Останні новини

Володимир Мацко: Заборона виїзду за кордон. Правові аспекти (судова практика)

Історія прав людини знаходить свої витоки ще у далекому минулому. Навіть Святе писання людства – Біблія, досить часто згадує про права людини, повагу до її прав, рівність між людством та інше, що стає певною категорію дослідження в контексті права.

Обговорювання прав людини відбувалося завжди, багатовікова тенденція розвитку поглядів на цю категорію права змінювалася та доповнювалася.

Але, право людини завжди розглядалося як непорушна категорія, як основний принцип існування демократичного суспільства. Дійсно, в своєму житті людина може припускатися певних помилок, які зачіпають права інших людей, з метою виховання та запобігання повторювання цих порушень встановлюються певні обмеження.

Широке застосування набув спосіб тимчасового обмеження особи у праві виїзду за кордон. Але, як завжди судова практика свідчить про те, що допускаються багато порушень під час вирішення цього питання.

За період з 01.01.2012 року по 01.11.2012 року національною Фемідою було розглянуто близько дев’яти тисяч справ щодо тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за межі України.

Стаття 377-1 Цивільно-процесуального кодексу України закріплює порядок вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Так відповідно до частини першої зазначеної статті питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Частина друга статті 377-1 Цивільно-процесуального кодексу України зазначає, що суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

В багатьох випадках, як засвідчує практика, державні виконавці порушують процесуальну норму, і як правило ніколи не присутні при вирішенні питання про обмеження щодо виїзду за межі України.

Так наприклад, Малиновський районний суд міста Одеси вирішив питання про обмеженні права виїзду за межі України без участі державного виконавця (справа №6/1519/68/11).

Відповідно до ст. 5 закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Стаття 32 закону України «Про виконавче провадження» закріплює заходи примусового виконання рішень, згідно цієї статті, заходами примусового виконання рішення є:

  1. Звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
  2. Звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
  3. Вилучення в боржника і передача стягувача певних предметів, зазначених у рішенні;
  4. Інші доходи, передбачені рішенням.

Таким чином, вирішення питання, щодо обмеження особи в праві виїзду за межі України може бути останнім етапом примусового виконання судового рішення, якщо державний виконавець застосував усі заходи примусу тощо.

Висновок можна зробити в цьому заході один – державна виконавча служба зацікавлена у використанні зазначеного заходу як способу отримання «компенсації» від боржника певного розміру винагороди, щоб не застосовувати це спосіб забезпечення виконання судового рішення.

Так наприклад, 01 лютого 2012 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Лук’яненко Л.М. розглянула подання відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України залишила її без задоволення (справа №2608/861/12).

Суддя мотивувала своє рішення тим, що державний виконавець не обґрунтував необхідність додаткового заходу впливу з метою забезпечення належного виконання боржником нотаріального напису у вигляді тимчасового обмеження виїзду боржника за межі України.

Таким чином, суддя зазначив, що необхідність додаткових заходів впливу на боржника необхідно довести .

Так, суддя Судацького міського суду Автономної Республіки Крим подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Судацького міського управління юстиції Автономної Республіки Крим про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України залишено без задоволення. Це рішення було вмотивоване тим, що тимчасове обмеження виїзду за кордон здійснюється на підставі рішення суду і тільки у разі, якщо особа має паспорт для виїзду за кордон. У разі, якщо особа не має паспорту для виїзду за кордон, їй може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорту. Вказане рішення, відповідно до п. 23 Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року, приймається за наявності в територіальному органі або підрозділі Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб і МЗС інформації про існування підстав зазначених у п. 22 цих Правил (справа №120/1599/12)

Законом не передбачене обов’язкове обмеження в праві виїзду за межі України за наявності невиконаних зобов’язань, а встановлена лише така можливість при наявності відповідних підстав.

Більшість рішень судді обґрунтовують тим, що суду не надається та в матеріалах справи відсутні докази того, що особа (боржник) має можливість та намір виїхати закордон, данні про наявність у нього закордонного паспорту тощо.

Але, є і випадки коли суди належним чином не досліджують обставини справи, докази які містяться в матеріалах справи і задовольняють подання державної виконавчої служби. Так, суддя Хоптинського районного суду Владичан А.І. 18 червня 2012 року задовольнила подання державної виконавчої служби стосовно обмеження в праві виїзду за межі України (справа №6-34/12). При цьому не було з’ясовано, які дії вчинив державний виконавець, чи дійсно боржник ухиляється від виконання зобов’язань та є підстави вважати, що і в майбутньому він буде ухилятися тощо.

Трапляються випадки, коли особа повинна залишати Україну та постійно виїжджати за її межі з метою виконання трудових обов’язків.

Так наприклад, до мене літом 2012 року на консультацію звернулася особа, яка мала посвідчення моряка, має спір з колишньою дружиною. Як стало відомо, державним виконавцем було задоволення подання стосовно обмеження тимчасового виїзду за межі України. При детальному вивченні цього питання було з’ясовано, що державним виконавцем та суддею були здійсненні певні порушення, які і були використані в якості обґрунтування апеляційної скарги на зазначену ухвалу.

Суттєві обставини, що не були враховані судом при розгляді подання про тимчасову заборону виїзду за межі України:

Відповідно до ст. 43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

має посвідчення моряка та відповідну фахову спеціальність, яка надає йому змогу реалізувати ст. 43 Конституції України шляхом укладання контрактів (трудових угод) із судновласниками.

Тимчасова заборона виїзду о пособирушує Конституційне право на працю.

Більш того, судом не врахована обставина, що особа, мав намір та бажання у вихованні, догляді та фінансової підтримки неповнолітньої дитини, але Він не міг встановити місце знаходження дитини у зв’язку з тим, що Він з матір’ю вибув за межі України  без повідомлення особи, про що свідчить довідка Малиновської районної адміністрації від 25.07.2006р.

Відповідно до ст. 2 протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, Апеляційний суд Одеської області 22 серпня 2012 року (справа №22ц-1590/8219/2012) погодився з цим та зазначив, що заборона виїзду особи за кордон у зв’язку з виконанням його трудових обов’язків порушує не тільки його конституційне право на пересування, а й порушує його конституційне право на роботу за фахом та отримання доходів на утримання його та сім’ї. В свою чергу, законом не передбачено право державного виконавця звертатися до суду з поданням про заборону боржнику працювати за кордоном.

Якщо ж, суд першої інстанції ухвалою обмежив прав виїзду за межі України, необхідно пам’ятати , що це рішення пост оновляється у вигляді ухвали, яка може бути оскаржена в порядку ст., ст., 294, 296 Цивільно-процесуального кодексу України, тобто в п’ятиденний строк.

В зазначеній категорії справ, необхідно велику увагу приділити доказовій базі та обґрунтування своїй правової позиції.

Володимир Мацко

More in Новини, Право, Статті
Упередженість братів Капранових

...

Close