Останні новини

Полковник, який змінив історію України

Ярослав Сватко

до 75-ї річниці загибелі Євгена Коновальця

Євген_КоновалецьОсоба Євгена Коновальця не є предметом великої зацікавленості сучасного українського суспільства. Дискусії, які переростають у словесні баталії, ведуться стосовно інших історичних осіб, оминаючи його діяльність, прийняті рішення, чи бажані, але не здійснені вчинки. Почасти це тому, що тема УНР є другорядною для сучасних істориків та публіцистів, почасти тому, що порядок денний багатьох політичних дискусій на історичну тематику ініціює “рускій мір”, а в нього стрижневим питанням є те, на чому можна звести докупи російське національне і радянське — “велікая побєда в велікой войнє”, а Коновалець загинув до початку Другої світової війни, і таким чином, нібито випав з контексту дискусій. Однак дуже багато з подій, які відбувалися після його смерті, несуть на собі печать його впливу. Його стиль роботи — без самореклами, але спрямований на практичний і довготривалий ефект, теж відіграє немалу роль в тому, що Коновалець залишається в тіні інших історичних осіб. Але в колі тих сучасників, які боролись за самостійність України, Євген Коновалець мав великий, нічим не похитнутий авторитет. Вони бачили, що Полковник за життя встиг зробити речі, непосильні для них.

Початок політичної діяльності Євгена Коновальця припадає на переддень Першої світової війни. В липні 1913 року у Львові відбувся Всеукраїнський Студентський Конґрес. Увага учасників була прикута до реферату Донцова “Сучасне положення нації і наше завдання”. Коновалець теж виголошував реферат на Конґресі, “Про університетську справу”. Реферат був дуже практичний, і всі п’ять пропозицій доповідача без зайвих дискусій були проголосовані, як резолюції Конґресу. Він завжди був практичний в політиці, і ніколи не влаштовував дискусій про маргінальні або нездійсненні речі.

Під час війни Євген Коновалець потрапляє в російський полон. В таборах військовополонених швидко стає центром гуртування галичан. З моменту створення Центральної Ради нав’язує з нею контакти і організовує прибуття галичан і буковинців до Києва. У цей час націонал-демагоги просторікували, що Україні не потрібне військо, і розпустили фактично готову до оборони держави двомільйонну армію. Коновалець залишив безплідні дискусії для інших, а сам почав працю зі створення Галицько-Буковинського куреня. Ця невелика бойова одиниця, морально неприступна для більшовицької розкладової пропаганди, з часом переросла в Осадний Корпус Січових Стрільців — один з найбоєздатніших підрозділів армії Петлюри. Його було замало для перемоги, але тут Коновальця нема за що картати: час був втрачений Центральною Радою в 1917-му на балачки, замість практичної організації війська.

Поразку армії УНР її командири сприйняли по різному. Дехто, не бажаючи визнати поразки, ішов у походи на зайняту більшовиками Україну, знову і знову намагаючись підійняти загальнонаціональне повстання. А воно не підіймалось, бійці гинули, створюючи легенду боротьби за Незалежність, приклад непоступливості для майбутніх борців. Тільки от здобути Україну не вдавалось.

Коновалець прийняв поразку у війні. Але не погодився з поразкою в боротьбі за Незалежність. Він бачив, що самостійницькі сили знекровлені, і не мають ресурсів (насамперед людських) для успішної боротьби. Тому задався завданням створити ці ресурси.

strradaПрага, липень 1920. Зліва направо, сидять Іван Андрух (керівник УВО на Великій Україні), Євген Коновалець (Начальний Комендант УВО), решта – члени Начальної Команди УВО, справа сидить Василь Кучабський. Стоять Іван Чмола, Михайло Матчак, Ярослав Чиж. Джерело: “Євген Коновалець і його доба”, Мюнхен, 1974

Люди та ідеологія, ідейно вироблені й фахово підготовані провідники, ось що, на думку Коновальця вирішувало результат національної боротьби. Україна програла, бо не мала цього, виграє тоді, коли ідеологія незалежності опанує українцями, а провідники, крім того, сприйматимуть своє провідництво, як відповідальність перед історією власного народу. Поставлений таким чином діагноз одразу показував: наявних провідників не перевчиш, маси негайно свою ідеологічну пасивність не змінять. Попереду праця щонайменше на покоління. Уявіть собі, ви кажете сучасним політикам, що змінити Україну можна лише через покоління. Чи багато візьметься реалізовувати програму, яка дасть перші плоди лише через 20 років? З тих, хто мислить про суспільні проблеми лише за рік до початку виборів — ніхто. А Коновалець почав з дітей. Його товариш по зброї з Осадного Корпусу і підлеглий зі створеної підпільної Української Військової Організації полковник Іван Чмола (член Начальної Команди УВО) власне й займається цими дітьми, відновивши Пласт. Звичайно ж, УВО діє, і збудована так, щоб ефективно підняти повстання за незалежність. Та от людських ресурсів, щоб це повстання стало результативним, нема. Їх готує Чмола, а УВО, крім окремих бойових акцій і розвідки, займається справою, більш притаманною для політичної організації — пропагандою, видає підпільні брошури і поширює їх.

Євген_Коновалець_у_Ворохті

Нарада УВО в Ворохті, 1921 рік. Зліва праворуч: Ярослав Чиж, Параска Чмола, Василь Кучабський, Таісія Юрієва, Іван Чмола, Євген Коновалець. Джерело: “Євген Коновалець і його доба”, Мюнхен, 1974

Ідеологія. У війні перемагає та сторона, в якої більше солдатів, готових платити ціну власного життя за перемогу. Вони не здезертирують, не здадуться в полон, а йтимуть у бій і вестимуть за собою інших. Борець за самостійність повинен мати віру у свою справу, а щоб ця віра не хиталась, потрібне добре вибудуване віровчення. Коновалець, попри всі недоліки характеру Донцова, побачив у ньому того, хто міг ініціювати дискусії навколо ідеології українського націоналізму. Хоча тогочасне галицьке суспільство погано сприймало Донцова, і з багатьма політиками українського табору він був посварений, Коновалець домагається призначення його на посаду редактора “Літературно-Наукового Вісника” та здобуває кошти на подальше видання журналу. Власне за час редагування ЛНВ розкрився талант Донцова, він став тим, якого ми знаємо тепер, і він виконав головне завдання, викликав у середовищі молоді, яка йшла на зміну тим, хто програв війну, дискусію про визвольну ідеологію. Ця частина роботи Коновальця взагалі чужа для сучасних українських політиків, ідеологія ніколи не дає негайного результату, та й робить людину мало залежною від зовнішніх ідейних диверсій.

Пройшло кілька років, і діти, яких Чмола готував у “Пласті”, увійшли в доросле життя, стали студентами. Під впливом праць Донцова почали утворювати підпільні гуртки, де будували плани боротьби за самостійність. Декого прийняли в УВО, вони виконували окремі бойові акції. Однак запущений Коновальцем процес передбачав зовсім інше місце молодої еліти. Запалена ідеєю, маючи ясні світоглядні дороговкази, молодь повинна була сама достосувати світоглядну базу до політичних реалій тодішнього світу, сама скласти програму, сама себе навчити новим технологіям боротьби, і втілити завдання в реальність. Причому, якщо обставини не дозволять виконати завдання їм — то треба було зробити так, щоб воно реалізувалось наступним поколінням. Але найперше треба було, щоб розмаїття підпільних молодіжних гуртків боролося синхронно, за досягнення головної мети, а не збивалося на манівці внутрішньої боротьби, чия правда правдивіша. Коновалець ініціює створення нової структури — Організації Українських Націоналістів, в яку УВО входить складовою частиною. Мережу Організації в Краї будує молодь, це пряме доручення Коновальця. Призначений Краєвим провідником Степан Охримович пропонує саботажну акцію, не лише як спосіб боротьби в нових умовах, але й як засіб виявлення кадрів, придатних для Організації. Коновалець погоджує акцію, незважаючи на спротив старих членів УВО.

Під явним впливом Донцова Ярослав Стецько укладає орденські принципи побудови організації. Ленкавський пише десять заповідей нового покоління, Мирон — 44 правила, Мащак — молитву націоналіста… Звільнення України стає життєвою місією для молодих романтиків — про це вони складають присягу перед Богом і Україною. Процес пішов. За кілька років Коновалець дипломатично проводить непомітні кадрові зміни, на місце ветеранів УВО приходять студенти, а сама УВО остаточно стає однією з референтур ОУН. Але й там уже керували молоді.

Останньою важливою корекцією процесу з боку Коновальця був Бандера. Свою концепцію суспільної архітектури ОУН Степан Бандера презентував у 1933 році, і був призначений Краєвим провідником. Від того часу можна говорити лише про вдосконалення структури ОУН, як відповідь на нові вимоги доби. Але це вже теж робили молоді.

За всіма діями Коновальця бачимо розуміння незаперечного факту: у новій добі визвольною справою, для її успішного результату, повинні займатися нові люди. Вже в 1932 році він бачив, що запущений ним процес вже йде своєю дорогою: “Ми заініціювали організований націоналістичний рух, ми допомогли йому оформитися, ми даємо йому ще й тепер іньєкції, але ми його не ведемо… На західніх землях той рух виявляє більше радикальні тенденції, ніж це декому з нас бажане. Не виключено, що ми вже в недалекому часі опинимося супроти того руху в ролі батьків без відповідного впливу на його дальший розвій. З того ми мусимо, як ті, що себе вважаємо Проводом, — точно здавати собі справу, коли певного дня не маємо опинитися в досить неприємному становищі. Молодий націоналістичний рух на зах. землях нас ще толерує, — я певний, одначе, що з його скріпленням і внутрішнім оформленням, він, коли ми не намагатимемось знайти спільну мову, витворить свій власний провід.” (з листа до Дмитра Андрієвського 15.04.1932р.)

Він загинув, і не зміг побачити, яку легенду історії витворила ініційована ним ОУН. Він не був безпосередньо причетний ані до Карпатської України, ані до Акта 30 червня, ані до УГВР, ані до Норильського повстання, врешті, й до 24 серпня. Але розпад Союзу РСР відбувся за планом, накресленим його вихованцями ще в 1940-му році. Коновалець дав їм головне: місію життя, варту того, щоб жити і боротись. Навчив самостійно давати відповідь викликам історії. Запліднив вірою у неминучість перемоги визвольного руху. Ця віра Коновальця і його послідовників зламала хід історії, незважаючи на кров і репресії, і привела Україну до Незалежності. Можна певно сказати, що цей результат був для Коновальця важливіший, ніж визнання нашими сучасниками його ролі в історії України.

konov

10 Comments on "Полковник, який змінив історію України"

  1. Анатолій | 20-05-2013 09:00 at 09:00 |

    Ситуація в Україні,що була у першій половині минулого сторічча і та, що є сьогодні дещо відрізняються. Тоді російський окупант був інородним тілом на цій землі, і було зрозуміло хто є ворог, і кого треба бити. Тепер ті, що оселились тут з московії у 30-х вже пустили коріння, стали вже місцевими, хоч і залишились українофобами. Переагітувати або якось переробити їх не уявляється можливим. Більш того, утворився за цей час потужний шар “хохлів”, що є поганою пародією на “кацапа”. Але є і свідома частина українців. Тож в такому середовищі неможливо побудувати справжню УКРАЇНСЬКУ Україну. А грамадянська принесе лише великі страждання і є наруку нашому північному сусіду. Тож, щоб остаточно не зникла з мапи Світу українська нація, але навпаки стала сильною і тою, що відповідає викликам часу, вважаю новою ідеєю має стати побудова десь на теріторії сучасної країни такої собі Майданії, де могли би селитися люди з усіх країв, але об’єднані одною ідеєю, як ті люди Майдана, та обов’язково з вірою і молитвою до Бога. Дніпро.

    • Згоден з Анатолієм. Українці в теперішньому часі значно розбавлені “ложкою дьогтю” кацапства. Кацапи тепер вважають себе українцями і виступають від імені Вкраїни. Це можна вважати видатною перемою кгб. Але ще не поразкою українців. Бо спротив можна здійснювати і в таких умовах.
      Щодо Майданії, як окремої великої території – не певен. Скоріше – сітка маленьких майданій по всій Україні. Де б українці жили громадою, творили власний спільний бізнес(-и), викорінювали з-поміж себе кацапство і виховували у своїх дітях патріотизм та націоналізм. Які б згодом обмінювалися досвідом, розширювалися і зливалися в окремі конгломерати, а у перспективі – в одну велику нову Вкраїну під новим прапором – жовто-блакитним, нарешті.

  2. Якби не такі полковникі, що провокували молодь на безперспективну виснажливу борню, то сьогодні українській народ був би більш чисельним, та здоровішим.

    • Олександр | 21-05-2013 11:35 at 11:35 |

      Якби не такі полковники (генерали, гетьмани, сотники, отамани, провідники) то сьогодні українського народу вже не було б узагалі.

    • Юрію, можу я переказати Вашу цитату іншими словами: “Українці, тихо стійте і не рипайтеся, бо так ситніше, здоровіше, і тяглова скотина буде чисельніша!” ?

  3. Незалежність Україні принесли не криваві втрати молодих життів, а більшовики Єльцин, Кравчук, та Лукашенко.

    • “Такий полковник” боровся не за ту незалежність, яку подарували нам більшовики.

  4. Добри наміри, або шлях до аду? Ще невідомо, яка незалежність чекала українців за Коновальцем. Але в особі людине гинуть всі його нащадкі. То саме найдорожче – це життя.

  5. А що роблять патріоти України у Мюнхені? Може ленінським шляхом?

  6. Досвідчений командир не поведе на очевидну загибель підрозділ, якщо супротивник має значну перевагу.
    Такий вчинок вважається дією на користь ворога. Отже загинуло багато молоді, нащадки якої сьогодні могли б створити українську еліту, набагато відповідальнішу за існуючу, і Україна була б успішною державою, а не те, що вона є.

Comments are closed.

More in Статті
mapUSSR
Наталка Зубар, Олександр Северин: Карти (не)свободи мирних зібрань в Україні

Цього року ми дослідили обмеження права на мирні зібрання детально і опитали ради 567 міст та селищ міського типу України....

Close