Останні новини

Володимир Богайчук: Про «безмовні» і «багатомовні» нації

Продовження нашої дискусії про лінгвоінвалідність. Ми вітаємо полемічні статті на цю тему.

Прихильники нехтуванням української мови люблять посилатися на мовну ситуацію в деяких країнах, зокрема, з розвинутою демократією. Мовляв є нації які не мають своєї мови. Або є нації з декількома мовами. Такими висловами вони сплановано намагаються навішати на вуха пересічному українцю, далекому від знань реальної мовної ситуації в цих конкретних країнах, вигідну українофобам дезінформацію, що відповідно має формувати підґрунтя для сприйняття певної мовної політики.

Даний матеріал покликаний трохи очистити від такої локшини згадані вуха. Буде описано реальний процес формування молодими націями своїх самобутніх мов та мовну ситуацію в метрополіях, що є суттєвою обставиною для сприйняття мови як ознаки нації. Також будуть розглянуті дві протилежні ситуації в Швейцарії та Бельгії.

Беззаперечно, що найбільшою демократією світу є США. Закиди щодо того, що американська нація існує без своєї мови не враховують реальної ситуації мовотворення американської мови. В англійської мови США є розходження з британською у словах та деяких аспектах правопису. Вже зараз вона називається американською англійською і визнана як діалект англійської мови. Мовознавці зазначають, що через деякий проміжок часу американська англійська повністю відокремиться від англійської та існуватиме на правах повноцінної мови вже зараз ділячись у свою чергу ще на декілька діалектів. Найбільш виразним діалектом є південний діалект, особливо каліфорнійський: “рекання”, смачне жування, укорочення голосних.

Цікавим є той факт, що нинішня розмовна американська англійська набагато ближче до “королівської англійської” часів початку колонізації британцями, ніж сьогоднішня британська англійська. Адже змінюється і британська англійська в якій виділяються три мовні типи: консервативна англійська (мова королівської сім’ї і парламенту), прийнятий стандарт (мова ЗМІ) і просунута англійська (мова молоді). Останній тип активно вбирає в себе елементи інших мов і культур та більше всього схильний до загальної тенденції спрощення мови. Зміни відбуваються перш за все в лексиці англійської мови, яка приходить в британську англійську (молодіжну) мову і з інших варіантів англійської, зокрема, американської англійської.

Найбільш змінна частина англійської мови – фонетика. Фонетичні відмінності повсюдні, і саме вони визначають насамперед той або інший варіант або діалект мови. У самій Великобританії виділяється декілька регіональних діалектів: північний, центральний, південно-західний, південно-східний, шотландський, валлійський і ірландський.

Тож подібною до мовної ситуації в США є ситуація і в решти колишніх та нинішніх колоній Великобританії Австралії, Ірландії, Шотландії та інших.

Подібна мовна ситуація притаманна й так званим «іспаномовним націям». Та взяв я у лапки загальноприйняте поняття «іспаномовні нації» ще і з таких причин.

Назва держави Іспанія відома ще з давньоримських часів і має декілька тлумачень. Дві версії пояснюють цю назву як «край, околиця, межа». Щось дуже знайоме. Але стосовно не території, а нинішньої держави ця назва стала вживатися після 1479 р. – шлюб Фердинанда Арагонського й Ізабелли Кастильської створив єдине Іспанське королівство. А мова кастильців стала панівною. Тут доречно навести такий факт. Коли  в 1492 році Ізабеллі Кастильській представили книжку «Граматика кастильської мови» (Gramática de la Lengua Castellana), вона запитала: «Навіщо мені ця робота? Я вже знаю мову», на що отримала відповідь: «Пані, мова – це інструмент імперії». Зараз у складі Іспанії утримується декілька корінних націй які намагаються вийти з під впливу «кастильського міра», зокрема, баски та каталанці (нащадки ґотів і аланів). А назву «іспанська мова» присвоїв кастильській мові Франциско Франко у минулому столітті. Це отримало відображення і в конституції 1978 року де вжито термін «castellano» щодо назви державної мови. Тож частина населення Іспанії вживає термін «іспанська мова» для позначення чогось чужого відносно своєї мови і території.

«Іспаномовні народи» Америки з певних причин отримали у спадок від конкістадорів навіть не просто кастильську мову, а один з її діалектів – андалузький. Кожна країна самостійно регулює свою мову, яка відображає мову андалузьких переселенців та вплив місцевих індіанських мов. Це призвело до декількох досить помітних та безлічі малопомітних відмінностей цих мов від кастильської мови. Словники іспанської мови позначають чи не кожне п’яте слово приміткою на зразок «тільки Аргентина» або «тільки Мексика». Тож відстань від так званої іспанської мови до решти «іспанських» мов є більшою ніж від української до білоруської чи від сербської до хорватської. Молоді нації впевнено і, що надзвичайно важливо, природнім шляхом продовжують творити свої окремі мови.

Ілюстрацією відмінностей між мовами колишніх колоній і кастильською мовою є, наприклад, типова фраза виданого в Іспанії розмовника «¿Donde se cogen las taxis?» (Де я можу взяти таксі?”), що в Мексиці означає «Де таксі займаються сексом?».
Посилання українофобів на мовну ситуацію в державах з декількома офіційними мовами теж є некоректним.

Загарбницькі дії Габсбургів змусили у серпні 1291 року три громади дрібних німецьких земель укласти між собою постійний оборонний союз і підписати договір, відомий як «Вічний союз». Поступово до цього союзу стали приєднуватися інші навколишні німецькі громади, а згодом й французькі та італійські. Кожен кантон був повністю суверенною державою зі своїми власними кордонами, армією і валютою, до моменту утворення Швейцарської федеральної держави в 1848 році.

У кожному кантоні своя конституція, свій уряд, свій парламент, свій суд, свої закони, що, природно, не суперечать федеральним. Місто Берн офіційно є не столицею, а федеральним містом, що підкреслює рівноправний статус столиць усіх кантонів. Кантони поділяються на громади. Адміністративна автономія і законодавчі повноваження дуже значні: кожен кантон та навіть кожна громада має свою поліцію і право самостійно визначати розмір податків. Швейцарець у першу чергу –  це член громади, потім громадянин кантону і вже потім громадянин Швейцарії. Саме причини створення держави та поширення автономії аж до рівня громад виробили у швейцарців повагу до інших мов Швейцарії, що і є запорукою збереження Швейцарії як багатомовної держави.

Офіційні мови Швейцарії – німецька, французька, італійська і ретороманська (похідна від латинської). 64% населення вважають своєю рідною мовою німецьку, 19% — французьку, 8% — італійську і 1% — ретороманську. Більшість кантонів є одномовними. А у тих кантонах де застосовується декілька мов статус цих мов закріплений на рівні громад, які вирішують навіть питання прийому на роботу вчителя. Швейцарці крім своєї рідної мови часто в тій чи іншій мірі володіють ще однією мовою. Та реальна мовна ситуація така: щоб поселитися в іншомовному кантоні чи навіть громаді мало знати відповідну мову – необхідно нею спілкуватися бо без цього, зокрема, не приймуть на роботу.

Нинішня держава Бельгія є продуктом багатовікової боротьби різних держав за територію під історичною назвою Бельгія. Ця боротьба майже ніколи не враховувала, що на землях проживання, частково знищених германським племенем франків, кельтського племені белгів утворилося два різних народи – нащадки германців (фламандці) і галло-римлян (валлони).

Фламандці розмовляють діалектом нідерландської мови, а валлони французькою. На крайньому сході Валлонії існує декілька німецькомовних громад.

Останніми роками знову загострилася мовна ситуація. Якщо побоювання валлонів щодо перспектив існування своєї мови призвели у 1830 році до здобуття незалежності від Нідерландів, то незабаром вже реальні побоювання фламандців щодо перспектив своєї мови можуть призвести до нових змін в устрої королівства Бельгія.

Володимир Богайчук

У наступному дописі буде інформація про вирішення надзвичайно складної мовної ситуації в Норвегії та гідний наслідування приклад Ізраїлю.

More in Суспільство, Культура, Статті
Лекція_Еви_Лентовської
Публічна лекція першого польського омбудсмана, професорки Еви Лентовської

20 березня 2013 року у Києві відбудеться унікальна подія: людина, яка наприкінці восьмидесятих зробила революцію в сфері прав людини у...

Close