Останні новини

Як виник сайт “Майдан”. Витяг з політичної енциклопедії.

«УКРАЇНА БЕЗ КУЧМИ» – кампанія народних протестів в Україні в 2000–01 організована громадянськими активістами та політичною опозицією, спрямована на відставку президента Л. Кучми.

О.Мороз і Ю.Луценко оприлюднюють “плівки Мельниченко”

28.11.2000 лідер фракції СПУ у Верховній Раді О. Мороз оприлюднив так звані «плівки Мельниченка» – матеріали, що компрометували Л. Кучму як державного діяча та свідчили на користь версії про його причетність до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе (див. Справа Гонгадзе). Зміст оприлюднених О. Морозом плівок викликає громадське обурення і спричиняє «касетний скандал».

Перша акція протесту відбулася 15.12.2000. На акцію, в якій взяли участь 24 українські партії та громадські організації (СПУ, УНП «Собор», УРП, ПРП, УНА-УНСО, УКСМ, Всеукраїнська партія трудящих та ін.), замість прогнозованих кількох десятків, вийшло понад 500 активістів з гаслом «Хочемо правди». Учасники вимагали відставки президента та керівників МВС і СБУ, а також проведення незалежної експертизи у справі зникнення Г. Гонгадзе. Радіо, телебачення та газети висвітлювали акцію як маргінальне явище. Найбільш оперативно інформацію з наметового містечка продовжували передавати сайт «Українська Правда» та українська редакція радіо «Свобода».

17 грудня на сайті пам’яті Г. Гонгадзе з’являється заклик «ВСІМ! ВСІМ! ВСІМ!», який учасники акції розсилали електронні адреси, а також на факси ЗМІ. До акції долучилися нові активісти – переважно учасники протестів 1990-х рр. Сайт пам’яті Г. Гонгадзе став недоступним на кілька днів. Періодично ставали недоступними й інші сайти, що висвітлювали акцію протесту. Активісти наважились на створення власного інформаційного ресурсу.

Так виглядав сайт Майдан під час УБК

20.12.2000 в мережі з’явився офіційний сайт акції «Майдан». Новий ресурс став джерелом інформації про акцію, а також виконував функцію координації та комунікації активістів по всій тер. України і закордоном. Учасники спільноти на волонтерських засадах повідомляли про події, пов’язані з акціями протесту у своїх містах, а також перекладали новини акції протесту англ. мовою.

Завдяки підтримці діаспори, пікети на підтримку УБК в перші тижні акції проходили також у Німеччині та США.

21.12.2000 деякі українські ЗМІ опублікували лист-звернення до Президента України з вимогою відставки силових міністрів та до ВРУ з вимогою відставки Генерального прокурора М. Потебенька, оприлюднену від імені Громад. к-ту опору «За правду!».

27 грудня акцію «Україна без Кучми» під приводом реконструкції Майдану Незалежності було тимчасово згорнуто. Учасників попросили прибрати намети і залишити площу.

Акції протесту відновились 14.01.2001, коли активісти поставили свої намети вздовж Хрещатика – від Майдану Незалежності до Бессарабської площі.

09.02.2001 з метою усунення від влади Л. Кучми, початку процедури імпічменту у парламенті, перетворення України на парламентську республіку і координації діяльності учасників акцій було створено Громад. ініціативу «Форум національного порятунку», до якої ввійшли представники більшості організацій, що брали участь у заходах. До складу спец. ради ФНП увійшли Ю. Тимошенко, О. Турчинов, Т. Чорновіл, С. Головатий, О. Мороз, В. Чемерис, В. Олійник, С. Хмара, Л. Лук’яненко, Т. Стецьків, В. Філенко, Є. Жовтяк та ін.

Михайло Свистович біля намету

12 лютого суд вирішив, що наметове містечко псує вигляд столиці й видав постанову, за якою його мали прибрати.

13.02.2001 Президент України Л. Кучма, Голова Верховної Ради І. Плющ та Прем’єр-міністр України В. Ющенко оприлюднили т. зв. «Заяву трьох» з приводу руху «Україна без Кучми», в якій підписанти назвали масові протести «українським різновидом націонал-соціалізму», учасників протесту «зграєю банкрутів, дискредитованих невдах, що прагнуть уникнути політичного забуття і кримінальної відповідальності», а самі акції «безпрецедентною політичною кампанію з всіма ознаками психологічної війни». Підпис під заявою В. Ющенка, який був на той час найпопулярнішим політиком у країні, викликав хвилю обурення громадськості. Політик пізніше змінив свою думку і підтримав Ю. Тимошенко.

Найбільша демонстрація

25.02.2001. вулицями Києва пройшла демонстрація, що зібрала за деякими оцінками до 10 тис. учасників. Під час акції було проведено символічний суд над Президентом та спалено його портрети. Того ж дня ще до початку акції на три години міліцією було затримано керівника прес-центру акції М. Свистовича.

01.03.2001 наметове містечко на Хрещатику знесли і затримали кількох учасників акції. 08.03.2001 опозиція зробила заяву про намір не пустити Л. Кучму до пам’ятника Т. Шевченку для покладання квітів. Вночі міліція оточила парк Шевченка і бл. 8.00 Президент Л. Кучма поклав квіти до пам’ятника.

Міліція затримала 8 демонстрантів, серед яких була прес-секретар УНА–УНСО Тетяна Чорновіл, яка разом з кількома журналістами знаходилась на даху одного із сусідніх будинків. Частина учасників акції рушила під стіни ГУ МВС у Києві з вимогами звільнити затриманих. Затриманих звільнили.

Між 14.00–15.00 Києвом пройшла багатотисячна демонстрація під гаслами відставки президента Кучми та притягнення його до кримінальної відповідальності. На підступах до приміщення Адміністрації Президента демонстрантам дорогу перекрили бійці спецзагону МВС «Беркут». Між демонстрантами та підрозділом міліції відбулися сутички, що завершились відступом учасників акції.

Бл. 17.00 у Будинку вчителя в Києві розпочався установчий з’їзд руху «За правду», делегатами якого була переважно студентська молодь. У цей же час на вулиці Димитрова спецназ захопив приміщення штабу УНА–УНСО, всі затримані, серед яких був лідер організації А. Шкіль, були доставлені до різних райвідділків міліції. Водночас на вокзалах столиці міліція затримувала молодь із символікою УБК і «За правду», а також тих, хто розмовляв укр. мовою, за підозрами в участі в акціях громадян. непокори. Загалом за гратами опинилося понад 300 осіб. Переважна більшість з них наступного дня вийшла на свободу або отримала кількаденні терміни. Водночас 19 осіб, членів УНА–УНСО, проти яких порушили справу за завдання тілесних ушкоджень міліціонерам, залишились за гратами.

29.05.2001 В. Ющенка було звільнено з посади прем’єр-міністра і він долучився до опозиції. 4 червня СБУ порушила кримінальну справу проти 19 учасників акцій протесту.

2 жовтня Старокиївський суд розпочав слухання у справі. Затримані оголосили голодування і домоглися відкритого для журналістів розгляду справи у кінотеатрі «Загреб».

31.03.2002 А. Шкіля було обрано народним депутатом України.

25.12.2002 суд під головуванням І. Воліка виніс вирок у справі, засудивши учасників протесту на термін від 2 до 5 років ув’язнення. Справу А. Шкіля було виділено в окреме провадження. Внаслідок протестів в Україні з багатьох незалежних течій оформлюється політична опозиція.

О. Сирінська

“Політична енциклопедія”. Київ, Парламентське видавництво, 2012. – 807 с. Сама стаття – С. 727-728

Сайт Майдан з 2001 по 2012 на інтернетній “машині часу”

[nggallery id=21 template=galleryview images=8]
More in Вибір редактора, Суспільство, Дати, Наша історія, Протест, Статті
Адвокати
Гей до стійла, адвокати! З адвокатським самоврядуванням, колеги!

«Адвокатов надо брать в ежовые рукавицы и ставить в осадное положение, ибо эта интеллигентская сволочь часто паскудничает…, позволяя… неприличие или...

Close