Цікаві, брате, часи настали: зараз, щоб спричинити скандал, повідомити всьому світові, що у тебе нежить чи, слава Богу, спонукати людей до думання, публічній особі досить добратись до клавіатури і написати щось на своїй стіні в соціальних мережах. Особливо ліниві — чиновники, наприклад, можуть просто дати вказівку і наймані борзописці щось надряпають.
Цією тенденцією свідомо, суто в маніпулятивних цілях користуються злісні тролі, які ставлять експерименти над своїми прихильниками, а, враховуючи швидкість поширення інформації в Інтернет, і над чималою кількістю користувачів, і цим публічно пишаються.
Люди доброї волі теж мають таке розуміння можливостей і нещодавні протести у віртуальній сфері примусили повернути до здорового глузду цілу компанію “Рошен”.
Минулої п’ятниці на своїй сторінці у соціальній мережі “Facebook” брати Капранови — письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі запросили відвідати на сайті “Друг читача” чергову публікацію під гаслом “Ніч з “Другом Читача”: камасутра по-українськи!” Невідомо, скільки з майже 5000 “френдів” побачили те посилання, та під повідомленням розгорілась невеличка дискусія. До неї ми ще повернемось, а поки що хотілося б сказати кілька слів про публікацію за вказаною стежкою.
Перші 10 секунд огляду показали, що фактично це компіляція з “найкращих еротичних віршів”, “11 пікантних малюнків із серії “Українська Камасутра” та інтерв’ю їх автора — художниці Тетяни Шевченко з журналу “Країна” . Наступні 20 секунд підкреслили повну відсутність прямого зв’язку цих чудових ілюстрацій з текстами. Потім виявилося, що, маючи на увазі “найкращі”, брати Капранови взяли тексти всього від чотирьох авторів — нагадаю, для 11 “пікантних малюнків”. Найприкрішим для мене виявилась непричетність прекрасних малюнків до поданих компіляторами поезій. Власне, й сама їх автор Тетяна Шевченко каже, “sic!”: “Головне було зобразити любов із українським гумором у традиційному побуті… Якби знайшовся автор описати ці історії, зробили б кольоровий альбом”.
Отже, автори несумлінно поставились до поставленої ними мети поширення цього виду творчості.
Якби популяризатори не вжили слово вищого ступеню “найкращі”, а, скажімо “кращі” чи “одні з кращих” стосовно віршів, їх різко суб’єктивного підходу до ініціативи ніхто б не помітив. З іншого боку, маємо дуже делікатну сферу для визначення поняття “кращий поет” чи “краща поезія”. Ця делікатність обумовлена і відсутністю точних критеріїв для переможців, і суб’єктивністю “суддів” і ще великою кількістю факторів.
Та й як можна декларувати “найкращі еротичні вірші”, не подавши поезії жагучої Антонії Цвіт чи ошатної Маріанни Кіяновської, які вирізняються з-поміж інших, цікавих, метафоризованих, але досить наративних — з лінійним викладом фактів, подій та емоцій.
Демократично, ліберально і без упередження подається еротична лірика на сайті “Дотик Словом” — читач сам обирає для себе і автора, і улюблену ритміку поезії.
Сумливою журбинкою є відсутність коментарів під публікацією “Ніч з “Другом Читача”: камасутра по-українськи!”. Натомість під згаданим оголошенням на сторінці братів Капранових у “Facebook” є кілька зауважень від шанувальників еротичної лірики про упередженість авторів допису-компіляції, які не подали поезій Лесі Мудрак (Олесі Мудрак-Ковалівни), яка відома віршами з нестандартною ритмікою, викличною образністю та артистично-неповторною манерою читання. Можна додати, що саме такі перформанси* рятували кілька заходів, які були організовані братами Капрановими. На жаль, є й інші приклади їх упередженого ставлення.
Ще одним смуточком стало знакове мовчання ініціаторів допису і відсутність відповідей своїм “френдам” у стрічці обговорення.
Все ж лишається надія, що Віталій та Дмитро Капранови зроблять правильні висновки після своєї невдалої публікації, неважливо, ким вона зроблена — ними самими, секретарями чи літературними рабами.
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ
* Перфоманс (від англ. performance — вистава, спектакль) — формa мистецтва, де твором вважають дії автора, за якими глядачі спостерігають у режимі реального часу.