Останні новини

Чи існує колективна відповідальність?

Йосиф Сірка

Про те, що не можна звалювати вину за політику влади на плечи всього народу, особливо, коли йшлося про нацистську політику, вже багато мовилося. І більшість висновків була та, що не слід всіх німців звинувачувати у тому, що саме за їхньої влади в Европі будували ґазові печі, де спалювали людей, концентраційні табори, в яких мільйони зазнали знущань і смерти. Численні дискусії на тему колективної вини таки схилялися до того, що не можна звинуватити народ, бо антилюдську політику провадила нацистська влада. Та це, коли йшлося про злочини нацистів проти людства, про Голокост, завдяки якому світ довідався найбільше про нацистські злочини.

Інша справа, коли говоримо про не менш злочинний режим – комуністичний, який партією большевиків відрізнівся від нацистського лише тим, що вживав не ґазові камери, але голодну смерть для винищення народів – українців, казахів. Концентраційними таборами комуністи СССР випереджали своїх німецьких однодумців вже з 20-рр. 20 ст., про що засвідчив автор-свідок, заступник комісара Лісового господарства СССР Карл І. Альбрехт у книзі “Зраджений соціалізм” (Karl I. Albrecht, Der verratene Socialismus, Niebelungen-Verlag, Berlin- Leipzig 1938). Німецький комуніст, який 1924 р. виїхав до СССР, щоб будувати соціалізм, на власній шкірі зазнав большевицький режим, який згодом його звинуватив у шпигунстві і засудив до кари смерти. Завдяки тому, що він не був совєтським громадянином, йому вдалось виїхати живим до Німеччини, де повністю повірив націонал-соціалістам і де бачив більше соціалізму ніж в СССР. Його книжку нацисти використали у своїх цілях – із 10 тисячного першого накладу 1938 р. виросла до понад 2 мільйонного 1944 р.. Звичайно, що нацисти використали її у своїх пропаґандистських цілях, але факти, підтверджені фотографічним матеріялом, не втрачають своєї вартості. І саме сьогодні слід би було перекласти цю книжку на українську мову – може б тоді виборці КПУ в Україні зрозуміли, куди їх можуть запровадити такі депутати-комуністи, які вже два роки в коаліції зі своїми історично непримирими класовими ворогами, яких утримали при владі аж до сьогоднішнього дня. Те, що Альбрехт став із комуніста нацистом лише свідчить про близькість ідей обох, а методів нацистів він не побачив, бо не був причетним до злочинів. Так само він не був причетним до злочинів, які проводили його однопартійці в совєтських в’язницях та концентраційних таборах, які тут звали трудовими, чи виправними таборами, чи якоюсь іншою назвою.

Ньюрнберзький процес над націонал-соціалістами поклав край цьому політичному угрупуванню і сьогодні в Німеччині знаходяться лише поодинокі симпатики колишніх верховодів, які не мають впливу на державну політику.

Цілковито по-іншому склалося в Україні. Після розпаду СССР комуністи притихли. Коли ж помітили, що влада і народ „призабули” про їхні злочини і не ставлять їх перед справедливий суд, то вони знов стали відверто виступати проти української держави і своїми демаґоґічними виступами зуміли видурити понад 2 мільйони голосів на парламентських виборах. Саме це є свідченням слабкості опозиції, яка боролася з партією влади, яка й так не мала виглядів на перемогу, а про тих, які цю владу підтримували, які допомогли їх постійною більшістю у ВР України приймати антинародні і антидержавні закони, порушувати Конституцію, про комуністів – забули!

Тут знов постає питання відповідальності – хто ж має стояти на сторожі інтересів народу і держави? Звичайно, що народ, у першу чергу. Але справа в тому, що в Україні привикли, що понад триста років правив царат, а потім на 70 років його замінила тзв. диктатура пролетаріяту. Багато хто ще не зрозумів, що коли тебе купують за гречку, олію чи гривні, то не з тим наміром, щоб ти не мусив йти купувати сам, а тому, що хтось хоче при твоїй допомозі здобути щит, який його врятує перед беззаконністю. У цивізізованому світі важко знайти країну, де б так безкарно поводилися з тисячами голосів виборців, як цьому було на останніх виборах до ВР України. І найбільше дивує, що десятки (а то й сотки) тисяч виборців змирилися з фальсифікаторами, виринає питання: то чому ви йшли на вибори, коли не вмієте постояти за свій вибір!?

Єгипетський президент Морсі заздрить Януковичеві. Він, за допомоги своєї політичної сили, хоче поміняти конституцію, яка б влаштовувала його партію, а забув, що в країні є люди іншої думки, що „Єгипетський Майдан” ще свіжої пам’яті і єгиптяни, то не українці. Януковича вибрала навіть не половина виборців (Морсі набрав на виборах понад 50%), а він вже протягом кількох місяців зумів „придбати” тушок, які не представляли ані партії, ані виборців (бо їх не обирали за мажоритарною системою), але які віддали-продали свої картки владній партії. Саме це спричинило порушення Коституції і президента наділили уповноваженнями, на які виборці йому не давали право! Можливо, що саме в Єгипті врахували досвід України і зараз сотки тисяч виходять на вулиці, щоб врятувати ідею, яка їм допомогла позбутися диктатора.

Дуже можливо, що єгиптяни усвідомили собі відповідальність за країну, яка виборола собі право на протест, на прозорість, на свободу.

В Україні помічаємо цілковито інший підхід до відповідальності. Насамперед тут панує старе прислів’я, базоване на українських „реаліях” – моя хата скраю! Ото й бачимо всякі спроби відвернути увагу суспільства від фальшування виборів, від невиплати зарплат, від погіршення життєвого рівня, від катастрофічної екологічної політики, від кричущої корупції, від тотального руйнування парламентської демократії, від спроб без згоди людей запроторити країну до Митного союзу, який обіцяє нове рабство під зміненою фасадою!

Тому розпалюється дискусія, чи виграє Тягнибок президентські вибори проти Януковича (незважаючи на те, що він ще й не кандидує і до виборів майже три роки). В медії хапаються за вислів п.Фаріон від партії Свобода, чи вживати українське жид, чи вже завживане російське єврей. Ці терміни в Україні вже вживаються давно, але політичного зафарбування надають їм інтенсивно щойно зараз.

Слід зазначити, що майже всі слов’яни вживають назву жид – отак і найближчі сусіди українців – поляки, словаки, чехи. В цих країнах іншого слова і не знають, тому єврей тут цілковито невідоме і чуже слово. В Україні, де ця національна меншина була активним членом українського суспільства, етнічна назва жид ніколи не викликала образи, про що свідчить існування не тільки численної літератури, включно з класиками, але й Української Народної Республіки, в якій було представлене Жидівське об’єднання соціал-демократичної партії з міністром УНР Зільберфарбом , який входив до Центральної ради. Саме на грошах УНР, чи не вперше в історії цієї національної меншини, був напис івритом, чим не може похвалитися жодна европейська, чи інша країна, де проживали євреї.

Отже, 90 років тому термін жид в Україні нікого не ображав, бо це був загальновживаний термін і іншого не знали, бо й не знали російської мови.

За час інтенсивної русифікації України у слово жид було внесено негативний (образливий) зміст , який вкладений у нього в російькій мові. Оскільки більшість єврейських оліґархів не знає української мови, а значна частина ЗМІ належить саме їм, то й вони розкручують дискусію, яка відволікає увагу від основних проблем в країні.

Справа ж не в тому, як тебе звуть, бо ми знаємо, що німців звали фашистами, нацистами, гітлерівцями, а ми знаємо, що до всіх німців цього застосовувати не можна, бо були й між ними жертви нелюдського режиму. В Україні є прислів’я, що нема українця, який би не мав приятеля жида! Чи знайдете ви таке прислів’я ще у котрогось народу? Це і свідченням української толерантності до євреїв.

Участь євреїв у розбудові УНР, пізніше в УПА, свідчить про те, що тоді панували добрі взаємини між цими громадянами одної країни. Численна присутність євреїв в українській літературі, мистецтві, політиці в минулому і сучасному є свідченням того, що можна будувати Україну, не будучи етнічним українцем. З іншого боку, маємо низку етнічних українців, які стали запеклими українофобами, яничарами, які готові і не за срібну монету продати рідну матір у вигляді рідної країни, мови. Я вважаю, що Мойсей Фішбейн, відомий український поет, кращий українець ніж відомий українофоб Колесніченко, чи відома антиукраїнка Бондаренко або вся КПУ, до якої належить чимало етнічних українців.

Отож, на вічне питання Чернишевського „Що робити?” маємо одну відповідь.

Шукати потрібно причину неукраїнської політики не в терміні. Якщо жидів ображає їх споконвічна назва в Україні жид, то слід взяти до уваги історичну долю цього терміну в Україні і замінити її терміном єврей, бо ж саме зло, образа не у слові, а як його сприймають.

Циган починають називати ромами, бо, мовляв, циган образливе. І тут чомусь без великих дискусій змінили назву цієї національної меншини, а до євреїв починають витягати „арґументи”, мовляв, класики цього слова не вживали! Але ж, як то сказав П.Тичина – „не той тепер Миргород, Хорол річка не та!” Саме форсування російської мови за останні два роки і є причиною того, що потрібно надати перевагу назві єврей, якщо інше викликає неприємні почуття й образу.

Питання слід було давно ставити, чому у ВР України, в міністерствах, в державних установах дозволено порушувати статус державної мови, починаючи вже з президента, чи голови уряду, міністрів, ґубернаторів іт ін..

В Канаді, на яку так часто люблять покликатися прихильники другої державної, не може займати посаду у федеральному уряді людина, яка не володіє обома мовами – англійською і французькою. В Україні нема федерального устрою, а урядовці не володіють державною мовою, а на популярні телевізійні програми запрошено „ґастарбайтерів” (принижуючи талановитих українських журналістів), які також вживають недержаву мову. Отже, порушення Основного Закону провадять ті, хто повинен слідкувати за його дотриманням і тут ми підходимо знов до питання, а хто ж несе відповідальність за безчинства?

Гадаю, що висновки може кожен робити, виходячи із суб’єктивних і об’єктивних причин, наслідки яких є: беззаконня, вседозволеність „обраних представників народу”, або призначених „обраними”.

Не слід піддаватися маніпуляції, не слід сприймати ліквідацію парламенту і його переведення на карткову систему ігрового касіна, бо з цього „автомату” випадають крім грошей ще й беззаконня та корупція, яка в Україні вже перевершила багато африканських країн.

Починати слід із викорінення не тільки зла, але й його розсадників комуністів-ленінців, які 70 років правили країною за допомоги насильства, руки яких повністю в крові. Саме комуністи протягом своєї влади посіяли серед народів нетолерантність, проводячи русифікацію всього СССР і форсуючи тзв. злиття націй з одною мовою і культурою, саме комуністи виховували нетолерантність до іншої думки, до релігії і саме вони й досі мріють відновити імперію зла. Вони заперечують Голодомори, які організували, вони відверто виступають проти національної символіки і брутально порушують Закон про державну мову в Україні.

Якщо брати приклад з єгиптян, то можна надіятися, що, хоч би колишні учасники Майдана, пригадають свою силу, яка полягає не „у хаті скраю”, але в активній участі в розбудові майбутнього свого і дітей та згадають, що „разом нас багато і нас не подолати”!

Перелицьована пісня „Вставай страна…” на „Вставай країно, рідная! (http://video.i.ua/user/2228263/40205/375540/ або http://www.youtube.com/watch?v=100 ol3BIHOQ&feature=em-share video user ), яку можна полухати в інтернеті, є свідченням того, що розуму і інтелекту та винахідливості в українців вистачає, але потрібно ще єдності й дії.

Торонто, 6.12.12

More in Новини
Анонс: “Українська хартія вільної людини” – відомі інтелектуали про 10 засад свободи та успіху. Пряма трансляція

В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим...

Close