Останні новини

«Очима культури» № 17. Творчість Ігоря Костецького.

На початку 90-х рр. Соломія Павличко написала в одному з есеїв: «Напередодні ХХІ віку українська літературна історіографія не помітила однієї з ключових фігур власної літератури у ХХ сторіччі…» Вона мала на увазі еміґраційного літератора Ігоря Костецького (Мерзлякова) (1913-1983).

Якими аргументами можна би оправдати оце (на мою думку, абсолютно правильне) твердження? Творчою майстерністю, ерудицією, професіоналізмом оцього майстра драми та прози, блискучого есеїста, перекладача, режисера, видавця високоякісних видань у власному видавництві «На горі»? Новаторством його літературних творів чи інтелектуальних постулятів щодо розвитку української культури? Утім, навіть якщо брати до уваги всі оті, безперечні в Костецького, якості, то все-таки чи можна вважати творця, який був у той час (в ранніх 90-х рр.) невідомим не лише в Україні, але й на еміґрації, «ключовою» фігурою нашої культури?

Чи досить того, що у важливому періоді т.зв. «малого ренесансу» української літератури 1940-х рр. у Німеччині, Костецький був широко відомим автором та провідним культурним діячем, одним із засновників Мистецького Українського Руху (МУРу), найвидатнішим представником і теоретиком модерністичних течій в нашій літературі? Ба, із перспективи часу, особливо у сфері драматургії, він виявився новатором далеко не тільки в українському контексті, адже був першим «абсурдистом» в европейському театрі.

Попри славу (у 40–50-х рр.) модерністичного нонконформіста, схильного до скандалів богеміста, який не підпорядкувався жодній політичній групі чи ідеології, — від половини 1960-х, коли журнал «Сучасність» з ідеологічних міркувань відмовився друкувати його твори, вплив Ігоря Костецького в українській еміґраційній культурі почав послідовно слабнути і заникати.
Змушений обставинами, він працював головно в німецькомовному середовищі, так що в час його смерті в селі Швайкгаймі біля Штуттґарту 1983 р., його вагомий вклад в українську культуру був, по суті, забутим.

А проте Костецький — це одна із тих парадоксальних постатей в історії культури, чия багатогранна творчість та контроверсійні концепції на особливий спосіб взаємняться із часом. У принципі, на зразок забутого на десятиліття Шарла Бодлера, чия поезія згодом стала натхненницею символізму, спадщина Ігоря Костецького мала б усі можливості стати ключовою для формування української літератури та інтелектуальної думки ХХІ ст., для яких анахроністично непотрібними виявляються усі ті «стовпи соцреалістичного канону», яких колись вважали «ключовими», «провідними», «заслуженими»…

На 2013 р. припадає 100-річний ювілей із дня народження Костецького. Чи здобудеться українська культурна спільнота навіть якщо не на адекватне відзначення цієї дати (насамперед осмисленням і ширшим виданням його творів), то бодай на те, щоб по-справжньому помітити цю видатну постать у нашій культурі та визнати її значення? Чи таки його творчість застрягне в «архівах» академічного літературознавства, як цінне, але невідоме загалові джерело загубленої, недоосмисленої традиції? Як символ ще однієї проґавленої історичної нагоди?..

Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці на сайті КОНТАКТу.

Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех

Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 18 про погляди Ігоря Костецького на національну ідентичність та українсько-російські взаємини.

More in Новини, Відео, Культура, Наша історія, Освіта і наука
A_2
Чи є майбутнє в української книги?

8 лютого у Києві розпочала роботу ІІ виставка «Триєнале книжкової графіки». На виставці представлені роботи переважно молодих митців із Києва,...

Close