Останні новини

Володимир Богайчук: Лінгвоінвалідність – діагноз ставлять невігласи.

Автори попередніх текстів дискусії про лінгвоінвалідність ігнорували сучасні досягнення генетиків та мовознавців, а тому дозволю спочатку трохи відповідної інформації.

З кінця XX століття в арсенал популяційної генетики увійшли «однобатьківські» генетичні маркери: що передаються по батьківській лінії маркери нерекомбінуючої частини Y хромосоми (NRY) і що передається по материнській лінії мітохондріальна ДНК (мтДНК). Важлива особливість цих маркерів – відсутність рекомбінації, тобто обміну генетичним матеріалом між батьківською і материнською частинами геному. Тому наявність у ряду індивідів однакового варіанта (гаплотипу) Y хромосоми або мтДНК відображає спорідненість цих індивідів з боку батька або ж по материнській лінії.

Варто відразу  зазначити, що ні української, ні русскої, ні польської і навіть слов’янської гаплогрупи вчені досі не виявили. А виявлені гаплогрупи мають умовну прив’язку до тих націй, де вони мають найвищий відсоток поширення.

Вже багато народів світу досліджені за маркерами NRY і мтДНК. Існує навіть карта Західної Євразії розроблена вченими Американського товариства генетики людини. Кольорові діаграми на ній свідчать,що практично всі нації мають однакових генетичних предків (переважно 4 – 6 гаплогруп)  і відрізняються одна від одної лише кількісним співвідношенням цих складових.

Для нашої дискусії є красномовними такі дані генетиків.

Майже половина німців мають кельтську гаплогрупу. Що зробило кельтів германцями? Німецька мова.

Угорці вважаються угро-фінами, але не мають жодного відсотку фінської гаплогрупи. Що зробило нащадків п’яти гаплогруп, зокрема і берберів з арабами, угро-фінами? Угорська мова.

Осетини є загальновизнаними нащадками іраномовних аланів через надзвичайну подібність їх мови до мови аланів. Навіть Осетію перейменовано в Аланію. Одна деталь – в осетинів немає жодного відсотка гаплогрупи притаманної іранським народам. Що зробило їх аланами? Правильно – мова аланів.

Тепер трохи ближче до витоків нашої теми. Генетики чітко визначили два різних набори гаплогруп у русскіх (не росіян!) – південний та північний. Цьому явищу відповідає і наявність двох основних діалектів русскої мови – південний і північний з притаманним нащадкам угро-фінів «цоканням» (не «чай», а «цай»). Що зробило генетично різних людей русскіми? Правильно – мова.

Тому авторам попередніх текстів варто ознайомитися з процесом творення цієї мови.

В. Лудольф у 1696 році повідомляв в “Граматиці мови московитів”: “Чим більш ученим хто-небудь хоче здаватися, тим більше домішує він слов’янських виразів до своєї мови або в своїх писаннях, хоча деякі і сміються над тими, хто зловживає слов’янською мовою в звичайній мові”. Спротив “государевій мові” предки нинішніх русскіх чинили намагаючись зберегти свої самобутні нації. Це заслуговує на повагу. Інший чинник, що стримував засвоєння тодішньої мови була її потворна недорозвиненість. Тому зусиллями Феофана Прокоповича, М.В. Ломоносова і А.П. Сумарокова було створено більш придатний для вживання суржик. Ось цитата в перекладі українською мовою з книги «Письмо о преобразителях российского языка» друкованої в Москві 1778 року: «Як вправний садівник молодою прищепою оновлює старе дерево, очищаючи засохлі  на ньому лози й терня, що при корені його ростуть, так згадані мною тут великі письменники чинили в перетворенні нашої мови, яка сама собою була бідна. А підроблена до слов’янської стала вже потворна». Заради об’єктивності слід зазначити, що тут під «слов’янською» мовою мається на увазі так звана «церковно-слов’янська» мова.

Очевидно, що зусиль декількох людей, хай і відносно розумних, не достатньо для того, щоб створити повноцінну мову. Мало кому відомі критичне ставлення молодого Пушкіна щодо цієї мови або слова Сумарокова про свого сподвижника Ломоносова “умєр дурак і слава богу”. Тому Володимир Даль у листі до свого друга і признався, що не розуміє законів словотворення цієї мови. Але то не суттєво – досить гарно назвати суржик – “вєлікій і магучій язик”. А головне – тепер є те, що об’єднує у націю рассєяних саатєчєствєнніков. Зокрема і рускоязикіх украінцев.

Інша річ, що згадана вище «молода прищепа» активно почала відмирати. Цю тенденцію помітили ще в 60-х роках минулого століття московські вчені. А декілька років тому вчені з філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету в ході дослідницької роботи встановили, що усна мова росіян має мало спільного з класичною русскою граматикою. Практично всі традиційні одиниці, з якими лінгвісти, що спеціалізуються на природних мовах, звикли мати справу, абсолютно не працюють: ні фонеми, ні морфеми, ні речення. Про граматичні форми того чи іншого вчені просто здогадуються. Це говорить про те, що в природній русскій мові граматичні значення за допомогою закінчень і суфіксів більше не реалізуються. Реально немає флексій, вони в природі не зустрічаються. Їх неможливо почути, їх неможливо вичленувати. Ця мова знову деградує.

Про мовну ситуацію в Україні у наступній публікації, а зараз, на згадуваний в публікаціях попередніх авторів приклад Ірландії, подам точку зору психолога Володимира Терентійовича Куєвди:

“Мова як лінгвосистема є вторинним виявом і формою донесення до інших свого внутрішнього стану, сутності, змісту психічного життя. Первинним рівнем є система символів, що виступають як невербалізовані звуки, міміка, жести, рухи, зорові образи, дотикові (тактильні) сигнали, фігури, кольори та їхні комбінації (напр. жовто-блакитне, трисуття тощо).

Необхідність задоволення “потреби” є провідним рушієм життєдіяльності людини, тому вдосконалення методів такого задоволення належить до вищих цінностей людської спільноти, передусім народу. Всі без винятку доцільні способи задоволення потреб становлять феномен способу життя, тобто звичаєвості – системи етностереотипів, відомих як звичаї. Вони, ґрунтуючись на вищезгаданій системі символів освячуються в народі і є первинною мовою, тобто засобом взаєморозуміння, уподібнення членів людської спільноти. І найголовніше – володіння системою звичаїв, побожне ставлення до них, безсумнівність їхніх імперативів є визначальними ознаками належності людини до такої спільноти, народу. Іншими словами, складна система символів і звичаєвості забезпечують розуміння між людьми (функція мови!), розмежування людей на “своїх” і “чужих”.

Зрозуміло, що до “своїх” належать лише ті, хто виявляє вищевикладене ставлення до символів і звичаєвості, до чужих навпаки – хто не знає мови символів, звичаїв, ба, навіть нехтує ними. звідси висновуємо, що схожість і спільність ґрунтується передусім на володінні звичаями, символами і лише потім мовою, як лінгвосистемою. Промовистих прикладів не бракує. Хоча б Агатангел Кримський (як відомо, не мав жодної української кровинки) який особливо переймався українськістю. Більше того, з його праць відомо, що гострота сприйняття, споріднення з українським приводило його до стану “націопсихопатії”. Зміст її , зокрема, зводиться до такого: читаючи лекцію в одному з московських університетів , його загризло сумління безцільності цього заняття з погляду на тогочасні гострі потреби його рідної України. Він сідає на потяг, приїжджає на київський вокзал і на пероні чує звуки української народної пісні. Цього було достатньо щоби викликати напад психопатії. Варто нагадати про Кримського, як знавця 64-х мов, який, здавалось би, мав предостатньо підстав з погляду деяких “наднаціоналів”, трубити відоме: “какая разніца на каком?..”. Треба думати, що мотиви його психопатій стояли вище і куди вагоміше у системі життєвих цінностей, ніж голос крові, споживацько-пристосуванська байдужість до рідного. Іншими словами, така його всеохопна відданість українству виявлялася в ньому не просто у володінні мовою, а була сутністю його системи світовідчування, формою виявлення у цьому світі. Інакшим він себе не уявляв.

По цьому можна поставити питання категорично – чи міг кровно не український Кримський вдатися в побуті, у щоденному вжитку до іншої мови, особливо, якщо ця мова є мовою окупанта, тобто російської?! У такий спосіб ми спростовуємо твердження про “нормальність” англомовного ірландця, що збройно бореться з англійцями. Адже послуговуючись мовою ворога, хай і вимушено від незнання своєї, він де-факто засвідчує свою належність до ворожого табору. Щоб було зрозумілішим, вдамося до наших реалій, виходячи з популяризованої нині тези, що російськомовність в Україні склалася історично. Антитезою тут має бути “російськомовність українця в Україні є симптомом раба”. Хочете м’якше? Нате вам М.П.Драгоманова: “кожне слово, мовлене українцем в Україні не по-українськи виснажує скарбницю народу”. Ким тоді виступає ірландець, позиціонуючи себе англомовним? Чи не прихильником англомовності, хоч і мимоволі, тобто рабської психології по відношенню до його окупантів, англійців. Вернімося знову до нас. Ніхто не заперечить, що якихось 300 з гаком років російська в Україні була мовою окупанта. Коли ж вона стала історичною данністю, з якою необхідно примиритися? 200, 100 чи може 50 років по тому? Зрозуміло, що оперувати тут слід не часовими категоріями, а станом зміни свідомості від вільної людини до раба.” Кінець цитати.

Нагадаю, що це погляд на ситуацію в Ірландії вченого-психолога, людини культурної. Я не є вченим та й до культури, в умовах окупації України дикунами, не прихильний. Тому вважаю, що вжите слово “раб” слід читати як “холуй”.

У наступній публікації буде описано стан боротьби демократичних націй за свої мови, досягнення мовознавців у дослідженні становлення мов та погляд автора на мовну ситуацію в Україні.

Володимир Богайчук

2 Comments on "Володимир Богайчук: Лінгвоінвалідність – діагноз ставлять невігласи."

  1. Олекса | 07-03-2013 18:41 at 18:41 |

    Дядьку, ну чого ви вже так… Відмінники навчання за умов відомого великого язиковєда у більшості своїй не здатні до аналізу явищ… А Автор побачив! Дякую Вам, пане Володимире! Штучно пришите має вмерти! Багато українців їм щиро допомагали, вважаючи їх за людей. А виявилось, що вони є зовсім іншим генетичним матеріалом. Завданням їхнім є м”ясо їсти…

  2. Є теорії життєздатні, а є повітряні кульки. А чи може пан автор, відповісти на питання?
    Чи стали американці французького, або испанського походження генетичними англійцями з прийняттям за державну мову англійської.
    На скільки більше укаїнська мова відрізняється від російськой ніж американський діалект від англійської?
    Чи втратили свої генетичні корені америранці англійського походження після таких змін в англійській, що виникли в американськом у діалекті?

Comments are closed.

More in Суспільство, Культура, Наша історія, Освіта і наука, Статті
484991_413799562043537_685873715_n
Благодійний концерт для збору коштів на встановлення пам’ятної дошки Юрію Шевельову

Цього року виповнюється 105 років від дня народження Юрія Шевельова – видатного харків’янина, всесвітньо відомого вченого, філолога, мовознавця. На жаль,...

Close