Останні новини

Олександр Наказненко: Особливості національної енергетики України

 Трапляється таке в житті – те, що здавалося величним, непорушним і вічним – досить швидко й для багатьох несподівано зазнає краху. Пригадуєте, як ще в середині 80-х років минулого століття співали «Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки…». А вже на початку 90-х «единый могучий» з тріском луснув по всіх швах, внаслідок чого республіки колишнього СССР, у тім числі й Україна, здобули незалежність.  Допоки вони все одно залишаються пов’язані між собою спільною енергетичною інфраструктурою – нафто та газопроводами, лініями електропередач, але вже відчувається наближення кінця й цій енергозалежності.

Широке впровадження відновних джерел енергії (передовсім, сонячної та вітрової) здатне зробити енергетично незалежною не те, що цілу державу, а навіть кожне окремо взяте домоволодіння (насамперед, приватного сектору). Адже невеличкі вітряки та сонячні батареї можна встановити у кожній оселі, на будь-якому будинку. На відміну від ГЕС, ТЕС чи АЕС, які, зрозуміло, не встановиш будь-де. Облаштувавши будинок сонячними панелями чи/та вітряками, реально буде відключитися від зовнішнього електропостачання. А якщо, наприклад, енергію літньої спеки акумулювати й використовувати взимку, то взагалі можна відмовитися й від нині звичних для нас джерел опалення.

В Україні вже продаються системи автономного енергозабезпечення, які працюють на сонячних батареях. Щоправда, ціни на них – доступні не кожному. Загальна вартість устаткування десятикіловатної потужності (такої вистачить не тільки для освітлення, а й опалення в зимовий період будинку 100-150 м. кв.) 200-250 тисяч гривень. Відтак, поки що такі автономні електросистеми вигідно встановлювати там, де немає звичних стовпів з дротами (бо ж їхнє прокладання зараз також недешеве – один кілометр близько 120 тисяч грн.) та газопроводів. Втім, це лише початок розвитку ринку автономної енергетики. Цілком ймовірно, що вже в недалекому майбутньому стане вигідніше установити систему автономного електроживлення, аніж підключатися до загальної мережі за нинішніми тарифами. Як може змінюватися динаміка цін можна згадати на такому прикладі. У середині 1990-х років мобільний телефон видавався надто дорогим задоволенням, ознакою статусу привілейованих. Та вже на початку 2000-х він став доступним середньому класу, а невдовзі студентам і пенсіонерам. Попит породжує пропозицію, відтак зростання обсягів виробництва та продажу автоматично зменшують роздрібну ціну.

Потрібно обрати вірний стратегічний напрямок вкладання капіталів у сфері енергозабезпечення. Близько ста років тому людство пішло енергетичними манівцями, розширюючи мережу ліній електропередач замість того, щоб розробляти та вдосконалювати технології акумулювання енергії. Проте, останніми роками ситуація почала докорінно змінюватися. У світі вже давно чітко простежуються тенденції до економічності та автономності живлення побутових електроприладів. Наприклад,  розробили телевізор (діагональ 50 дюймів), включення якого в розетку не передбачене – він працює від однієї невеличкої батарейки. Створено ноутбук, який живиться від невеличкої вмонтованої у корпус сонячної панелі. Про автономні ліхтарі з вмонтованими фотоелементами, гадаю, також чули.

Є й вагоміші досягнення у напрямку самодостатнього енергозабезпечення. Наприклад, енергосамоокупний багатоквартирний будинок, зведений у Фінляндії у місті Ярвенпяя. Будинок виробляє стільки енергії, скільки й споживає. Це при тому, що газ у Фінляндії (власне, як і у всій Скандинавії) для побутових потреб не використовують, вважаючи його занадто небезпечним. Активний будинок сам виробляє необхідну йому енергію за допомогою геотермального тепла, а також сонячної і вітрової енергії. Зрозуміло, що в Україні, де більше сонця, такий будинок звести ще простіше. Південь Фінляндії розташований на 60-х широтах. Північ – взагалі за Полярним Колом. Хто забув – географічні координати Києва – 50 градусів Північної широти, Сімферополя – трохи менше 45 градусів.

Словом, знову слов’янам як у давні часи треба переймати досвід у варягів. Та й не тільки у них. Зараз активними темпами екологічна енергетика розвивається у Німеччині. У цій країні вже встановлено 31 гігават сонячних панелей, 80%  яких розташовані на дахах будинків.  Для порівняння – це майже дорівнює піковому навантаженню усієї енергосистеми України (32 гігавати). Або ж більш, ніж удвічі перевищує сумарну встановлену потужність всієї атомної енергетики України (майже 14 гігават). При цьому, німці не збираються зупинятися на досягнутому, продовжуючи нарощувати потужності сонячної, вітрової та біоенергетики, аби вже через кілька років закрити атомні станції. Тобто – є на кого рівнятися і брати приклад у плані розвитку екологічних відновних джерел енергії. Що там говорити, якщо навіть у Росії  запланували спорудити один з найбільших вітропарків в Європі.  А Японія вирішила спорудити найбільшу вітрову електростанцію в світі, вирішивши після аварії на Фукусімі, позбутися енергозалежності від атомної енергетики.

Все це – тільки початок процесів, який покладе край енергетичним монополіям, а за одне й стовпам з дротами. Наразі розвиток ідеї зводиться до спроможності збереження енергії. Тобто розробки й поширення невеликих й водночас ємкісних акумуляторів. Прискоренню цього процесу посприяє активний розвиток електромобілебудування. Вже зараз електромобіль має купу технічних переваг порівняно зі своїм бензиновим аналогом – економічність, екологічність, можливість зарядки у домашніх умовах. Подолання єдиного недоліку порівняно з двигунами внутрішнього згорання – тривалість пробігу на одній заправці-зарядці – спричинить розвиток ринку дешевих та ємкісних акумуляторів. Коли їх  виробництво поставлять на потік, це стане поштовхом для швидкого розвитку й поширення автономних індивідуальних освітлювально-опалювальних систем, що живитимуться від відновних екологічних джерел енергії – сонячної та вітрової. Тобто здатність ефективного акумулювання цієї енергії забезпечить використання автономних енергетичних систем на підприємствах, господарствах та людських оселях, що у підсумку зробить непотрібними великі електростанції та мільйони кілометрів нинішніх ліній електропередач (ЛЕП). Оскільки невеличкий вітряк чи кілька десятків метрів сонячних панелей можна встановити у будь-якому домоволодінні, а ємкісний акумулятор зможе забезпечити ефективне збереження енергії й використання її у безвітряну погоду (при живленні від вітряка) та у темну частину доби (накопичену від сонячних батарей). Тож автономна електрифікація будинку та зарядка е-мобілів у домашніх умовах – вже технічно вирішені процеси.

Наступний етап – поширення цих технологій, аби внаслідок здешевлення зробити їх якомога доступнішими й звичними. Певні зрушення у цьому плані є, але далеко не настільки, як можна було очікувати. Попри промовисті приклади та заклики екологічної громадськості – більшість коштів інвестується у неекологічну енергетику, яка використовує невідновні джерела споживання. Як-от, наприклад, атомну енергетику. Вона позиціонується, як хоч і неекологічна, але начебто найдешевша.  Проте, постійно потребує чималих фінансових вливань. Так, зокрема, якось мало поміченою пройшла інформація про розпорядження Кабміну від 7 листопада 2012 р. № 1013-р, яке «благословило» позику з-за кордону на 600 мільйонів євро для «Енергоатому» під 0,2% річних (кому б ще у нас надали позики під такі відсотки?) для використання з досить розпливчатим формулюванням на програму «підвищення рівня безпеки енергоблоків атомних електростанцій». Що саме передбачає ця програма, допоки з’ясувати не вдалося. Є припущення, що на заходи безпеки блоку № 1 Південно-Української АЕС, для продовження його роботи в над проектний період.

У будь-якому разі, сума у 600 мільйонів євро чималенька – її б вистачило, наприклад, аби встановити сонячних станцій загальною потужністю 500 мегават (з розрахунку 1,5 мільйона доларів за мегават), або ж удвічі більшої потужності вітрогенераторів. Тобто, ту ж потужність атомного реактора  (1000 мегават) отримуємо у вигляді екологічно чистого відновного джерела енергії. Окрім того, не потрібно буде витрачатися на забезпечення роботи самого реактора, видобуток уранової руди, перевезення туди-назад для збагачення урану в Росії, утилізацію ядерних відходів. Переваг маса, якщо уміло раціонально й далекоглядно розпоряджатися наявними коштами, як згадана 600-мільйонна позика. Подібні випадки дотацій для атомної енергетики не поодинокі. Спочатку вироблена на атомних станціях енергія відпускається по директивній «копійчаній» ціні, але потім ядерна енергетика дотується всілякими позиками й інвестиціями на реконструкції, модернізації, підвищення безпеки і т. ін.  У результаті виходить, що насправді «дешевизна» атомної енергії – це сучасний техногенний переспів російської народної казки про «Кашу из топора».

Ну й, звичайно розповідаючи про перспективи енергетики не можна не згадати свіжу домовленість з компанією Shell щодо видобування в Україні сланцевого газу. Доволі сумнівний проект у плані екологічності – не витримує критичного погляду й з суто економічної точки зору. Адже на озвучені 10 мільярдів євро, які потребуватиме ця розробка, можна спорудити сонячних станцій загальною потужністю 7 гігават, або ж 14 гігават вітряних станцій. Тобто всю атомну енергетику України замінити вітряною. При цьому потім живитися безплатною природною чистою відновною енергією, а не витрачатися на прокладання газогонів від сланцевих родовищ, викачування та транспортування газу і т. ін. Вже багато говорилося, що згадана «сланцева угода» значною мірою політична. З одного боку незалежність від Росії у газовому питанні, а з іншого – певна залежність Європи від інвестицій зроблених в Україну. Але все це стосується політичної верхівки. Що ж отримує простий українець, пересічний енергоспоживач? Газова залежність від Кремля переходить до українських олігархів, які так само можуть нав’язувати свої тарифи для населення. Непередбачувані екологічні наслідки у вигляді можливого забруднення водоносних шарів цілого регіону. Витрачені на за великим рахунком застарілі енерготехнології мільярди євро, якими можна розпорядитися ефективніше – відтак відставання у плані освоєння й використання нових  відновних джерел енергії.

Словом, сучасним енергетикам вже пора звикати до того, що кожен проект, кожна інвестиція у нині традиційне енерговиробництво неодмінно буде піддаватися порівняльній характеристиці відносно екологічних відновних джерел енергії. Чим далі, тим все більш вигідною у цьому світлі поставатиме сонячна та вітрова енергетика, собівартість якої тільки здешевлюватиметься, чого не скажеш про нині поки що домінуючу екологічно брудну й трудомістку енергетику України.

Олександр Наказненко

Від редакції – Майдан вітає будь яку грунтовну дискусію з цього питання. Присилайте нам статті, коментарі, зауваження, спростування….

1 Comment on "Олександр Наказненко: Особливості національної енергетики України"

  1. Поки приватні особи не будуть мати змогу вільно, на свій розсуд, використовувати альтернативну енергетику, в тому числі і продавати надлишок електрики, використання альтернативних джерел буде незначним. І це не стільки технічні питання, скільки, насамперед, не зацікавленність влади. Взагалі, сонячну енергію навчилися використовувати по всьому світу, а не тільки в високорозвинених країнах. Україна, нажаль, позаду.

Comments are closed.

More in Національна безпека, Технології, Економіка, Статті
А судді хто?
Євген Захаров: Європейський суд і українська політика

Шкода, що українські журналісти, навіть кращі, піддаються на використання себе політичними маніпуляторами і вводять читачів в оману.

Close