Останні новини

Сергій Жадан: Що я можу для тебе зробити?

383369408Зустрів днями давню знайому, не бачились із нею років п’ятнадцять. Колись вона писала вірші, котрі всім нам подобались. Гадаю, більшою мірою нам усім подобалася вона, проте вірші теж усіх цікавили. Поговорили про якісь загальні речі.

Ну все, сказала, маю бігти – діти чекають. Діти – це добре, підтримав я її, ти вірші ще пишеш? Та ні, відповіла, в нашій родині цим чоловік займається, а я себе присвятила сім’ї, така вже жіноча доля. Ого, здивувався я, навіть не пам’ятаю, коли востаннє щось подібне чув – спілкуюся останнім часом із феміністками.

Як до цього ставитись? – подумав. Наскільки правильним було її рішення? Мабуть же це невірно – відмовлятися від важливих для себе речей, відмовлятись від якихось задумів, від того, що формує тебе, що визначає твій характер, твою поведінку.

Це ж невірно, так? І так несучасно. А як би мало бути? Вони б мали писати свої вірші, кожен свої, і між ними обов’язково зростала б напруга та недовіра, ревниве ставлення та роздратування.

Вони б зненавиділи ці свої вірші, вони б зненавиділи всю історію літератури, і нічим добрим це б не закінчилось. У кращому випадку вони б просто разом кинули писати.

В гіршому – взялися б за розділ майна. Принаймні, досвід тієї ж таки історії літератури демонструє переважно подібні розвитки сюжету.

З іншого боку, подумав я, це теж не надто вірно. Вони ж розумні, талановиті люди, вони мають розуміти, наскільки кожному з них важливою є ця можливість самовираження, можливість висловлювання, ці їхні приватні плацдарми, за якими зберігається їхня неповторність, їхня індивідуальність, як би це пафосно не звучало.

То навіщо дозволяти одне одному відмовлятися від подібних – важливих і надзвичайно делікатних – речей? Ламаючи ближнього свого, ризикуєш отримати в результаті те, чого не потребуватимеш.

Що робити з ламаними серцями, зіпсованими голосами, невиговореними словами? Вони заважають, оскільки не працюють. Для чого мати справу з тим, що тобі заважає? Безнадійно якось, подумав я, не можна відмовлятися від себе на чиюсь користь.

Але потім подумав ще й таке. В більшості випадків ми надто зосереджені на собі, на своїх бажаннях, на своїх емоціях. Ми підносимо їх, мов бойові прапори, готові померти за них, за наше право тримати їх над головою.

Нас страшенно обурює небажання інших зважати на наші переживання. Причому на переживання інших ми так само не зважаємо.

Ми готові до останнього відстоювати власні принципи, проте в більшості випадків наші принципи зводяться виключно до їхнього відстоювання. Часто вся наша принциповість і непоступливість складається з комплексів, страхів та банального егоїзму, який ми схильні називати індивідуальністю.

Кому з нас прийде в голову поступитися якимись важливими (насправді – несуттєвими) позиціями заради того, аби врівноважити свої стосунки з близькими нам людьми, заради того, аби зробити ці стосунки не такими виснажливими та безнадійними?

Ми горимо своїми ідеями, своєю боротьбою, ми боремося за власне право бути почутими (насправді – за власне право не чути інших), ми впевнено воюємо на чужій території, руйнуємо чужий спокій, знищуємо чужий затишок, ламаємо чиюсь упевненість, максимально наповнюючи цей свій своєю присутністю, своїм голосом, своїм диханням, дивуючись потім, чому чужі голоси видаються нам такими нав’язливими.

А натомість, виявляється, все може складатись зовсім інакше – ніжністю та увагою, виявляється, можна ділитися, власними амбіціями, виявляється, можна поступатись на користь взаємної любові, боротьба на винищення може, виявляється, поступитись місцем клопіткому щоденному догляду за дітьми, котрі тішать і підтримують.

Головне – розуміти, де закінчується любов до себе й починається любов до життя. Головне – вміти цією любов’ю скористатись.

Про що вона, до речі, писала? Я так і не згадав.

ТСН

1 Comment on "Сергій Жадан: Що я можу для тебе зробити?"

  1. Браво, Пане Жадан! І Вам і Вашій знайомій. Більше б наших людей розуміло життя так, як Ви це виклали ( саме наголошую на тому, щоб більше розуміли ТІ задля кого вірні люди відмовляються від свого “голосу”) життя було б значно цікавішим, змістовнішим і спільним. Кажуть, що найвищий розум – це послух. Цій жінці кланаюся до ніг, бо вона поступилася коханій людині заради родинного добра. Це таки більш, ніж модерно. Це початок нового стилю мислення, що у житті важливо у першу чергу МИ, а вже потім Я.Плекаю надію, що прийде та мить і її творчість, мов пружина, як а довго була стиснена обов’язками таки народить плідний збірник. Дай, Боже!

Comments are closed.

More in Суспільство, Записки, Культура
Тінь сонця2
21 квітня – свято козацького року у Харкові

Тінь сонця221 квітня в харківському клубі Churchill`s pub відбудеться великий сольний концерт гурту "ТІНЬ СОНЦЯ"! В програмі звучатимуть найкращі пісні...

Close