Останні новини

Сучасній дівчинці, щоб стати “цікавою”, бажано когось спалити живцем…

Олександра Петько (“Оля”) під час зйомок українського трилера “Зелена кофта”

Криваві бійки, підпали і відірвана голова. 27 січня в Києві відзняли фінальні сцени українського психологічного трилера “Зелена кофта” режисера Володимира Тихого, відомого глядачам за роботою “Мийники автомобілів”  (альманах “Україна Гудбай”). Про це повідомляє компанія Артахус Трафік, чий директор Денис Іванов разом з Ігорем Савіченко (Pronto Film) продюсують проект.

“Зелена кофта” стала другим повнометражним фільмом Володимира Тихого і за результатами першого етапу зйомок незавершена стрічка “Зелена кофта” була відібрана в секцію Work-In-Progress Варшавського міжнародного кінофестивалю, де була єдиним українським проектом кінофоруму.

Хоча робота над кульмінаційними сценами вже завершена, зйомки фільму, які розпочались у вересні 2012 року, продовжаться орієнтовно до літа 2013.

У фіналі стрічки, яку знімали у лабіринтах київських вулиць Подолу, головна героїня фільму обливає чоловіка паливом і кричить: “Гори вогнем”. Школярці-дебютантці Олександрі Петько дісталась роль дівчинки-підлітка Олі, яка сама шукає і карає викрадача молодшого брата.  Роль маньяка дісталась театральному режисеру Юрію Одинокому.

За задумом одного з провідних українських режисерів нового покоління Володимира Тихого головна героїня фільму доведена до відчаю.  “Вона намагається підпалити людину, яка, як вона думає, винна у загибелі її братика”, – розповідає Тихий журналістам ICTV.

За даними на 2010 рік щороку в Україні зникають понад 5 тис. людей. За інформацією НТН, щодня протягом року до МВС надходить близько 6 тис. заяв про зникнення дітей, і близько 5 тис. зниклих працівникам міліції вдається розшукати протягом доби. Водночас близько 1.500 юних українців зникають без вісті. Часом діти тікають з дому самі, але не рідко їх, як і братика головної героїні українського трилера, викрадають для вчинення злочину. Дітей викрадають заради органів, продажу в рабство і вбивають.

Головного менеджера соціальних проектів “Магнолія-ТВ”  Олену Письменну не дивує інтерес до проблем зниклих дітей. “Як не страшно це звучить, але дитину одну залишати на вулиці краще не треба, слідкувати, хоча б, щоб вона була у полі зору, тому що саме діти зникають в основному з двору власного будинку, ось останні випадки про це кажуть”, – розповіла вона співробітникам ICTV.

Такої ж думки притримується і соціальний психолог, науковий консультант громадської організації ІЦ “Майдан-Моніторинг” Віктор Пушкар: “Востаннє я бачив  дітей на дитячому майданчику в центрі Києва  без дорослих десь рік тому. І ці діти явно були немісцеві. Мабуть, таки страшно, оскільки зараз міський простір належить кому завгодно, крім місцевої громади, а кількість неадекватних людей за останніх 30 років збільшується”.

Відомо також і те, що і кількість фільмів, які знімають в українських містах, але про сусідню державу також збільшується. У даному ж випадку, вона збільшилась ще і за рахунок Программи з виробництва та поширення національних фільмів Державного агенства України з питань кіно.  Чому українські режисери і продюсери, на відміну від турецьких, грузинських чи катарських, продовжують орієнтуватись впершу чергу на російський ринок і знімають не для українського, а для російського кіноглядача в Україні про Москву, продовжує залишатись практично загадкою природи. Адже країни зі значно меншою кількістю населення, ніж Україна, все ж чомусь надають перевагу випуску національної продукції для національного, а дуже часто як от у Іспанії, навіть регіонального споживача, аж до зйомок фільмів в першу чергу на вимираючих мовах відповідного регіону, а на прибутки закордоном орієнтуються вже потім.

Тим часом, за спостереженнями фахівців, у продукції масової культури зменшується кількість позитиву.  Більше того, бути звичайним у свідомості сучасної української молоді тепер означає бути нецікавим. Виконавиця головної Саша Петько прямо заявляє журналістам ICTV про свою героїню: “Відпочатку вона була звичайною людиною, не дуже цікавою, а ось в кінці стає трохи неврівноваженою, але більш цікавою”.

“Сучасній дівчинці, щоб стати “цікавою”, бажано когось спалити живцем…” – з іронією коментує слова акторки-аматорки Віктор Пушкар.

На його думку, збільшення кількості насилля у сучасній кінематографії пострадянського простору має більш глибоке соціальне значення. “Я давно звернув увагу, що приблизно від середини 2000-х в масовій культурі зменшилась частка “позитиву”, реально чи уявного. Крім того, чим більше воюють з гєями і педофілами, тим більше маскульт нав’язує BDSM як соціально прийнятний спосіб поведніки”, – вважає він.

Звісно, це зовсім не означає, що не потрібно знімати соціальне чи українське кіно, нехай і в Києві про Москву, і, тим більше,  замовчувати теми, які є актуальними для суспільства. Як і судити про сам фільм до його появи на екранах. “Що з того вийде, жахалочка  чи художньо вартісний фільм, залежить від багатьох чинників крім сюжета”, – вважає Віктор Пушкар.

До цих чинників, крім якісного сценарію, гри акторів та інших суто кіноматографічних причин, можна зарахувати також і повне та вчасне виділення коштів від державних органів на зйомки та організація прокату в Україні, чого і бажають кінематографістам українські любителі кіно. Нагадаємо, що бюджет фільму має скласти 6,85 млн. грн. Сама ж стрічка з’явиться на екранах весною 2014 року.

Олена Весел

More in Кримінал, Новини, Події, Культура
Спасение в аварию попавших – дело рук самих пострадавших

Открыв глаза, подумала: «Неужели я умираю!»… С трудом поднявшись, превозмогая боль и хромая, выкарабкалась как можно быстрее в дверь, которая...

Close