Останні новини

Пологи чи агонія? Проти чого протестуватимуть українські залізничники

Оксана ДУТЧАК

Що отримують українці в результаті реформування залізниці? Доступний і зручний транспорт? Чи черговий дерибан і задоволення приватних інтересів?

У статті на англійській Вікіпедії про залізницю в Мексиці читаємо наступне: «У 1995 році мексиканська влада оголосила про приватизацію FNM (державної залізниці), яку розділять на чотири основні системи. Під час реструктуризації для приватизації FNM скасувала послуги пасажироперевезення у 1997 році».

Така от коротка констатація факту, який докорінно змінив мексиканську інфраструктуру: по землі в країні можна пересуватися лише автобусами. Автобуси, як і дороги для них, діляться на дві категорії – дорогі і погані. Про цей факт і його наслідки я згадую кожного разу, коли українська влада заявляє про наміри «реструктуризувати», «оптимізувати» або «модернізувати» якусь галузь.

Ось настала черга і нашої залізниці. Того факту, що в галузі існують проблеми, не буде заперечувати ніхто. Ці проблеми настільки серйозні, що вимагають радикальних і невідкладних заходів. Але чи таких, які енергійно кинулася втілювати українська влада? Хоча чиновники та політики переконують, що з цих реформ народиться оновлена і покращена система пасажироперевезень, є всі підстави вважати, що судомні спроби «покращення» є не пологами, а агонією української залізниці.

Саме через ці підозри 10 грудня у багатьох містах України пройдуть акції протесту залізничників на яких буде озвучено низку вимог, більшість з яких можна звести під один знаменник невдоволення «оптимізацією», «реструктуризацією» і «модернізацією» по-українськи. Також залізничники збираються підняти цілий букет питань щодо умов своєї роботи та тіньової сторони бізнесу під назвою «пасажироперевезення». Це, в тому числі, питання поганих умов і низької оплати праці, некомпетентність і корумпованість керівників, дискримінація незалежних профспілок, порушення колективного договору.

Згідно з моніторингом Центру дослідження суспільства, який проводиться за підтримки фонду «Відродження», в цьому році проблеми Укрзалізниці будуть підніматися на вулицях не вперше. 10 вересня у Києві залізничники з усієї України пікетували Міністерство інфраструктури, вимагаючи, в першу чергу, підвищення зарплати та повернення нічних поїздів. Цього ж дня у Кіровограді відбувся протест проти скасування кількох поїздів, які проходили через місто. Проти цього ж люди вийшли у Бердичеві. 14 вересня протести проти скасування поїздів, дизелів та електричок мали місце у Рівненській області – у Рівному та Сарнах. 3 жовтня у Харкові залізничники також протестували проти скорочення поїздів – вимагали дати їм можливість працювати і збільшити зарплатню. 12 листопада проти скасування маршрутів протестували в Миколаєві.

Можна припустити, що ці протести, як і майбутній страйк 10 грудня, лише початок реакції суспільства на судомні спроби «покращення». А поки що політики та чиновники повторюють мантру про збитковість пасажироперевезень, не ставлять під сумнів дотації на вантажоперевезення, знімають поїзди з маршрутів, які залишає за собою Російська залізниця, обирають купівлю ледь не найдорожчих поїздів із можливих варіантів і роблять заяви про майбутню приватизацію. Саму «необхідність» зробити залізницю прибутковою влада взагалі розглядає як єдино можливий варіант «розвитку» галузі. Хоча колія може мати набагато важливіше призначення, ніж приносити прибутки у приватну, чи навіть державну кишеню. Адже вона є ключовою інфраструктурою, яка може забезпечити доступну мобільність людей і товарів, а отже має слугувати не короткозорим приватним, а довгостроковим суспільним інтересам.

В устах українських чиновників приватизація звучить майже як доконаний факт. Утім не слід думати, що це обов’язково спричинить скасування пасажироперевезень, як трапилося в Мексиці. Вона, наприклад, може призвести до занедбання цього транспорту, за прикладомІндонезії, де ринкові реформи створили міста без тротуарів і старенькі поїзди, які в робочі дні буквально штурмують пасажири. Або до фрагментації галузі, банкротства компанії, якій належить інфраструктура залізниці та до аварій з людськими жертвами через неналежне технічне обслуговування, як це сталося у Великобританії.

Хтось може заперечити – навіщо впадати в крайнощі, адже є і позитивні приклади. Але як можна сподіватися на сякі-такі позитивні результати приватизації у країні, де суспільного контролю над економічними реформами фактично не існує?

Потрібно усвідомлювати одну річ: що би не зробили з українською залізницею, це матиме відчутні довготривалі наслідки для всього суспільства, яке знаходиться по інший бік елітних «огороджених» житлових масивів. Це фундаментально вплине на подальший розвиток усього громадського транспорту і його доступність, а отже і на все економічне життя країни. За відсутності суспільного контролю, яким у реформах влади навіть не пахне, наслідки приватизації можуть стати не просто поганими, а катастрофічними. І реформа, в такому випадку, якщо й не закінчиться агонією, то народить покруча, який слугуватиме короткостроковим інтересам кількох, а не довгостроковим інтересам усіх.

Блог авторки

More in Громадські акції, Економіка, Протест
Робоча група Мінкультури
Громадськість знову готується до боїв за вищу освіту з владою

...

Close