Останні новини

Андрій Левус: Чому можна і треба іноді критикувати нашу опозицію

Часті невдачі опозиції викликали хвилю обурення з боку суспільно активних опозиційно налаштованих громадян. В свою чергу, активісти партій парламентської опозиції та їхні лідери вбачають у вільному обміні таких критичних думок “руку Банкової”.

Цю ситуацію не варто залишати поза увагою. Адже лише діалог суспільства та опозиції, їхня взаємодія дасть позитивний результат – демонтаж антиукраїнського режиму.

Є як мінімум 5 причин чому потрібно критикувати опозицію:

1. Відповідальність опозиції перед своїми виборцями.

Опозиція перед виборами дала своїм виборцям ряд конкретних обіцянок: “тушок не буде”, “ми їх зупинимо”, “збережемо єдність опозиційних сил”. Ми бачимо – і тушки, і тотальну безпорадність опозиції перед катком регіоналів, і підкилимну боротьбу трійці опозиціонерів (зокрема в питанні кандидата в мери Києва). Чому я як виборець однієї з парламентських сил не можу публічно поставити питання своїм представникам у парламенті? Усі вони обіцяли прозорість та відкритість…

2. Стимул до дій

Постсовковий політикум живе за принципом “піпл схаває”. Тобто – саме усвідомлення своєї унікальності та значущості засліплює очі партійним бонзам. На кшталт, “ну ми ж парламентська опозиція, куди дінуться виборці? Пробачать, забудуть і знову проголосують”.Такий підхід заспокоює опозиційних вождів. Адже, вони впевнені в тому, що на фоні злочинців-регіоналів опозиційний виборець вкотре віддасть свій голос за навіть дискредитовану парламентську опозиційну партію. Тому і революція імітується, тому і протест в парламенті є неефективним. А навіщо їм надриватись? “Піпл схаває”…Своїми словами та діями ми повинні змусити опозицію працювати та виконувати свої обов’язки.

3. Бути демократом і у владі, і в опозиції

Програми усіх 3 опозиційних сил передбачають народовладдя та верховенство права як базові принципи. Однак, не можна бути демократом лише у тих питаннях, які тобі подобаються, а в інших скочуватись в дрімучий авторитаризм та ідеологічну деспотію. А саме це роблять деякі наші опозиціонери, які з усердям Кагановича таврують званням “ворога народу” кожного інакомислячого опозиційного активіста чи громадянина. Ці НКВДсти від опозиції не допускають навіть дискусії тему правильності “лінії партії”та непомильності вождів. Це – абсурд. Чим вони відрізняються від регіоналів чи комуністів?

Опозиція має навчитися не теревенити про демократію а стати реальним демократами. Тобто – відкрито брати участь у дискусії з своїми виборцями, прозоро та справедливо приймати рішення, відкрити соціальні ліфти для громадського суспільства в політику. Досить зловживати власною уявною монополією на опозиційність. Якщо цього не відбудеться, то я сумніваюся що реальне народовладдя настане після приходу до влади когось з “3 богатирів”. Зміниться лише вивіска – суть залишиться. Тому вимагаймо від опозиції чесноті та демократичності, в іншому випадку – після повалення режиму отримаємо взамін такий же, “лише в профіль”.

4. Комплекс Ющенка

Під час кампанії 2004 року усі ми вважали, що “хто критикує Ющенка, той за Януковича”. У що це вилилось? Надто великі, і як виявилося, невиправдані аванси надані Ющенку призвели до краху помаранчевих мрій. Віктор Андрійович усвідомив себе Месією, і тому правив, не озираючись на громадян. Він втратив відчуття відповідальності перед громадянами, які зробили революцію задля його перемоги. Переконаний, відкрита дискусія, конкуренція ідей та підходів, справедлива критика в бік “народного президента” з одного боку робила громадська думку тверезішою, з іншого боку нагадувала б Ющенку про те, що він всього навсього людина. Та й зрештою розчарування було б не таким болючим…
Я дуже не хочу, щою мій народ знову розчаровували чергові месії. Я взагалі не хочу жодного месії, нам просто потрібен президент який виконує власну роботу і дотримується Конституції. Тому месіянство наших опозиційних лідерів треба знищити уже сьогодні, щоб вони розуміли своє місце завтра.

5.Народ – це влада, а не гарматне м’ясо

Ми, громадяни, нічим не зобов’язані парламентській опозиції. Навпаки: ми їх обрали, вони живуть на наші податки, ми тут головні. Тому всілякі ниття реєстрових опозиціонерів про “пасивний народ” є позицією невдах. Те що народ не приходить на їхні акції означає лише одне – їм не вірять. Громадяни повстануть лише тоді коли почують реальний план дій, ефективні пропозиції та головне побачать приклад лідерів. Ось коли вожді відмовляться від свити, перестануть пропускати голи щодня, коли продемонструють готовність до самопожертви, забудуть про хворобливі амбіції, тоді і повернеться народна довіра. А сьогодні ми бачимо лише невдачі, імітацію боротьби та штовханину у черзі за найвище в державі крісло.

Ми для вас, вожді, не масовка, не прапороносці, і не сходинки на Банкову. Тому забудьте про маніпуляції, істерики та спекуляції на вільні теми, і займіться ділом. Тоді ми Вас підтримаємо.
Вищенаведені думки не означують, що парламентській опозиція є ворогом чи тотальним злом. Ні. В час Х ми будемо по один бік барикад. Однак, я вважаю, що коли опозиція не чує дружніх порад, не чує своїх прихильників, то їй треба прочистити вуха. Лише разом громадськість і опозиція зможуть зупинити путч та відновити конституційний лад в державі, але для цього потрібен реальний діалог та співпраця.

More in Події, Політика, Суспільство, Статті
amnesty_candle_100
«Що не дозволено, те заборонено»

Amnesty International в Україні запрошує зацікавлених журналістів на круглий стіл, присвячений презентації доповіді Amnesty International «Що не дозволено, те заборонено:...

Close