Останні новини

Екологічна проповідь на неділю митаря і фарисея

Усе Боже створіння перебуває в очікуванні приходу свого Господа, сподівається знову знайти Того, хто зробить його довершеним та сповненим миру. Єврейською мовою «мир» звучить як «шалом», що означає «не бракує нічого, що є необхідним для повноцінного життя».

У Святому Письмі саме Ісус Христос уособлює мир. Він приходить до свого Створіння, як жених до нареченої, котра створена так, що лише в Ньому віднайде абсолютний мир, адже саме з Його повноти вона постала: «… з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка» (Бут 2, 22). Святе Письмо часто представляє Божий народ, а з ним і ціле створіння як Невісту Господню.

Оскільки Божий світ був створений у Христі і для Христа, як Його тіло, Він опікувався створінням, як власним тілом. Відповідно, Христова невіста (Церква) має чинити так само. У такій гармонії вона мала б зростати і зустріти свого Жениха у Світлий День Пасхи – Його Другого Пришестя.

Як бачимо, єдиним шляхом, завдяки якому людина стає спроможною та компетентною управляти Божим створінням і зростати як особа, є буття в єдності з Христом. Таке відчуття благодатної присутності її другої Половини називається вірою. Про це йдеться у Посланні Павла до євреїв: «Віра є підставою для надії, доказом речей, недоступних для споглядання… Вірою Авель приніс кращу жертву, ніж Каїн… Вірою Ной … зробив корабля для врятування свого дому; вірою Авраам …послухався і пішов, не відаючи, куди йде; вірою прибув до обіцяної землі… Вірою Мойсей, коли виріс, відмовився називатись сином фараонової доньки… Він волів радше страждати разом з Божим людом, аніж володіти скарбами Єгипту» (пор. Єв 11, 1 – 26).

Сьогоднішня Євангелія приготовляє Божий народ до Пасхи – Другого Пришестя Христа. Готуючи слухачів до сприйняття змісту притчі про митаря і фарисея, Господь наголошує на потребі неустанних молитов і запевняє: вислухаю й обороню всіх (пор. Лк 18, 7).

«Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?» (Лк 18, 8). Саме пошуки відповіді на це запитання і є суттю притчі, зверненої до вірних. Фарисей власною поведінкою нівелював благодатну силу віри. Він творить благодарення, дивлячись на Бога лише у світлі власної «віри» та своїх добрих справ. Іншими словами, він не виходить за межі власного «я», власної автономії, комфортного добробуту. Саме це призвело до обману, зробило його байдужим, сліпим та глухим до подій Спасіння, які настали з приходом Господа. У той самий час митар з покаянням і вірою промовляє до Господа.

Притча змушує замислитися: що саме стає причиною такої позиції фарисея? Через гріхопадіння людина стала онтологічно спустошеною, тому будь-які подальші її намагання опікуватися довкіллям, удосконалити взаємини є безрезультатними: «…людська злоба на землі велика … всі думки і помисли сердець увесь час тільки злі» (Бут 6, 5).

Це відбулося тому, що гріхом було вражене саме людське «я». Принагідно нагадаємо, що людина постала як чоловік і жінка. Єврейською мовою це таїнство назване двома термінами, що складають єдине ціле: «іш» – чоловік та «іша» – жінка (дослівно – «я» чоловічого роду і те саме «я» жіночого). Згрішивши, людина увійшла в блуд: почала дивитись на світ винятково через призму власного «я». Усе навколо неї стало чужим, змінилася її життєва логіка, у поведінці запанувала споживацька ментальність.

Людям, що мають такі погляди, і призначена ця притча: «Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі, і ні за що мали інших, Він сказав цю притчу» (Лк 18, 9). Сьогодні запитаймо себе: в якому світі я живу? Чи мав я право облаштувати його за законами обману? На перший погляд, сучасна людина може почуватися спокійною оскільки виконує закон, але чи цей закон даний Богом, чи створений моїм власним «я»? Чи слугує він задля збереження Божого створіння, чи призначений лише для мого особистого комфорту? На жаль, часто закон, за яким ми живемо, не відповідає закону Божому і щоб угодити собі, ми чинимо несправедливість стосовно ближніх, безжалісно експлуатуємо і, в результаті, руйнуємо все Боже створіння.

Оповідаючи цю притчу, Господь не тільки переймається понищеним, невинно страждаючим Божим створінням, але передусім тими, хто, обманутий дияволом, руйнує довкілля – своє тіло. Він опікується тими, хто забув про власну ідентичність та покликання охороняти не своє «я», а все Боже створіння.

Сьогоднішня Євангелія говорить не про двох різних людей, а про навернення людини – від визнання себе фарисеєм до об’явлення Богом ідентичності, хоч і зраненої, але справжньої; погордженої та осміяної іншими, але прийнятої та виправданої Богом.

Не досить у часі Великого Посту чисто літургійно прийняти образ фарисея, одягнувши ще одну маску і бити себе в груди, кажучи: «Боже милостивий, будь мені, грішному». Необхідно вийти з власного комфортного світу. Варто вчинити так, як зробили Авраам, Мойсей, які були провідниками у спасінні свого народу: вони позбулися зручностей фараона, що обмежували їх світогляд. Вийшовши за межі свого «я» ми зможемо зустріти Христа, який прийшов, щоб відновити своє зранене створіння та приготувати його до Пасхи – свого Другого Приходу у Славі Отця. Лишень Його очима ми знову зможемо відчути свого ближнього та усе створіння не як щось чуже, але рідне. Тільки в єдності з Христом, за межами власного «я», ми побачимо реальний стан довкілля та нагальну потребу у зміненні мислення – метаної (з грецької мови «мета» – понад і «нус» – старе мислення).

Тоді зможемо зустріти Друге Пришестя оновленими, «зі світильниками наповненими олією» (пор. Мт 25, 1-13) в екологічно чистому, благодатному світі.

о. Володимир Лось

Інформаційна служба Бюро УГКЦ з питань екології

More in Довкілля
відкасник чечельник екологія
Будівництво малих ГЕС – ігнорування волі народу

...

Close