Останні новини

Світлана Пиркало: Залізна леді проти совка

Головна заслуга Тетчер – це її присутність у радянських анекдотах. Тетчер і Рейган стали для нашого покоління першими зрозумілими західними політиками, адже герої та героїні анекдотів – свої  люди, як Петька з Чапаєвим, Вовочка і вуйко з кулеметом

Залізною леді Тетчер назвали ми. Ну не ми, а радянська преса. Це прізвисько вона одразу ж почала носити, як орден. Останніми тижнями у Великій Британії, після смерті Тетчер, цю фразу повторювали з шаною і любов’ю. Бо ті, хто Маргарет Тетчер не любив, словом “леді” її не називали.

Разом із Маргарет Тетчер у минуле відійшла епоха: так мені хотілося почати текст. Але це – дурниця, бо її епоха відійшла вже давно, а тінь екс-прем’єрки ще довго кружлятиме коридорами британського парламенту. Після смерті вона стала ще більшою фігурою, ніж була в останні роки життя.

Я особисто кілька років провела з Маргарет Тетчер на кухні. Колись Народний рух України, де я працювала в юності, послав мене на курси Консервативної партії під Лондоном. Я там мусила вивчити, як вигравати вибори. Правда, саме тоді, 1998 року, консерватори відходили від ганебної поразки лейбористам і навчили нас небагато чому. З Британії я привезла дві речі: портретик Тетчер, який нам видали, і глибоке переконання, що Лондон – столиця світу. Повернувшись у зйомну “гостинку” в Києві, яку ми ділили з другом Пашею і котом Яєчнею, я причепила Тетчер на стінку в кухні, а поряд із нею – вже тоді лисуватого Вільяма Гейґа, лідера консервативного комсомолу, а нині міністра закордонних справ. У сусідстві зі сталевою Тетчер він виглядав, як пухкеньке жовтенятко.

Але головна заслуга Залізної леді – це, безумовно, її присутність у радянських анекдотах після безпрецедентної появи на совковому телебаченні. Частина з них були непристойні, й усі – політичні. Тетчер і Рейган стали для нашого покоління першими зрозумілими західними політиками, адже герої та героїні анекдотів – свої люди, як Петька з Чапаєвим, Вовочка і вуйко з кулеметом. Те, що вони в цих анекдотах кажуть, мусить бути чимось близьким для слухачів, чимось зачіпати, інакше анекдот не виживе. І коли Тетчер казала Горбачову в одному з тих грубих анекдотів про те, що відчуває кінець Радянського Союзу, було трохи смішно, бо й ми його відчували.

Для британців Тетчер не смішна. Багато хто її й досі люто ненавидять за придушення страйків. Багато хто зводять на п’єдестал за лібералізацію економіки. Є люди, які ставляться до неї спокійно, але таких меншість. Офіційна Британія кадила баронесі Тетчер фіміам, а нащадки шахтарів – які й досі підкреслено називають її місіс, а не леді, Тетчер або й просто – “вона”, а то й гірше, – організовували вечірки й святкування на Facebook, а прокльони їй услід посилали через Twitter.

Але для багатьох із нас із колишнього совка вона й надалі –

Залізна леді, носителька ідеї особистої свободи й відповідальності.

Двоє героїв тих анекдотів пізніх 1980-х уже переправилися через річку Стікс: немає ні Рейгана, ні Тетчер. Ще живий Михайло Горбачов. І совок, хоч і розвалений, досі кричить про свою невмирущість із кожного телеекрана, із рота кожного чиновника. Але одного дня й нас захопить тетчерівська ідея, що талант має винагороджуватися, а держава – знати своє місце
Джерело: Gazeta.ua

Джерело


Джерело: Gazeta.ua

More in Політика, Записки
Білозерська
Deutsche Welle поважає результати голосування, що не означає згоди із поглядами блогерки

...

Close