Останні новини

Четверта книжка актуальних статей нашого земляка Йосифа Сірки на громадсько-політичні теми

Микола Мушинка

Йосиф Сірка: Актуально – 4. Публіцистика. – Ужгород: Мистецька Лінія, 2012. – 220 стор.

Уродженця с. Ублі Йосифа Сірку (1936 р. народження) можна без перебільшення назвати найвизначнішим літературознавцем та громадським діячем Пряшівщини 70-90 років ХХ століття. В часі, коли на Пряшівщині всі засоби масової інформації були зосереджені в руках кількох догматиків, які сліпо виконували політичні вказівки з верху (часто їх навіть перевершували), а ціла група „інакодумців” була вилучена з літературного процесу, він, живучи на демократичному Заході, опублікував англомовну монографію „Розвиток української літератури Чехословаччини 1945-1975 років” з наголосом саме на творчості репресованих письменників (J. Sirka:The Development of Ukrainian Literature in Czechoslovakia 1945-1975. – Frankfurt/Main, 1978. – 198 s.). Через два роки поширену версію цієї монографії він видав українською мовою („Розвиток національної свідомості лемків Пряшівщини у світлі української художньої літератури Чехословаччини”. Мюнхен, 1980. – 192 с.).

Крім того, політичним подіям у Чехословаччині цього періоду, окресленим терміном „нормалізація”, Й. Сірка присвятив цілий ряд публіцистичних статей та радіопередач. Все це було неабиякою моральною підтримкою репресованих діячів української культури в Чехословаччині.

В другій половині 80-х років Й. Сірка заснував у Західній Німеччині товариство німецько-української співпраці „Діалог”, спрямоване на пізнання України, її історії та культури. З членами цього товариства він влаштував десятки туристичних подорожей в Україну, в рамках яких завозив туди „заборонену” літературу, матеріальну та фінансову допомогу репресованим дисидентам, а звідти – „самвидав”. Не треба підкреслювати, що це було крайнє небезпечно. Та він рискував. Після розпаду Радянського Союзу і комуністичного блоку, завозив гуманітарну допомогу (лікарства, харчі, одяг, взуття, комп’ютерну техніку) із Німеччини зокрема на Закарпаття. Значну допомогу він надавав щойно відновленій Греко-католицькій церкві на Закарпатській Україні та українській пресі Пряшівщини. Понад сто вантажів Й. Сірка привозив на Закарпаття особисто. При одній з таких подорожей він потрапив у автоаварію, з якої лише чудом вийшов живим.

Від 2001 року Й. Сірка, будучи пенсіонером, живе в канадському Торонто – звідки уважно стежить за подіями в Україні, але й бере активну участь в оцінці цих подій, регулярно відгукуючись на них у пресі та інтернеті, головним чином, на сайті „Майдан”.

Важливіші з них він видав власним коштом вже у чотирьох книжках під назвою „Актуально”. Майже весь тираж цих книжок він подарував бібліотекам та установам України.

* * *

Четверта книжка серії „Актуально” містить 45 статей, написаних від 9 березня 2009 по 19 червня 2012 рік, тобто вони охоплюють період кінця президентування Віктора Ющенка і початку президентування Віктора Януковича.

Книжка відкривається інтерв’ю, в якому Й. Сірка відповів на два десятки запитань, головним чином, біографічного характеру.

Червоною ниткою через всі статті тягнеться побоювання автора за долю України, яка, на його думку, опинилася в смертельній небезпеці, бо влада в країні все більше й більше потрапляє в руки олігархів, не зацікавлених в розвитку України та її національної культури. Він далекий від того, щоб ставити себе в роль судді чи арбітра, однак в переважній більшості статей вказує як це або інше питання рішають в інших країнах, таких як Канада, США, Німеччина, але й порівняно невеликих як Чехія, Словаччина та прибалтійські країни.

Про національну і політичну ангажованість автора свідчать вже назви його статей: „Чеський патріотизм – зразок для українців”, „Чи здатні українці повчитися у канадців?”, „Українці повинні знати свою історію”, „Рік президента Януковича – погляд з-за океану”, „Сталін і Гітлер не близнюки, але дуже близькі”, „Курс Табачника на тотальну русифікацію”, „Шовіністичний наступ на Україну за українські ж гроші”, „Що трапилось з ідеалами українців?”, „Правду про УПА вже ніхто не зможе заперечити”, „Українська – найпрестижніша мова” та інші.

Найбільше непокоїть автора питання української мови. Аномалією він вважає факт, що в суверенній демократичній і незалежній Україні навіть найвищі політики в офіційних промовах користаються не рідною державною мовою, а чужою, в даному разі – російською. Російськомовними є понад 90 % журналів і 70 % газет України та переважна більшість середніх і вищих шкіл. Кількість російськомовних шкіл в Україні з кожним роком зростає, головним чином завдяки антиукраїнській політиці міністра освіти молоді та спорту України Дмитра Табачника, який, на його думку, підкріплену реальними фактами, взяв „безпосередній і відвертий курс на тотальну русифікацію України” (с. 145).

Антиукраїнські елементи в Україні, фінансово підтримувані урядом Росії (на чолі з президентом В. Путіним), роблять все, абу втягнути Україну в московське ярмо. Про це Й. Сірка у своїй книзі наводить десятки конкретних прикладів. Особливо негативно вони зображують національно-визвольну боротьбу в Західній Україні в першій половині ХХ століття, зокрема Організацію українських націоналістів. Її керівника Степана Бандеру вони безсоромно називають „фашистом”, хоч він був в’язнем фашистських концентраційних таборів, а після звільнення очолив антифашистський, пізніше – й антибільшовицький рух опору. Автора дивує, що навіть у словацькій пресі ще в 2012 році появляються статті типу Володимира Янцури „Ako ukrajinskí esesáci čistili Slovensko“ (Pravda, 12. 5. 2012), в яких українцям приписуються злочини, що їх вони зовсім не допустилися, замовчуючи реальну дійсність, що в 1939-44 роках весь уряд Словацької республіки, очолюваний президентом Тисом, був фашистським. Отже, звірства, що їх Янцура приписує українцям робили не українці, а словацькі та німецькі фашисти.

Чимало статей в четвертому випуску книги „Актуально” присвячено питанням української діаспори, яка в усіх країнах Західної Європи, Америки та навіть в Австралії намагається утримати свою ідентичність, рідну мову та культуру посередництвом українських шкіл та засобів масової інформації. Натомість в Росії, де живе кілька мільйонів українців, немає жодної української школи, газети чи журналу і будь-який український національний рух там в зародку ліквідується.

І остання стаття рецензованої книги Й. Сірки присвячена питанням української мови. Автор в ній, між іншим, пише: „Недавній мій побут в Україні та зустрічі з різними людьми переконали, що українська не загине, оскільки вона досягла такого розвитку, який не зможе знищити ні шовіністична кремлівська політика через своїх „депутатів” у Верховній Раді України, ні Московський патріархат, який не хоче допустити українську мову до українських церков. Одним словом – вся антиукраїнська політика Кремля та „п’ятої колони” в Україні – підтверджують престижність української мови, бо у самому Києві чи Донецьку потрібно не тільки її знати, але й мати відвагу нею розмовляти, тобто треба проявити героїзм, характер, показати людську гідність” (с. 213).

Час покаже, чи українці нарешті проявлять героїзм, характер та людську гідність.

30. 12. 2012.

На світлині – обкладинки чотирьох досі виданих книжок Й. Сірки „Актуально”

More in Новини, Події, Суспільство
Logo_vydavnytstvo_Krytyka
Подіюмна дискусія «Гуманітарна наука в Україні: проблеми, виклики, рішення» (10 січня, 17:00, Київ)

10 січня, у четвер, о 17:00 часопис «Критика» запрошує на подіюмну дискусію «Гуманітарна наука в Україні: проблеми, виклики, рішення». Дискусія...

Close