Останні новини

Микола Рябчук: Гламур

— А він, виявляється, був колись гарним! — каже дружина.

Ми дивимося з нею “Двадцяте століття” Бертолуччі, де одну з головних ролей грає Жерар Депардьє.

Нині й справді лише качиний ніс виказує спорідненість того білявого юнака із розжирілим зачмеленим типом, що розігрує клоунаду в черговому путінському спектаклі: “Приведи в нашу піраміду двох друзів і отримай бонус”.

Стилістично це мало чим відрізняється від шукання фіктивних амфор на дні моря, польоту на аероплані з віртуальними журавлями чи безстрашного поєдинку з не зовсім справжньою уссурійською тигрицею. Путінський Депардьє теж фіктивний, для лохів. Адже ні жити в Саранську, ні подорожувати по світу з російським паспортом він не буде. Для цього є кращі країни і кращі паспорти. От хоч би й звичний французький.

Ленін, кажуть, називав таких персонажів “корисними ідіотами”. Сталін використовував їх де тільки міг із винахідливістю досвідченого сутенера. Одні прославляли будівництво Біломорканалу, другі заперечували Голодомор, треті оспівували Вождя у віршах і прозі.

Трагедія, кажуть, повторюється як фарс. Сьогоднішньому кремлівському телевізійному мачо далеко до вусатого попередника. Як, зрештою, пошарпаному Депардьє — до Ромена Ролана чи Бернарда Шоу.

— А все ж він не позбавлений почуття гумору, — заступається за луб’янського кінолюба моя добросерда дружина. — Здається, це він запропонував Депардьє стати міністром культури Мордовії. Чи хтось із його чиновників, який хотів запопадливо вислужитися перед шефом?

Я б міг відповісти, що й Сталін мав почуття гумору. Час до часу він заарештовував котрогось корисного ідіота за шпіонаж і засилав до гулагу. Та розумію, що нині, в добу гламуру, це би порушило чистоту жанру. Тому відповідаю дружині в тон, цілком доброзичливо:

— Краще б він зробив його директором цирку.

Газета по-українськи

More in Події, Політика, Суспільство, Записки
Андрій Сидор: Посвята

...

Close