Останні новини

Заборона «пропаганди гомосексуалізму»: 5 років за п’єси Шекспіра і фільми Лінча?

Оксана ДУТЧАК

Скориставшись тим, що увага активних громадян сьогодні була прикута до долі закону про наклеп, Верховна Рада України черговий раз кинула виклик здоровому глузду і прогресивним цінностям.

Якщо ви збираєтесь найближчим часом в’їжджати в Україну, перевірте уважно вміст своїх портативних носіїв інформації. Якщо на них є твори Шекспіра або Лорки, фільми «Горбата гора», «Чорний лебідь» або «Малголленд-драйв» – вам загрожує до 5 років позбавлення волі. Так сьогодні вирішили 289 народних обранців, прийнявши у першому читанні законопроект 8711.

З легкої руки наших «демократів» гомосексуальність фактично поставлено в один ряд із: фашизмом та неофашизмом, культом насильства і жорсткості, расовою, національною та релігійною нетерпимістю, наркоманією, алкоголізмом та іншими шкідливими звичками. Адже пропагування її, як і пропагування вищезгаданих суспільних явищ, тепер загрожує адміністративною та кримінальною відповідальністю.

Це не налазить ні на яку голову у країні, яка хоча б формально визнає себе прихильником «європейських цінностей», порушує міжнародні зобов’язання України та суперечить її Конституції. Продовжуючи вже вкорінену тенденцію калькування законів із Російської Федерації, наша влада розписується у своїй неспроможності до критичного самостійного мислення і реальної послідовної прогресивної політики.

Більше того, вона вкотре на порожньому місці роздмухує конфлікт, який може ускладнити життя безневинним людям. Щоб переконатися, що конфлікт роздмухується штучно і на порожньому місці, досить звернутися до статистики. За результатами моніторингу протестів і репресій, за останні три місяці в Україні відбулася одна (ОДНА) акція протесту, спрямована проти представників сексуальних меншин. Фактично після штучно створеного консервативними релігійними і правими групами весняного загострення гомофобних настроїв, про яке я вже писала, боротьба з «гомодиктатурою» не хвилювала українських громадян.

Просто із нездорової цікавості я спробувала все-таки розібратися чим керуються автори законопроекту і ті, хто за нього проголосував. Для цього я заглянула у пояснювальну записку. Обґрунтовуючи необхідність прийняття законопроекту, народні обранці пишуть:

«Поширення гомосексуалізму складає загрозу національній безпеці, оскільки приводить до епідемії ВІЧ/СНІД, а також руйнує інститут сім’ї та може призвести до  демографічного кризису.»

Оминаючи питання орфографії у документах на офіційному сайті вищого законодавчого органу нашої країни, стає зрозуміло, що автори законопроекту не лише ставлять гомосексуальність у один ряд із шкідливими та небезпечними суспільними явищами. Гомосексуальність із їхньої точки зору навіть гірша – вона становить загрозу національній безпеці і навіть може призвести до демографічної кризи. Ні, не недолуга економічна політика, через яку люди бояться народжувати дітей. Ні, не їх рівень життя, який стає причиною масової еміграції з країни. Ні, не систематичне порушення прав і свобод. А той факт, що незначний відсоток людей не вписуються у їхні містечкові консервативні уявлення про любов.

Отже, формальна пафосна і абсурдна підстава для законопроекту знайдена. Яка ж реальна логіка стоїть за нею? По-перше, депутати розписуються у своїй неспроможності вплинути на демографічну ситуацію в країні і роблять гомосексуалів потенційними і дуже зручними цапами-відбувайлами. По-друге, вони грають на консервативних цінностях, які поділяють не такий вже й малий відсоток наших співвітчизників (щоб переконатися, досить буде глянути в коментарі до цього допису). Це не питання мови, яке надає/віднімає електоральну підтримку за регіональною ознакою. По-третє, побутова гомофобія самих депутатів – їх консервативне налаштування – знаходить свій вихід у подібних законопроектах.

І ця побутова гомофобія не така страшна, якби вона зустріла опір суспільства. Але вона не зустріне. Навряд проти цього законопроекту вийдуть боротися відомі митці, як вони боролися проти закону про захист суспільної моралі. Навряд протестуватимуть опозиційні політики, як вони протестували проти закону про мови – деякі з них голосували сьогодні за законопроект. І зіркові журналісти, які ще вчора боролися за своє право на свободу слова, не вийдуть на вулиці на захист цього ж права сексуальних меншин. Бо цей законопроект не стосується їх особисто і на боротьбі проти нього не можна набрати політичних дивідендів.

Тому сподіватися можна хіба що на тиск міжнародної спільноти та акції протесту самих представників сексуальних меншин і малочисельного кола небайдужих до людських прав – правозахисників, груп активістів та громадських діячів.

Чого чекати далі людям із нетрадиційною орієнтацією, якщо регресивна та консервативна політика влади прийме послідовну форму, навіть страшно уявити.

Аби зрозуміти до яких абсурдів можна дійти у боротьбі з пропагандою гомосексуальністю на практиці, досить подивитися на Росію, де у прокуратуру скаржаться на зображення веселки на продукції компанії. Застав дурня богу молитися, як то кажуть. І якщо цей приклад викликає лише здивування та сміх, то є ризик, що серйозніших і сумніших прикладів не так довго залишилося чекати.

Яких подальших кроків чекати від наших обранців? Якщо гомосексуальність фактично прирівняна до відверто негативних суспільних явищ, то чи буде впроваджуватися програма боротьби з гомосексуальністю? Як мінімум один із авторів законопроекту, Євген Царьков, не проти повернутися до сталінської практики кримінального переслідування за сексуальні стосунки між чоловіками.

Мене заспокоює лише те, що, скоріш за все, законопроект 8711 чекає та ж доля, що й законопроект про захист суспільної моралі. Якщо його приймуть (а я дуже сподіваюся, що вистачить розуму цього не робити), то буде кілька спроб покарати за «пропаганду». Ці спроби викличуть певний резонанс і закінчаться пшиком. Про існування закону можна буде забути до того моменту, як котрийсь із політиків не вирішить скористатися ним для своїх політичних цілей знову.

Бо ж систематичне застосування цього закону на практиці неможливе. Воно неможливе ні в Україні, ні (поки що) навіть у Росії. Для його повної і систематичної реалізації, для покарання вас за зберігання і спроби ввезення на територію України десятків і сотень видатних творів мистецтва, потрібна фашистська держава і пасивне суспільство. Є надія, що ми поки не маємо ні того, ні іншого.

Блог автора

More in Суспільство
HorynMM
Погасла свічка Михайла Гориня

«Краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму» – цим девізом керувався організатор самвидаву, правозахисник, видатний громадський і політичний...

Close