Останні новини

У театрі заборонили Шостаковича й проголосували за виселення художнього керівника з… Полтави Сталінські часи? Ні. Квітень 2013 року.

Тарас прем 1Місцеві театрали у соціальних мережах заздалегідь смакували прем’єру, яка в репертуарній афіші Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім.М.В.Гоголя стояла на 29 березня, називаючи її непересічною подією.

Адже на сцені полтавського храму Мельпомени ще не було такого яскраво антисталінського твору.

«Антиформалістичний райок” – сатирична опера на одну дію. Виконується на російській мові. Цікава тим, що композитор Дмитро Шостакович написав не тільки музику, а й текст.

“Райок” – про те, як правителі й “критики” розмірковують про мистецтво, коверкаючи прізвища композиторів, шукають серед талановитих неугодних владі, чіпляючи на них ярлики “формалістів”, тобто, антинародних.

Але головне, що постановка полтавського театру виграватиме за рахунок сильних солістів, потужного хору та оригінальної візуалізації. Всю дію звучатиме прекрасна музика великого Шостаковича. Крім музики з опери, прозвучать фортепьянні прелюдії композитора та струнний квартет».

Втім, прем’єра «Райка» не відбулася.

Директор театру Олексій Андрієнко ще 19 березня своїм наказом заборонив художньому керівникові Олексію Коломійцеву (вдумайтеся!) проводити репетиції «Антиформалістичного райка», класичної оперети Імре Кальмана «Баядера», авторського мюзиклу «Фемінізм по-українськи» (за мотивами «Бой-жінки» Григорія Квітки-Основ’яненка, прем’єра якої мала відбутися у квітні) та драми Віньї Дельмар «Поступись місцем завтрашньому дню». По суті, це – заброна на професію.

Підстава до наказу – доповідна головного бухгалтера В.Дашевської про те, що за її припущеннями спектаклі… не будуть касовими.

Тобто, «гавкнуло» близько 5-ти мільйонів гривень з  кишень платників податків, бо репетиції тривали 5 місяців, а на рік облрада виділяє театру 12 мільйонів гривень.

Талановитий режисер, актор, музикант, композитор, аранжувальник Олексій Коломійцев, якого кілька місяців зманювали з Харкова до Полтави і якого тільки у жовтні 2012 року призначено художнім керівником полтавського муздрамтеатру, був шокований: такої цензури – заборонити непоказані публіці спектаклі – не було навіть за сталінських часів.

Хто такий Андрієнко проти Шостаковича, щоб забороняти в Полтаві всесвітньо відомого класика? Пігмей проти велетня! А туди ж! Та й існують схеми розповсюдження квитків, при яких будь-який спектакль можна і «провалити», і зробити аншлаговим.

Ще раніше «не склалося» з постановкою «Ірода» Ігоря Поклада, хоча на початку цього року начальник облуправління культури Г.Фасій, директор театру О.Андрієнко та худкерівник О.Коломійцев з радістю повідомили композитора спільним листом про те, що полтавський театр бере в роботу його рок-оперу: у театру «не знайшлося» 8000 гривень, щоб заплатити автору лібретто поету-пісняру Олександру Вратарьову за авторизований переклад тексту на українську мову.

«Не склалося» й з утіленням у життя мюзиклу «Сорочинський ярмарок» Олександра Злотника, прем’єру якого директор театру обіцяв показати навесні й автору, й читачам комунальної газети «Полтавський вісник». Але позаяк головний диригент Віталій Скакун сказав, що не гратиме «це лайно», то й «Сорочинський ярмарок» накрився мідним тазиком.

20 березня директор театру О.Андрієнко видає наказ про скорочення посади художнього керівника з 1 квітня і попереджає О.Коломійцева про те, що через два місяці йому вручать трудову книжку.

Скандал розгоряється блискавично й вісті, що надходять потому з театру, швидше нагадують донесення з театру воєнних дій.

Чотири народні артисти – Василь Голуб, Віталій Скакун, Юрій Попов та Неллі Ножинова – надсилають листа в облуправління культури, в якому висловлюють занепокоєння «стилем роботи режисера О.Коломійцева, форматом його вистав, домінуючими правами на постановку багатьох вистав підряд» та просять «надати можливість колективу працювати без такого творчого керівництва».

Іншим наказом директора театру змінено склад художньої ради, з якої виведено провідного актора Б.Чернявського (є подання облуправління культури на представлення його на звання «заслужений артист України») й навіть заступника начальника облуправління культури Валентина Вождаєнко (!), а керівником сам себе призначив директор О.Андрієнко.

Хоча у чинному Статуті театру чітко вказано, що худраду очолює художній керівник (і це в рамках здорового глузду), Коломійцева до неї не підпустили й на гарматний постріл.

Директор, власне, повинен допомагати худкерівникові: продати квитки, купити реквізит, забезпечити дотримання правил безпеки (з цим у театрі після трирічного капремонту великі проблеми, нові штанкети не витримують і 300 кг, а акт про прийняття споруди в експлуатацію, за словами головбуха, підписаний лише кілька днів тому!) і т.д.

23 березня провідний актор театру Богдан Чернявський звертається з відкритим листом до колег, театральної громади Полтави, ЗМІ, Міністерства культури та Спілки театральних діячів України.

Ось лише деякі думки пана Богдана: «Кілька років мене не покидало відчуття небезпеки професійної деградації в нашому театрі. Воно зникло з приходом Олексія Коломійцева на посаду художнього керівника.

Починаючи роботу у театрі, він прагнув рівномірно задіяти творчий потенціал трупи театру, урізноманітнити репертуар, де поруч із традиційними виставами були б сучасні, експериментальні.

Маю право оцінювати його роботу не тільки як актор, а ще і як фаховий режисер. Нагадаю, що у липні 2012 року як запрошений режисер О.Коломійцев здійснив постановку вистави «Легенда про Тараса», що вже в вересні того ж року отримала обласну премію ім.І.Котляревського, а у жовтні режисер був удостоєний спеціальної нагороди Міністерства культури України – премії ім.Леся Курбаса «Подія року», врученої на фестивалі у Коломиї.

Торік у грудні ним було здійснено постановку мюзиклу «Пригоди пана Мюнхгаузена», а вже у новому році художній керівник, дбаючи про різноплановість репертуарної афіші, ініціював поновлення вистав «Чіполліно» та «Ніч перед Різдвом» (режисер Олександр Любченко), «Сватання на Гончарівці» (режисер Владислав Шевченко), «Шинель» (режисер Богдан Чернявський).

При цьому не була знята жодна вистава, поставлена попередниками О.Коломійцева. На сьогодні у репертуарі театру 16 вистав щомісяця, тоді, як за аналогічний період минулого року було лише п’ять-шість.

Нині репертуар полтавського театру різноплановий, може задовольнити смаки глядачів з різними уподобаннями. Крім того, трупа стала поповнюватися новими професійними виконавцями, відновлена система тренінгів, відбувся цікавий новорічний театральний капусник.

Творчий запал, працездатність, природна неспокійність Коломійцева багато кому не подобаються у колективі.

Це добре, що головний бухгалтер може висловлювати міркування щодо доцільності постановок та експлуатації прибуткових вистав, однак це не повинно виходити за рамки поради й не перетворюватися на прямі сигнали до дії.

Поняття успіху у глядачів може бути оманливим, адже інколи творчий рівень прибуткових вистав залишає бажати кращого. Театр повинен не лише культурно обслуговувати публіку, він покликаний формувати її смак…»

Утім, продовжимо хронологію відкритого протистояння останніх днів.

В облуправління культури надходить ще один гнівний лист з театру, під яким стоїть уже 64 підписи, з чітким резюме: «Ми не бажаємо працювати під керівництвом такого авантюрного режисера і художнього керівника!»

Помічники-консультанти народного депутата Юрія Бублика, до якого звернулися актори, які підтримують Олексія Коломійцева, сподіваючись залагодити скандал, організовують «круглий стіл», на який запрошують сторони конфлікту, керівництво облуправління культури, облдержадміністрації та облради, але чиновники ігнорують захід.

1 квітня в комунальній інформаційній агенції «Новини Полтавщини» проводять свою прес-конференцію начальник облуправління культури Г.Фасій та директор театру О.Андрієнко.

Оскільки КІА знаходиться в приміщенні облдержадміністрації, куди вхід лише за перепустками, Олексію Коломійцеву та Богдану Чернявському доводиться буквально прориватися крізь міліцейський кордон, щоб потрапити на прес-конференцію й донести до журналістів іншу точку зору.

Театральна громадськість зібрала підписи під листом на захист О.Коломійцева.

О.Андрієнко ставить О.Коломійцева до відома, що з 1 квітня «театр не має фінансової можливості сплачувати йому за орендовану квартиру».

Олексія викликають у міліцію, куди надійшла заява з театру про те, що 27 березня на концерт, присвячений Міжнародному дню театру, худкерівник провів у зал півтора десятка глядачів.

Директор театру оголошує Коломійцеву догану за нібито відсутність на робочому місці протягом 3,5 годин (а де, власне, робоче місце художнього керівника з ненормованим робочим днем? – Авт.)

3 квітня відбуваються загальні збори трудового колективу театру (без преси). 5 квітня – повторні загальні збори (з пресою, щоб журналісти на власні очі побачили, як колектив «відторгає» Коломійцева), яким передує громадська протестна акція на театральній площі проти репресій у театрі.

Про зібрання треба розповісти докладніше. І ті, й другі лише за формою були загальними зборами. За змістом це було судилище, на якому таврували ганьбою Коломійцева. Точно як Леся Курбаса у 1933-му в харківському театрі «Березіль», після чого його зіслали на Соловки, де він і загинув.

Мене не відпускало відчуття якогось дежавю: Коломійцев разом з премією Леся Курбаса неначе приміряв на себе його долю. Однак, сталінська цензура «відпочиває» від цензури по-полтавськи, бо Леся Курбаса розтоптали після прем’єри спектаклю «Маклена Граса», а у Полтаві Коломійцеву навіть не дозволили показати прем’єру «Антиформалістичного райка».

Не могла збагнути, як за кілька місяців «талановитий і перспективний» режисер раптом став “негідником”, якого треба витурити з театру, а його плюси перетворилися на мінуси.

Начальник облуправління культури Г.Фасій, зробивши комплімент Коломійцеву за гарний концерт до 75-річчя області, на якому був присутній Прем’єр-міністр М.Азаров, висловився проти постановки мюзиклів у полтавському театрі: «Тоді перейменовуйте його у театр музкомедії! Бо історично склалося, що головною у нашому театрі була драма».

Також, за словами Фасія, історично склалося, що театром керує не художній керівник, а директор, з яким уклала контракт Полтавська облрада.

Члени трудового колективу шпетили Коломійцева за запізнення і напівлежаче положення на репетиціях (а він довго сидіти не може через поперекову грижу хребта), за менторський тон, за задовгі репетиції (але ж театр – не завод, де з 8-ї до 17-ї), за використання фонограм, за те, що мало задіює вокалістів, треба б більше музичних спектаклів, опер та оперет (так кому вірити – Г.Фасію чи вокалістам? – Авт.), за те, що поставлені ним спектаклі до цього часу не вийшли на нульову рентабельність.

Навіть були зацитовані слова відсутнього на зборах заслуженого артиста про те, «чи потрібно будувати європейський театр на руїнах традиційного полтавського?»

Це словосполучення – «традиції полтавського театру» – звучало у виступах досить часто. Але ж усі без винятку традиції хтось колись започатковував.

Та й чи означає це, що полтавський театр повинен ставити тільки «Наталку-Полтавку», «Мартина Борулю», «Сватання на Гончарівці» чи «За двома зайцями», останню з яких театр спішно вводить в репертуар замість коломійцевих вистав, і в якій актору Богдану Чернявському, що підтримав Олексія, чомусь не знайшлося ролі?

Запам’ятався виступ народного артиста України, головного диригента симфонічного оркестру Віталія Скакуна, який обізвав Коломійцева «оборотнем» та «самозванцем» і в сумних радянських традиціях закликав колег проголосувати за вигнання Коломійцева не лише з театру, а й з Полтави.

Руки піднялися, але не густо. Шкода, не проголосували, куди ж саме виселяти Коломійцева: у диканьські ліси, в Чорнобильську зону чи на Соловки, як Курбаса…

І подумалося з прикрістю: де я – у драмтеатрі чи в театрі абсурду?! І який рік надворі: 1937-й чи 2013–й?

Головний бухгалтер В.Дашевська теж тремтячим від обурення голосом вигукнула: «Коломійцев – чиряк на тілі театру, йому не місце в колективі».

Актор і режисер Олександр Любченко не вельми дружелюбно порадив О.Коломійцеву тихо піти, раз його підтримують 20 чоловік з 200.

Виступ заслуженої артистки України Маргарити Томм (Журавель) звівся до двох тез: Коломійцев піариться в пресі й підставляє молодих акторів, а Богдан Чернявський не мав права (цитую) «виносити сміття з нашої хати» (у соціальних мережах розмістив свій відкритий лист про ситуацію в театрі – Авт.)

Як на мене, пані Маргариті варто задуматися над тим, у що перетворюється хата, якщо з неї роками не виносити сміття…

Узяв слово й актор Богдан Чернявський, якого за підтримку О.Коломійцева встигли на зборах обізвати «Санчо Панса при Дон Кіхоті».

– Краще бути Санчо Пансою при Дон Кіхоті, ніж підлабузником підлого керівника, – спокійно парирував Богдан Вікторович, водночас дивуючись одностайній агресивності колег.

На його думку, ситуація в театрі не була благополучною й до приходу Коломійцева, а нині штучно збурена директором. Адже Коломійцев змусив акторів працювати, а не просто отримувати зарплату, не сильно переробляючись.

У театрі, виявляється, є ще й така «традиція»: чи ти зіграв за міцяць у трьох спектаклях, чи у десятьох – зарплатня… однакова. Тож навіщо, як у рекламі кажуть, працювати більше? І в цьому, певно, теж одна з причин конфлікту.

Останнє своє слово (як у справжньому кримінальному процесі) виголосив і Олексій Коломійцев:

– Найулюбленішим видовищем юрми в усі часи була страта. Коли спалювати Яна Гуса, одна старенька підійшла й навіть підкинула хмизу. І Вараву народ любив більше за Христа, і це теж повторюється понад дві тисячі років.

Для мене ця ситуація теж є уроком. Я жалкую, що я сильно довірився колективу, бо думав, що любов до мистецтва є вищою за побутові проблеми.

Я не виконав завдання директора Андрієнка, яке він мені поставив одразу після мого приходу в театр, – звільнити всіх народних і заслужених артистів-пенсіонерів, а тепер вони ж мені й стромляють ножа в спину, – продовжив Олексій Володимирович.- Саме у конфлікті розкриваються сутнісні якості кожної людини, тож хтось показав гірше, а хтось краще, що в ньому є.

Але у мене немає ні на кого озлобленості: я розумію, що більшість – слабі й підневільні.

Я не стану перед вами на колінах, я сам справлюся з цією ситуацією, бо що нас не ламає, те робить сильнішим. Ви тільки себе, будь ласка, не зраджуйте, – попросив він колег, – щоб потім не опускати очі, коли зустрінемося.

– А ви, – звернувся О.Коломійцев до директора театру Олексія Андрієнка, – нагадуєте мені мольєрівського персонажа – Тартюфа, в якого в одній руці Біблія, а в другій – ніж.

На це пан Андрієнко відреагував надзвичайно бурхливо:

– Ви – диявол і я борюся з вами! І коли ви підете звідси, я запрошу священика, щоб він освятив театр!!!

Ну чим не «антиформалістичний райок», зіграний експромтом?!

Відчуття ірреальності не відпускало мене й тоді, коли намагалася з’ясувати причини конфлікту та заборон вистав у директора театру Олексія Андрієнка та начальника облуправління культури Геннадія Фасія.

О.Андрієнко: «Коломійцев мене не слухає. До того ж він курить у своєму кабінеті. Актори відмовляються грати у його виставах. А “Райок” я заборонив через те, що він – російською мовою».

Г.Фасій: «В його «Бароні Мюнхгаузені» крісло зроблене у формі… трубки! Хіба таке ми повинні показувати підростаючому поколінню? Ви знаєте, що Коломійцев ставить одразу чотири вистави замість двох на рік, як зазвичай? – Знаю. І що? – Так він же ж і гроші отримає… за чотири…»

Я розмовляла про полтавський скандал з кількома десятками людей у Полтаві й поза її межами. Наведу лише кілька думок.

Тетяна Зінченко, мистецтвознавець, викладач Полтавського національного педагогічного університету ім.В.Короленка: «Почувши про конфлікт у театрі, передивилася в Інтернеті всі постановки Олексія Коломійцева: будь-який театр мав би за честь працювати з таким талановитим і креативним режисером. Майже десять років знаю й Олексія Андрієнка – заскорузлу в своєму невігластві людину. Тож конфлікт між антиподами не міг не відбутися. Але якщо полтавська громада хоче мати справжній професійний театр, то повинна підтримати Коломійцева. Недарма існує афоризм: підтримайте талант, бо бездарність і сама проб”ється…»

Олег Мінгальов, відомий художник-авангардист: «Ніхто не знає прізвищ директорів московських театрів, але всі знають прізвища художніх керівників – Табакова, Єфремова, Любимова, Захарова, Фоменко, Волчек тощо. І доки худрадами керуватимуть андрієнки, доки у них буде печатка й право виносити догани худкерівнику за відсутність у кабінеті, доти у полтавському театрі й заборонятимуть спектаклі та цькуватимуть справжні таланти…»

Юрій Головін, народний артист України, актор Харківського державного академічного російського драматичного театру ім.О.Пушкіна: «Разом з О.Коломіцевим я працював і в нашому театрі, й за кордоном. Він розумний, цікавий, емоційний актор і режисер, бути з ним разом на сцені – одне задоволення».

Олександр Дзекун, режисер, народний артист Росії, лауреат державної премії Росії ім.К.Станіславського, лауреат національної премії України ім.Т.Шевченка: «Коли у 2009 році на фестивалі «Січеславна» я вручав Олексію Коломійцеву приз за за кращу режисерську роботу (це був «Фемінізм по-українськи», поставлений у Дніпродзержинському драмтеатрі), я сказав, що в Україні закінчилася криза режисури і що сам хочу вчитися в такого режисера, як Льоша.

Зрадів, коли дізнався про призначення його на посаду художнього керівника у Полтаву, адже це справжня удача для місцевого драмтеатру – замати режисера, котрий водночас і музичний, і вміє просторово й пластично мислити; таких на сто режисерів – один.

А потім з прикрістю почув про конфлікт, колективні доноси й заборони спектаклів – це взагалі маразм!

Сам ставив у полтавському театрі кілька п’єс, тож знаю його проблеми.

Головна – досить слабкий акторський склад, напіваматорський, хоча є з десяток справжніх професіоналів. Низький рівень сценографії. Тож коли торік я працював над виставою «Соло для годинника з передзвоном», тричі міняв виконавців ролей.

У театрі навіть після капремонту немає малого репетиційного залу. Ми репетирували у підвалі, де немає вентиляції, рідко коли вдавалося провести репетицію на сцені, бо театр постійно здавався в оренду комерційним та іншим структурам.

До слова, у театрі надто «бідова» бухгалтер: вона мене повчала, як ставити спектаклі. Натомість реквізит я був змушений сам купувати на базарі.

І коли з такими потугами відбули прем’єру, після цього гдядач побачив «Соло…» лише тричі! Навіщо випускати спектаклі, які потім не граються? Так було і з «Вишневим садом», і з іншими виставами.

Навіщо так бездумно й бездарно витрачати бюджетні кошти і людські ресурси? І головне, що ніхто за це не відповідає!

У Полтаві – прекрасний глядач, чудове приміщення театру, але справжній репертуарний театр художньому керівнику там ще треба створити. Звісно, якщо йому не заважатимуть…»

Леонід Садовський, режисер, завідувач кафедри акторської майстерності Харківського національного університету мистецтв ім.І.Котляревського: “Крім успішної постановки у полтавському театрі мюзіклу «Боїнг, боїнг», було у мене й дві невдачі зі спектаклями «Полковник Птах» (про події війни у Югославії 1999 року) та шекспірівської «Ромео і Джульєтти», прем’єри яких так і не відбулися.

Коли остання була готова наполовину, мені оголосили, що немає грошей закінчити спектакль.

Коли «Полковник Птах» теж був напівготовий (п’єса філософського змісту, цікаві психологічні ролі) народні та заслужені, а за ними й просто артисти вервечкою потяглися до кабінету директора із заявами, що вони… відмовляються грати в цьому спектаклі.

Це нонсенс: актор не має права відмовитися від ролі, тим більше, коли репетиції в розпалі. Але це теж одна з «традицій» полтавського театру, якщо ролі видаються акторам заскладними.

Тож до Коломійцева був застосований давно випробуваний прийом: нібито не знайшов спільної мови з колективом, актори відмовляються у нього грати.

Взагалі це патова ситуація, коли одну армію очолюють два генерали. Головним повинен бути художній керівник».

Сергій Козир, актор Луганського академічного обласного українського музично-драматичного театру: «Забороняти спектаклі на стадії прем’єри – це теж «традиція» полтавського театру. Якось я як режисер ставив запропоновану тодішнім художнім керівником Олександром Любченком виставу «Поміняла свекруха невісток». Та напередодні прем’єрного показу деякі актори подали директору заяви про те, що вони не бажають грати у виставі. Художня рада з подачі того ж Любченка її заборонила. Офіційний мотив: низька художня цінність. Хоча, як на мене, спектакль був хороший. Та для тих, хто ледачий, заплив жирком і підірвав здоров’я горілочкою, хто другу половину життя пролежав на лаврах, режисер, який змушує працювати, рухатися, вчити тексти, стає неугодним. Це, на моє переконання, й сталося з Олексієм Коломійцевим».

Сергій Рубан, співак, запрошений актор у виставу «Антиформалістичний райок»: «Для мене заборона «Райка» була як сніг на голову, подумати не міг, що таке може бути в ХХІ столітті. Я працював у багатьох оперних театрах Росії й можу порівняти: Коломіцев – видатний режисер. Уже не один день розмірковую, чому його так зненавидів головний диригент В.Скакун, який, до речі, й музику Шостаковича називає «лайном». На мою думку, тому, що відчув: у театр прийшов молодий, талановитий, до якого поступово переходить лідерство…

Петро Ворона, депутат Полтавської облради, член постійної депутатської комісії з питань освіти та культури: «У 2008 році я був заступником голови облради і пам’ятаю, як «важко» проходив на посаду директора театру Олексій Андрієнко. Тепер розумію аргументи тих, хто категорично був проти його призначення. Вважаю, що конфлікт у театрі – між старим і новим світоглядом, між старою і новою естетикою».

Безперечно, саме конфлікти рухають уперед людську цивілізацію.

Та чи можна пускати ситуацію в театрі на самоплив, якщо управління культури облдержадміністрації, яке півроку тому запросило Олексія Коломійцева на посаду художнього керівника театру, тепер фактично віддало його «на з’їдення» директору й колективу і навіть готує нову редакцію Статуту театру, де не буде й згадки про посаду художнього керівника?

На мою думку, повинно втрутитися Міністерство культури України та профільний парламентський комітет, спрямувавши до Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім.М.В.Гоголя авторитетну комісію, яка б не лише сказала своє слово щодо готових і напівготових спектаклів Олексія Коломійцева, а й визначила, чи відповідає театр високому званню академічного, якщо в цьому храмі культури відбуваються такі ганебні речі…

Людмила Кучеренко

P.S. Дивишся на фото щасливих акторів на прем”єрі “Легенди про Тараса” і дивуєшся, чи ті ж самі люди підписували листа за вигнання режисера-“тирана” Коломійцева?!

More in Новини
Акція «Вставай, Україно!» в Харкові, відеорепортаж

Андрея Войцеховского

Close