Останні новини

Роман Вінтонів: Імітація реальності

Співаки імітують, що вони співають вживу. Співачки імітують, що у них є цицьки і губи. Глядачі імітують, що їм це все подобається. Вони імітують обговорення пісень після концертів по дорозі додому. Вдома вони їдять імітацію макаронів (ті, що бідніші) або імітацію китайської їжі (ті, що багатші). Вночі імітують любов. Наступного дня перед начальством вони імітують роботу. А начальство робить вигляд, що платить нормальні гроші в день зарплати. І так з дня в день.

Про своє життя імітатори дізнаються з імітації преси. Журналісти роблять вигляд, що пишуть про імітаторів і для них. Вони пишуть про імітацію виконавців, про імітацію ВВП, про імітовані трагедії. Але пишуть, так, щоб вони не виглядали реальними. Вони роблять вигляд, що пишуть, а насправді просто копіюють сказане чи написане більш авторитетними імітаторами.
Їх тексти жорстко контролюють імітатори-редактори. Щоб, по дурості чи через злий намір, хтось раптом не написав про реальність. Реальність не повинно бути видно! Вона має бути під товстим шаром імітації.

Але інколи реальні події настільки сильно натягують оболонку імітованих, що оболонка рветься. Якась подія стає такою реальною, що вона буквально розпанахує поверхню кокона імітацій. І тоді всі говорять, наприклад, про імітатора депутата Лозинського, який когось-там убив. Але говорять недовго.

Реальність ніяк не вписується в світ імітаторів і не має права на існування у ньому. За цим слідкують слідчі. Вони імітують слідство і роблять так, щоб приховати реальність, якщо вона таки увірвалась. Вони проходяться своїми прасками логіки по подіях і розгладжують все так, щоб вони було максимально схожим на реальні. Суд слідкує, щоб імітація була написана бездоганно. Якщо імітація виконана неякісно, суддя відправляє справу на доімітацію. Доімітація може відбуватись кілька разів. Аж поки імітація слідства не стане бездоганною. Тоді суд проводить імітацію правосуддя. І вуаля – 24 томи імітованого розслідування і вироку надійно прикривають реальність. Ніхто не докопається! Навіть коли з імітацією правосуддя не погоджуються друзі і родичі імітаторів. Навіть коли вони організовують імітацію громадського протесту. Реальність вже зімітовано.

І далі все буде прекрасно. Аж поки черговий сбушник не розірве липку плівку імітації своєю машиною і не вріжеться на швидкості 200 в зупинку з іншими імітаторами. І тоді все спочатку.
Приїжджає імітація ДАІ. Швидко заповнює імітацію протоколу подій, щоб пошвидше взятись за жезл і стати на узбіччі, щоб імітувати, “зупинку через порушення правил дорожнього руху”. Щоб взяти гроші в мужика, який імітує водія (бо мужику, який імітує водія, вигідніше імітувати знання правил дорожнього руху, ніж вчити їх; бо той, хто імітував вчителя автошколи, пояснив йому: “тобі все одно треба буде заплатити на імітації іспиту в ДАІ, не залежнго від того – будеш ти вчити чи ні” і отримаєш імітацію підвердження того, що ти знаєш ПДД”). А даішнику ж потім треба принести імітованому начальнику імітовану подяку за те, що той взяв його на імітацію роботи.

І так всюди. Магазини, дороги, кредити, лікарні, реклама, благодійність, нафтова промисловість. Кожен імітує щось своє.

І це все нахуй рветься реальністю стихії.
Особливо, коли через стихію у імітаторів починаються реальні проблеми.
І тоді ті імітатори, кому стихія пройшлась по грудній клітці, чи впала на голову, починають ставити реальні запитання. І тільки тоді начальники імітаторів починають імітувати активніше – селекторні наради, покарання і стурбований вираз обличчя. Імітують те, що процес під контролем. Головне, щоб постраждалі імітатори переставили ставити питання. І більшість перестає. А меншість, кому стихія поламала життя, відморозила палець, забрала квартиру чи близьку людину, продовжує кричати. Але меншість переважно не чути. Бо покалічених оточує товстий шар імітаторів, які імітують покалічених. Хтось має посвідчення чорнобильця, хтось постраждалого від повені, хтось – хронічний тромбофлібіт ліктя 16-ї ступені, що би це не означало.

Може хоча б визнаємо: у нас тут зараз нічого не працює! Ну, майже нічого.

Працюють одиниці. Вони всьо-на-всього чесно виконують свою роботу. І вони, як кістка в горлі у тих, хто роботу імітує. Бо занадто сильно видно, що всі імітовані досягнення імітаторів гімнаварті.

А визнання – це ж для для імітатора все – тому їм так потрібні “Людина року”, “герой України”, “міс і містер”. Імітація визнання. Щоб ті, хто підростає, поважали тих, хто вже підріс. Щоб теж хотіли отримати такі премії і пошвидше почали імітувати.

Ви думаєте це кінець? Ні.

Все буде прекрасно. Вчителі робитимуть вигляд, що вчать. Учні імітуватимуть навчання. Аж поки не зникнуть усі, хто хоч щось робить. Отоді буде кінець.

===========
Цікаво, скільки разів я тут вжив слово “імітація”? Не рахуйте. 63.

Роман Вінтонів

More in Події, Політика, Суспільство, Записки
Свобода зібрань мент
МВС, офіціоз: Акція «Вставай, Україно!» в Івано-Франківську проходять без порушень громадського порядку

У заході бере участь близько трьох тисяч людей.

Close