Останні новини

«Очима культури» № 19. Загадкова «Історія Русів».

Достовірність «Історії Русів» як джерела історичних фактів поставили під сумнів уже засновники української модерної історіографії, дарма, що вони були під могутнім впливом цього загадкового тексту. Якщо 5-томна «Історія Малоросії» Миколи Маркевича іще дослівно спирається на описаних в «Історії Русів» «історичнх» подіях та наративах, то Михайло Максимович, Микола Костомаров чи Пантелеймон Куліш уже ставляться до цих інформацій з великою обережністю, а то і з численними застереженнями.

А втім, як твір «національної мітотворчості», себто текст, який намагався висловити в сублімованій формі універсальну, понадчасову характеристику народу «русів», чи то пак козаків або українців, «Історія» навряд чи мала собі рівних у нашій інтелектуальній спадщині. В такому сенсі, вплив її на тих же самих Костомарова чи Куліша був надзвичайно глибокий, а то й визначальний.

Звісно, найвагомішим наслідками був вплив «Історії Русів» на національного поета України Тараса Шевченка. За правильним висловом Михайла Драгоманова, «ніщо, окрім Біблії, не мало такої сили над системою думок Шевченка, як «Історія Русів»…» Зі свого боку, Шевченко передав перетоплену в субстанцію його ґеніяльної поезії ідеологію невідомого автора «Історії Русів» усьому народові як на свідомому, так і на інтуїтивно-емоційному рівнях.

Наскільки могутнім залишається «мітотворчий» вимір «Історії Русів» у наші дні показало ставлення до цієї видатної пам’ятки письменників, політиків та всякої породи самозваних «ідеологів» 1990-х рр. Тоді-то, раптово позбавлена може й безглуздої, але зате стійкої і добре знайомої «радянської історичної мітології», українсюка інтелігенція шукала швидкого й надійного замінника для неї. Про те, наскільки фантастичні теорії творено навколо фактажу «Історії Русів» (включно із намаганнями «відзискати» золото Полуботка) можна довідатися зі статті, присв’яченій сучасним інтерпретаціям «Історії», у книжці Володимира Кравченка «Україна, імперія, Росія» (Київ: Критика, 2011).

Що вражає у статті Кравченка, так це те, як мало серйозних історіографічних досліджень поки що присв’ятили «Історії Русів», — творові, без сумніву, епохальному в історії формування української модерної самототожності, — сучасні українські історики. На щастя, такі дослідження уже потроху з’являються. Найостанніший, найцікавіший та найбільш науково обґрунтований текст на цю тему вийшов 2012 р. англійською мовою в престижному видавництві Кембриджського університету. Це книга Сергія Плохія The Cossack Myth: History and Nationhood in the Age of Empires, в якій автор представляє нові факти й нові інтерпретації, включно із, самозрозуміло, спробою розкриття особи таємничого автора (рецензія Володимира Діброви на «Літакценті»).

А втім навіть і ця ґрунтовно досліджена і надзвичайно цікава книга (надіймося, що вона незабаром стане доступною в українському перекладі) – це, звісно, лише одна зупинка на шляху серйозних дослідів одного з найзагадковіших текстів нашої інтелектуальної історії. «Історія Русів» безперечно заслуговує на нашу прискіпливу увагу, причому аю ніяк не тільки на увагу істориків…

Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці на сайті КОНТАКТу.

Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех

Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 20 про одного з імовірних авторів «Історії Русів» князя Олександра Безбородька.

5 Comments on "«Очима культури» № 19. Загадкова «Історія Русів»."

  1. “Шевченко передав перетоплену в субстанцію його ґеніяльної поезії ідеологію невідомого автора «Історії Русів»”- господи, до чого ці писаки дописались- Шевченко і не читав цих книжок про які вони пишуть, він родився і жив на території твєї України де жили і творили свої справи Хмельницький, Гонта, Підкова та інші козацькі ватажки, у його віршах відобразились розповіді живих ще дідів які пам”ятали події тих часів коли горіли Корсунь, Канів, Чигирин, Черкаси, тіх часів коли знедолені селяниповставали проти польських панів та ополячених своїх панів, коли одні козацькі ватжки переходили з одного лагеря до іншого, коли вирізалось населення всього міста Умані, коли даже дітей безпощадно вбивали задля своїх особистих амбіцій. Почитайте Кобзар.

  2. Serhii Plokhy
    Harvard University, Massachusetts

    Harvard is in USA. Cambridge is in Great Britain.

    Correct your typo, please.

    • Marko Robert Stech | 12-03-2013 20:27 at 20:27 |

      This is not a typo. Serhii Plokhy is a professor at Harvard in Cambridge, Massachusetts. However, his book was published in the UK by the Cambridge University Press. (Це не помилка. Сергій Плохій — прфесор Гарвардського університету в Кембриджі, штат Масачусетс, США. Однак його книжка була видана Видавництвом Кембриджського університету у Великобританії.)

      • Sorry, that was my mistake. Publisher is Cambridge University Press, as you mentioned it.
        BTW, book is now available on Amazon or eBay as well, for about $90 new.
        A little bit too much; I wish it was cheaper.

        • Marko Robert Stech | 13-03-2013 16:10 at 16:10 |

          Yes, the book is rather expensive, as most CUP books are. But it really is a good read. Best regards, Marko.

Comments are closed.

More in Новини, Відео, Культура, Наша історія, Освіта і наука
Коростишів-39-2012-1
Свобода мирних зібрань “у нижній частині міського парку”

У Коростишіві на Житомирщині місцева влада, як з'ясував оце "Майдан Моніторинг" у процесі щорічного всеукраїнського дослідження свободи мирних зібрань в...

Close