Нижченаведені роздуми про структуру держави та виклики суспільству не витримують критики з точки зору існуючого законодавства і реалій сьогодення. Але ці реалії нам якраз і треба змінити. Це – мрія про Україну і українців.
Ми бачимо, що партійна система не вирішує проблеми управління державою і не виправдовує очікування суспільства. Загалом представницька демократія – це застаріла форма організації суспільства, яка відіграла свою роль. Це ми бачимо всюди в світі, і в США також. В багатьох країнах відбуваються акції протесту проти представницької демократії. В Україні, Росії (взагалі – на пострадянському просторі) представницька демократія набрала таких гіпертрофованих форм, що очевидно саме в Україні вона повинна луснути, так – щоб тріски полетіли на весь світ. Піком громадянського збочення можна вважати не тільки безпрецедентні випадки фальсифікацій, а і масове бажання виборців продавати свої голоси.
Що, наприклад, в Луганській області, вилилось в масовий продаж голосів виборцями «команді Шахова», і це визнано і владою, і журналістами, і громадськістю.
Модель для місцевої громади.
Гарна модель європейського самоврядування, наприклад, польської гміни, тим більше, що багатьом в України вона знайома. Але з огляду на те, що це теж модель представницької демократії, вона в збоченому суспільстві не спрацює. Тому треба думати про пряму демократію, зразком якої є слов‘янське віче. Пряма демократія потрібна «аби дурь кожного видна була».
Як варіант, новий Закон про віче, з введенням цензів, міг би стати реальністю. Цензи – обов‘язково, аби покінчити з продажем голосів і привести до виборчих скриньок людей, які роблять свідомий вибір.
Ще варіант, Закон «Про органи самоорганізації населення» закладає такі зародки прямої демократії. Якщо в місті створені ОСНи, які накривають все місто, то їхні голови, за визначенням, можуть скласти міську раду. І це буде пряма демократія, яка передбачає тільки вибори голів ОСН. Мер може обиратись прямим голосуванням, як зараз. Але тоді ми будемо мати два центру влади в місті, як і зараз – мер і рада. А краще зробити один центр влади , наприклад, раду, а мера рада хай наймає на конкурсних умовах – і відповідає за нього.
Коротко кажучи, фахівцям-політтехнологам є що запропонувати суспільству, більш достойне, чим те, що вони пропонують зараз.
Також, нарешті, треба розпочати процес вимог, аби залишати зібрані податки в громаді. І тут треба місцевим громадам почати вимагати своє. Наприклад, в США ми бачимо процес із збору і підписів в різних штатах за вихід із США. За такою схемою треба і нашим громадам починати діяти: розпочинати збір підписів, проводити місцеві віча, на яких приймати ухвали щодо вимог зміни законодавства щодо збору податків в місцеві бюджети. Ну це ж не секрет, вся Україна збирає гроші, аби в Києві їх дерибанили. Хай це і «донецькі» дерибанять, але ж в Києві! Ну колись цьому край треба покласти?
Модель для держави
Запит на переформатування держави є, а движучої сили поки нема. З‘явиться вона під час спалаху пасіонарності. Тому почекаємо, але поки можна проаналізувати – що треба для такого переформатування.
Суспільство потребує ідеологію громадського руху, який би об‘єднав переважну більшість населення, аби оминути варіанти громадянських воєн. Зрозуміло, що цей рух має переформатувати свідомість багатьох українців. А для цього потрібні великі ідеї. Що такий рух мав би українцям запропонувати? Ось варіанти.
По-перше : єдину Помісну Українську Церкву з єдиним Патріархом у новому форматі – аби до такої Церкви ввійшли, крім православних, і греко-католики і протестанти. Якщо Україна зможе започаткувати такий приклад для світового християнства, то сама отримає місце для лідерства в новому світі. Це велика ідея.
По-друге: залучення діаспори до розбудови України. В першу чергу через надання виборчих прав українцям діаспори через подвійне громадянство, можливо через якісь умови або цензи. З іншого боку, широкі контакти українських громадян з діаспорою. Таким чином буде не тільки діаспора допущена до політичних прав в Україні, але і громадяни України більше відчують світ. Розбудова і формування всесвітнього українського простору – це велика ідея.
По-третє, створення самодостатніх структур. Цей процес набирає обертів. Вже існує цілий суспільний недержавний пласт: кредитні спілки, ОСББ, ОСН, незалежні профспілки, громадські організації, фонди громад. Це повернення до природної самодостатності людини. Але, поки що, більшість суспільства не задіяна в такій самодостатності і, в цьому сенсі, ще критичної точки переваги суспільства над ерзац-державою треба досягати.
Досягнення самодостатнього суспільства – це велика ідея.
Наступна велика ідея – повернення вкраденої самоназви держави – Русь, або Київська Русь, та народу – руси.
Далі – сплата податків підприємствами в місцеві бюджети – теж велика ідея, за яку варто боротися.
На цьому я зупинюсь – шановний читач краще за мене здатен визначити свій список великих ідей.
Як же суспільство повинно організовуватися для здійснення цих великих ідей?
Логічно, аби основною структурною ланкою стала місцева громада. І держава була б сукупністю цих структурних ланок. Якимось чином в цю структуру повинні бути включені українські громади по всьому світу. Як бачимо партійна модель не присутня при такій організації суспільства. Двигуном цього процесу стає активний прошарок громадянського суспільства в громадах.
Саме самодостатність громади, як цілісної структури, а не окремих громадських організацій, мають становитись предметом для прикладання зусиль громадського сектору. Оце тема для створення громадського руху, який здатен генерувати і вносити зміни до Конституції та законів через референдуми, без сумнівного посередництва політичних партій.
Якщо загальний громадський рух буде пропонувати «набір інструментів» для самодостатності громади, систему навчання активістів і просування «продуктів організації життя» в громадах, взаємодопомогу і солідарність – це зустріне розуміння українців.
Ігор Орел