Останні новини

Право на працю в Україні: “ВІЛ-інфіковані? Звільняйтесь!”

Випадки дискримінації на робочому місці через ВІЛ-позитивний діагноз – в Україні не рідкість. Хоча дискримінація заборонена законом, працедавці знаходять обхідні шляхи.

Олена (ім’я змінене) працювала санітаркою у Кривому Розі. Вона втратила роботу після того, як керівництво лікарні змусило всіх працівників здати аналізи на ВІЛ-інфекцію, і позитивний діагноз Олени викрили. Зрештою жінці довелося переїхати до іншого міста і починати все з нуля. Ця історія – лише одна з багатьох, якими діляться з фахівцями “Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ”.

За словами юристки організації Світлани Бєлай, дедалі частіше люди стикаються з розголошенням ВІЛ-статусу на роботі, звільненням, дискримінацією: “Адже мало знають про ВІЛ/СНІД й рідко карають за порушення прав”.

Українське трудове законодавство забороняє працедавцям при укладанні трудової угоди вимагати, зокрема особистої інформації про стан здоров’я і ВІЛ-статус. На практиці ж працедавці нерідко шукають шляхи обходу законодавства або ж примушують людину звільнятись за власним бажанням, кажуть юристи мережі. Натомість факт дискримінації, зазвичай, нелегко довести.

Німецький досвід

Мартін Каде очолює програми з профілактики ВІЛ/СНІДу Німецького товариства міжнародної співпраці (GIZ). У межах кампанії “Не дай СНІДу шанс!”, Каде, серед іншого, займався в Україні й питанням профілактики ВІЛ на робочих місцях.

Віталій Кличко і Мартін Каде (праворуч) у Києві

Порівнюючи ситуацію в Україні з німецькою, Каде бачить разючу різницю: у ФРН, каже він, забезпечують доступ всіх охочих до тестування, консультацій і якісного лікування. “Підприємства не зацікавлені у звільненні працівників, у яких виявлено ВІЛ, адже вже інвестували у їхню професійну підготовку. Так, фірма, швидше за все, захищатиме своїх працівників”, – каже він і звертає увагу на те, що в Україні часто не усвідомлюють справжніх масштабів поширення вірусу серед населення, адже офіційна статистика навряд чи відображає реальну картину: “Ця ситуація вдесятеро гірша, ніж в Німеччині, тому ми прагнемо допомогти призупинити подальший розвиток епідемії”, – пояснює він.

Про все треба говорити

За оцінками німецького експерта, головною проблемою, що поглиблює дискримінацію ВІЛ-позитивних людей на робочому місці, стає відсутність адекватної політики на підприємстві: керівники раптом почуваються дуже невпевненими, коли стикаються з працівниками з ВІЛ. Вони розгублені і не знають що сказати. Схожа реакція, зауважує Каде, виникає, наприклад, у вчителів, які дізнаються про позитивний статус учня чи учениці. Це підтверджують і в “Всеукраїнській мережі людей, що живуть з ВІЛ”. Кажуть, що винні стереотипи, у фірмах мало знають про шляхи передачі ВІЛ, лікування і терапію, загалом життя з ВІЛ. Люди бояться заразитися або вважають, що ВІЛ – покарання за “неправильний” спосіб життя.

Тим часом німецький соціальний працівник, який працює в Україні, Міхаель Кроне вважає, що головна різниця між українським і німецьким суспільством – розуміння, що всі мають право на доступ до профілактики та лікування, незалежно від того, чи люди вживають наркотики, гомосексуали, секс-працівники, або інші, хто має високий ризик заразитися. Він підкреслює, коли епідемія вдарила у ФРН, було свідоме рішення включати людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом в суспільство, і не відштовхувати їх, а водночас інформувати всіх про шляхи передачі. “Це стратегії навчання, як говорити про сексуальність, про гомосексуальність, про споживання наркотиків й інші табу. Як ми знаємо, стратегія виявилася успішною”, підкреслює Кроне.

More in Новини, Суспільство, Здоров'я, Культура, Освіта і наука
Папа Франциск назвав Голодомор одним із найбільших геноцидів ХХ століття

Великі держави «вмили руки» під час Геноциду вірмен, бо знали набагато більше, ніж говорили: адже вони не говорили про те,...

Close