Я не вважаю, що речники цивілізованої політичної сили, незалежно від розташування на спектрі, можуть користуватися в своїх промовах висловами на кшталт “клістирна інтелігенція” або “російськомовні дегенерати”.

Тим більше вихвалятися на офіційному сайті тим, як вони зупинили наступ сексуальних збочень на Україну, розгромивши виставку чи зірвавши показ доволі невинного художнього фільму.

Звісно, простому виборцю з робітничого середовища така манера висловлюватися і поводитися може прийтися до душі, але як це проковтнули представники тої самої інтелігенції, до якої “свободівці” виявляють неприховану зневагу?

Ми і так живемо в країні “побєдівшего хамства”, де все вирішується грубою силою, а не в легальному полі. Так, майже всі українські політики, особливо з владних кіл, говорять таке, що соромно слухати, але ці люди засвідчили своє небажання бути українцями власною українофобною політикою.

Зате “Свобода” та їхні прихильники не просто вважають себе українцями, вони позиціонують себе як найщиріших і найсправжніших.

Я не хочу, щоб такі українці, хами і варвари, представляли Україну в світі. Я би хотіла, щоб українцями для світу були саме ті “грицаки, андруховичі та мариновичі”, яких “свободівці” таврують із ненавистю та хамством, і які, до слова, не відповідають їм тією ж монетою, тримаючи дискусію в цивілізованому полі.

Звісно, на цьому місці багато хто дорікнув би мені, що нам, “клістирним інтелігентам”, тільки й ідеться, що про нашу людську гідність, а тут країна гине під донецькою навалою.

Єдине, що можу сказати: якби всім українцям, як оце гнилим ліберастам, ішлося найперше про людську гідність, цієї влади в нас просто не було б. Така країна ніколи не привела б на трон малоосвічену людину, яка дозволяє собі в публічні промови втикати зеківський жаргон та називати виборців “козлами”.

Гідність би не дозволила. Люди, які готові жертвувати гідністю, взамін отримують рабство.

Наступний пункт – захист “традиційних цінностей”, який втілюється в забороні “пропаганди сексуальних збочень” чи абортів.

Знову-таки, простій людині такі цінності можуть бути до вподоби, вона не звикла бути власником свого тіла, своєї думки, свого вибору. Вона звикла, що категорії добра та зла за неї встановлює хтось великий: партія, церква, громадська думка, врешті-решт.

Але ж інтелігенція, зокрема творча, завжди вирізнялася бажанням і вмінням самостійно шукати орієнтири в житті – й відстоювати право інших на такий пошук. Чому ж кричуща антиліберальна програма не відлякнула багатьох від “Свободи”?

Дехто з друзів пояснював свою позицію так: у “Свободи” не буде достатньої ваги в парламенті, щоб справді провести “ці свої маразми” на законодавчому рівні, зате вона стане гарною противагою провладним депутатам. Це, звісно, прекрасна і наївна надія, але щоб стати противагою, треба мати вагу.

Партія, котра дуже активно експлуатує питання моралі в побудові свого іміджу, буде, імовірно, зацікавлена продемонструвати виборцям, що її боротьба за українські “традиційні цінності” – це не лише слова.

У нас і в нинішньому парламенті багато умільців, які прагнуть захищати духовність беззахисних повнолітніх та повносправних виборців, то хіба варто підкріплювати їх силою, для якої це не побічна активність, а основа програми?

І нарешті – націоналізм, чи точніше, його розуміння “Свободою”. Звісно, чимало представників української інтелігенції не є космополітами і вболівають за долю української культури та за її самобутність.

Я й сама є прихильницею деяких кроків, які декому можуть здатися націоналістичними. Скажімо, я за позитивну дискримінацію україномовної культури – але як за тимчасовий захід, до моменту досягнення рівних пропорцій із культурою російськомовною.

Адже наразі співвідношення україномовного та російськомовного культурного продуктів не відповідає співвідношенню між україномовним та російськомовним споживачем.

І через ряд причин ситуацію важко буде перевернути без втручання держави.

Але така позитивна дискримінація не мусить виражатися в бездумних квотах на україномовну продукцію чи тим більше в забороні чи іншому обмеженні російськомовної.

Вона мала б виражатися в розумній грантовій системі, податкових канікулах для виробника, гідному представленні української культури за кордоном, замість того жалюгідного непорозуміння, яке щороку репрезентує нас на Франкфуртському ярмарку та інших виставках на державному стенді.

Але те, як бачить позитивну дискримінацію українців “Свобода”, здається мені неприпустимою. Невже можна серйозно говорити про кримінальну відповідальність за прояви українофобії?

А як же тоді юдофобія, гомофобія, мізогінія, русофобія, врешті-решт? Людину, яка, скажімо, в публічному просторі проголошує, що всі росіяни – алкоголіки і дегенерати, яким не місце на нашій землі, карати не треба, я так розумію?

Ввівши такий закон, держава яскраво демонструє, що ненавидіти всіх, окрім українців, безпечно і з її точки зору, в принципі, прийнятно.

Щиро кажучи, я би не хотіла жити в Україні, де всі рівні перед законом, але одні рівніші інших. Чим вона відрізнятиметься від сьогоднішньої, тільки тим, що “рівнішість” забезпечуватиме не бабло в гаманці, а графа “українець” у паспорті?

У кожного свої найвищі цінності. Можливо, для когось існування формації під назвою “Україна” є найвищою цінністю, і йому байдуже, буде це ліберальна демократія, монархія чи диктатура, аби лиш була.

Мені ж абсолютно не потрібен клаптик на карті з підписом “Україна”, якщо він позначатиме ще одну недодиктатурку, і мені байдуже, яким ідеологічним смислом буде наповнена ця недодиктатурка – проукраїнським чи проросійським, релігійним чи світським, я буду боротися з нею однаково, наскільки матиму змогу.

І мені останнім часом все цікаво, чи вийшли б українські патріоти на вулиці проти диктатора, який заборонить російську попсу в маршрутках, російські школи в Донецьку, російську мову на вивісках, партію комуністів, і Регіонів заодно?

Чи раділи б, що все нарешті по-їхньому, а що диктатура – нічого не вдієш, країні потрібна сильна рука?

Звісно, я не думаю, що “Свобода” коли-небудь стане аж такою впливовою, щоб дорости до омріяної диктатури. Але те, що певна частина української інтелігенції виявилася не досить “клістирною” і залишилася глухою до брудного хамства та варварських звичок ВО “Свобода”, означає, що брутальність і дурні манери як “норма жизні” просочилися і в ті верстви суспільства, де їх точно не мусить бути.

Це знижує шанси українського суспільства на зцілення від цієї тяжкої радянської спадщини. Це закріплює владу хамства і сили – не лише в інститутах влади, а, що гірше, в суспільній свідомості.

Бо навіть ті, кому така влада мала бути найбільш огидною, вважають її невеликим злом. Вважають за можливе побороти одне варварство іншим. А чим тоді бороти переможця? Наступними варварами? І так до нескінченності?..

В ході цих дискусій у нас із друзями з’явився новий чи то тост, чи то гасло: “За Свободу без лапок!”.

Незалежно від того, чи підтримує радикальні сили пересічний виборець, інтелігенція не мусить забувати, що вільнодумство та вільнолюбство – це не лише її питомі риси, це фактично її обов’язок.

Людина, спроможна до самостійного мислення, не може підтримувати силу, яка в своєму проекті конституції пише: “Межі свободи визначені нормами моралі і Українського права”.

Межа свободи пролягає там, де закінчується свобода іншого. Визначати свободу такою розмитою річчю як мораль – все одно, що знущально взяти її в лапки.

Вікторія Наріжна, для УП

More in Події, Політика, Суспільство, Записки
Перевибори по 5 “проблемних” округах будуть не раніше березня – Магера

Заступник голови ЦВК Андрій Магера вважає, що повторні вибори на 5 проблемних округах можуть відбутися не раніше березня.

Close