Останні новини

Пролітаючи над прохідним бар’єром

Оксана ДУТЧАК

«Ставай на боротьбу проти ворогів,

Проти жовтопиких, негрів та жидів.

За свої заслуги по попадеш у рай,

Ти – білий! Sieg Heil!»

Сейтар. «Ти – Білий» (з сайту запорізьких прихильників ВО «Свобода»)

За даними екзит-полів, від 11 до 12,6% голосів виборців за пропорційною системою отримала ВО «Свобода», а від 11,5 до 13 – КПУ. Для мене ці цифри – чи не найважливіший показник парламентських виборів. Крайні партії політичного спектру разом завоювали п’яту, а може й четверту частину голосів українських виборців.

Рейтинг КПУ особливого здивування не викликав, принаймні у тих, хто слідкував за соцопитуваннями перед виборами. І хоча після минулих виборів багато хто прогнозував, що ця партія відійде у минуле, події останнього часу мали б розвіяти скепсис їх прихильників і сподівання їх противників. Окрім свого традиційного електорату, «комуністи» радо прийняли в свої обійми ту частину електорату Партії регіонів, який розчарувався у своєму виборі за два роки президентства Віктора Федоровича. «Оптимізація» медицини, «оптимізація» та комерціалізація освіти, скорочення соціальних виплат пільговим категоріям населення – це лише кілька із багатьох проектів регіоналів у їх наступі на соціальну державу, які викликали незадоволення у суспільстві. КПУ вміло зіграла на цих настроях, фрагментарно критикуючи окремі кроки влади і тісно співпрацюючи з нею у решті аспектів, використовуючи у своїй кампанії популістські економічні гасла в перемішку з підтримкою «канонічної» церкви та російської мови.

Прорив «Свободи» став більшою несподіванкою. Донедавна балансуючи на межі проходження у парламент, партія пролетіла цю межу із неймовірною легкістю, зважаючи на її провал на парламентських виборах 2007 року, коли вона набрала 0,76% голосів. Дискредитація опозиції привела «Свободу» до влади у трьох галицьких областях у 2010 році, але це могло закінчитись і повним провалом партії на загальнонаціональній сцені, зважаючи на те, як швидко українці звикли розчаровуватися у діючій владі. Якщо глянути на наших найближчих сусідів, то фактично «Свобода» повторила траєкторію угорської крайньоправої «Йоббік», хоч і у дещо скромніших пропорціях – «Йоббік» пролетіла у 2006 з 2,2% і пройшла у 2010 з 16,67% голосів, зайнявши третє місце. Більше того, впустивши «Свободу» у свій парламент, Україна приєдналася до загальноєвропейської тенденції, адже внаслідок глобальної економічної кризи та відсутності лівої альтернативи крайні праві партії увійшли до парламентів більшості країн Європейського союзу.

Проходження «Свободи» до парламенту викликає ще менше питань, якщо проаналізувати події останнього року. За даними моніторингу протестів Центру дослідження суспільства за підтримки фонду «Відродження», у 2010 році партії Об’єднаної опозиції брали участь лише у 142 протестах, а з наближення виборів, з січня по серпень 2012 року, вже у 337. Прийняття провокативного закону про мови спричинило вибух протестів довкола нього – на початку липня близько двох третин протестів стосувалися мовного питання. Такий крок влади фактично звів на вулицях України об’єднаних опозиціонерів і «Свободу» – частка спільних акцій ОО зі «Свободою» зросла від 25% від акцій ОО у 2011 до 43% у 2012. І колишня «соціал-національна» партія поглинула частину електорату опозиціонерів, який розчарувався у своїх попередніх обранцях.

Наскільки я змогла прояснити для себе питання мотивації виборців «Свободи», багато хто голосував, не поділяючи значної частини програми партії, або ж маючи про цю програму досить поверхове уявлення. Моя родичка свій вибір пояснювала фразою «Дурака победит только дурак», очікуючи від «Свободи» лише підривання монополії регіоналів. Не думаючи про те, що буде, якщо «Свобода» (гіпотетично) увійде у парламентську більшість і почне втілювати програму на практиці. Враховуючи загальний правий ухил опозиційної коаліції і те, що тон у ній останнім часом задає саме партія Тягнибока – це реальна перспектива. Як мінімум у таких питаннях, як криміналізація абортів – подібний законопроект може не зустріти опору у парламенті в принципі.

Апогеєм вчорашнього вечора для мене стало пояснення свого вибору від знайомої – громадянки України, батько якої родом із Середньої Азії: В коментарях на фейсбуці вона написала: «Я не думаю, що етнічна неповноцінність і далі буде серйозно фігурувати в програмі Свободи, а то проти себе б не голосувала, тому що теж не чистейшая українка. Радикальні Заклики типа “Україна для українців” та інші , на мою думку, один з маневрів знайти свою нішу і чимось відрізнятися від Батьківщини…. Подивимося….». Чому «Свобода» має відмовитися від цієї своєї «фішки», я так і не зрозуміла. «Йоббік», наскільки мені відомо, не відмовилася. А тому хай ті, хто вибрали «Свободу», задумаються над словами пісні, розміщеної на сайті запорізьких прихильників цієї партії.

То що ж випливає з того, що умовно чи реально крайні партії політичного спектру разом завоювали п’яту, а може й четверту частину голосів українських виборців? А те, що українське суспільство втомилося від олігархічного правління і шукає альтернативи. Як уміє. В межах представницької демократії. Із запропонованої множини варіантів. Хтось тримається центру і голосує за УДАР. Хтось шукає ідеологій і вибирає крайні партії. Хтось бачить у «Свободі» найбільш послідовну радикальну опозицію до антинародного уряду і авангард антипрезидентських вуличних протестів, не читаючи їх програми, або й підтримуючи її. Хтось закриває очі на недоліки своїх обранців, відмовляючись вірити у те, що вони такі, якими себе представляють, чи такі, якими вони себе проявляють. Хтось голосуючи «за», вкотре голосує «проти». А небачених 42%, які не проголосували, показують, що багато хто не знаходять прийнятну для себе альтернативу – і це теж чи не найважливіший результат минулих виборів.

Блог автора

More in Влада, Політика, Суспільство
Масові протести малоймовірні: партії занадто відірвані від громадян

...

Close