Останні новини

Чи зробив закон про доступ інформацію доступною? Відкрита дискусія Майдан Reload №17

 Багато зарубіжних експертів вважають українське законодавство про доступ до інформації одним з найбільш прогресивних в світі. А чи реально забезпечує воно право на доступ громадян України до діяльності влади? Про це говорили 18 червня 2013 року експерти з різних міст України.

Дискусії в форматі Майдан Reload відбуваються за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”

Доповідач: Олександр Северин, кандидат юридичних наук, ІЦ “Майдан Моніторинг”, Київ.

Не як великий законознавець, а як шанцевий писака запитів, який певно, більше за всіх в Україні понаписував тих запитів, впевнено кажу – закон не зробив інформацію ані доступною, ані доступнішою.

І мені абсолютно недоступні підстави колишньої ейфорійної хвилі з приводу його прийняття (хвильки ще і зараз булькають), якщо це лише не піар ентузіастів заради піару та не “освоєніє” грантових коштів (смачного!).
Властиво, від того злощасного закону лише дві користі:
1. Він актуалізував питання доступу до інформації про діяльність влади (і не треба її називати публічною, бо з цього слідує і практикується, що шмат діяльності влади, який не є державною таємницею, все таки є непублічним і це визначає сама влада і це ніби нормально), спонукавши людей писати запити.
2. Він скоротив термін надання відповіді з 30-ти до 5-ти днів. До речі, я вважаю, що іноді для підготовки нормальної відповіді це мало і цілком добре було б 10.
Проте закон рясно наробив шкоди:
1. Він створив ілюзію, що влада зацікавлена в доступі до інфи – це не так. Те що приховувалося, приховується і наразі. Доступ до інфи закінчується там, де її надавати стає невигідно, недоцільно тощо, тобто коли зачіпається щось важливе. Законом це не лікується.
2. Закон містить багато дурниць, назву головні:
– “публічна інформація” (див. вище),
– “розпорядник інформації” (при тому, що нема однозначної вказівки, що йдеться про юр. особу і відтак кілька підрозділів держ. органу можуть тицяти один в одного пальцем і казати – “належний розпорядник”),
– абсолютно ідіотська тема зі “створенням інформації”, коли “розпорядник” заявляє, що він не зобов’язаний “створювати інформацію” (себто написати бамажку про дві інші бамажки) або попитати співробітників іншого відділу,
– неможливість звертатися з запитами до нардепів, персонально до керівників “розпорядників”.
Абсолютно впевнено стверджую: без цієї дурні мені було легше. Мені цілком вистачало для отримання інфи ст.34 Конституції, ст.10 ЄКПЛ, ст.19 МПГПП, законів про пресу та про порядок висвітлення ЗМІ діяльності влади.
Закон, як і багато що в цій державі – мильна булька, симулякр.
Доступність інформації про діяльність влади залежить не від відсутності чи наявності цього закону, а від одного – рішучості людей писати незручні для влади запити, а потім битися за належну відповідь – через суд, прокуратуру, ЄСПЛ – битися.
Пишіть запити, пані та панове.

Доповідач: Олексій Свєтіков, голова Луганського обласного відділення Комітету виборців України, Сєвєродонецьк.

Олексій Свєтіков

Олексій Свєтіков

Зміни, які стали можливими через прийняття цього закону є. Якщо порівнювати з тим, що було 2 роки тому, то набагато більше стало публічної інформації на сайтах державної влади. Зараз публікуються рішення органів влади. Проблема в іншому. Саме суспільство ще не дуже потребує такої кількості інформації. Ми зараз знаходимося перед тією ситуацією, коли влада дає більше, ніж людям потрібно. Ці рішення переглядає дуже незначна кількість звичайних людей. Вони є, але треба ще щоб сформувалась потреба у населення до цієї інформації. Зміни є у доступі до інформації, тобто, інформацію отримати легше, але звернень інформаційних дуже мало. Є такі райони де 2-3 інформаційні запити на місяць.

Доповідач: Олександр Павліченко, Представник Уповноваженого з прав людини з питань дотримання прав у галузі інформаційного права, Київ.

Закон передбачає встановлення діалогу між органами державної влади, між суб´єктами владних повноважень і суспільством. Відповідно, цей діалог має розвиватися, але на сьогодні динаміка розвитку цього діалогу ще не є належною. Відповідно цим продиктована і частина проблем.

Закон передбачає прозору і відкриту владу. Цей процес не може відбутися в один день, він динамічний і він зараз відбувається. За ці роки відбулося значне закриття інформації.

Доповідач: Сергій Петров, громадській активіст, ГО “Вікімедіа Україна”, Харків.

Закон зробив інформацію доступнішою. На всіх сайтах органів місцевої влади з´явився окремий підрозділ «Доступ до публічної інформації». Але сайти багато в чому поступаються європейським аналогам. Порівнюючи, наприклад, з Польщею або Австрією. Там доступна інформація про протоколи та стенограми засідань органів влади. В Європі навіть існують сайти сільських рад. На них можна отримати вичерпну інформацію про соціально-економічне, культурно-освітнє становище цих адміністративно-територіальних утворень, а також інформація щодо туристичної привабливості. У нас цього немає, це вважається вторинним і цьому не приділяється увага. Якщо в Європі доступні всі рішення виконавчих органів, то у нас лише деякі. Інші приховуються на підставі «для службового користування» або «містять державну таємницю». Якщо в Європі інформація структурована за певними критеріями, то у нас вона подана не системно. Це створює незручності для людини, яка хоче її отримати.

Позитив в тому, що закон зробив перший крок до того, щоб інформація стала доступнішою. Закон працює лише два роки, ми лише на початку шляху. За словами Наталки Соколенко, Америці, для того, щоб запрацював такий закон потрібно було б 15 років.

Що потрібно змінити? Органам влади ставитись до виконання цього закони не «для галочки» і звітів вищестоящому керівництву, а з тим, щоб більше інформації надавати користувачу.

Змінити структурування сайтів, зробити інформацію більш доступнішою для допитувача. Далі все залежить від нас та від нашої ініціативності.

Зоя Красовська (журналст, Дніпропетровськ, в фейсбуці)

Згадала ще один аспект на замітку – компетентність запитувачів. спілкуючись із чиновником, дізналася, що закон про доступ їх бісить тим, що ще дужче завалив паперами. і проблема не тільки в їхньому небажанні на ті запити відповідати, а й у тому, що ті запити часто-густо оформлені некомпетентно. низка організацій провели інформкампанії, що інформація стала доступнішою, і народ тепер думає, ніби протягом 5 днів їм мусять надавати будь-яку інформацію. коректність оформленя запитів (за належністю та конкретністю формулювань) також має велике значення для того, щоби цей закон працював. але знову ж таки зі свого досвіду: буває, що коректно сформулювати можна, лише за допомогою інформ.служб органів влади, якщо вони налаштовані на діалог і адекватні консультації, а це буває нечасто.

Доповідач: Роксолана Стадник, керівник Управління забезпечення доступу до публічної інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України, Київ.

Роксолана Стаднік

Роксолана Стаднік

Прийняття цього закону стало великим надбанням громадськості і влади. За два роки майже 80 тис. запитів було розглянуто органами виконавчої влади. Позитивним є те, що закон максимально спростив процедуру подання запитів і отримання відповідей і скоротив строки. Якщо взяти загальну кількість запитів, то майже 50% запитів було подано і отримано електронною поштою.  Щодо наповнення сайтів, то стаття 15 регулює обов´язок розпорядників інформації розміщати необхідну інформацію на сайті.

Доповідач: Петро Костенко, голова громадської організації «Народ України», Харків.

Я завжди розглядаю будь-які відносини між суспільством і владою з точки зору ефективності і можливості впливати, фактично народовладдя. Закон повинен не просто зобов´язувати чиновників відповідати на запити, а дати можливість діяти імперативно, тобто, не просто дізнатись про результат тендеру, а давати можливість людям заздалегідь знати питання, що розглядатимуться і можливість вплинути до прийняття рішення.

Сайт повинен в першу чергу публікувати актуальні питання: куди які гроші витрачені, яка земля виділяється, кому і на яких засадах. І бажано зі списком засновників, щоб дізнатися, чи є там родинні зв´язки. Ця інформація є затребуваною. 90% інформації зараз – інформаційне сміття і люди не хочуть її запитувати, вона їм не потрібна. Більш того, сьогоднішня модель не дозволяє відмінити рішення. Сутність відношення влади і народу: не просто кинути кістку, дати інформацію після прийняття рішення, але мати можливість народу впливати на це рішення. Народ є джерелом влади (ст. 5 Конституції). Чим більше довіра народу до влади, тим більше бюджет. Профіцит довіри і є профіцит бюджету. Ми знаємо на що витрачаються податки, ми знаємо, яким чином витрачаються кошти, ми починаємо довіряти владі, тоді ми відходимо від лівих схем. Відповідно, у нашій ситуації – відсутність довіри – відсутність бюджету. Все сипеться, відходить у тінь. Ніякий закон це не виправить. Тільки імперативна інформація, що була перерахована дасть нам можливість наблизитися до нормальної моделі громадянського суспільства.

Наталка Зубар: Петро ще 2005 року написав декларацію антикорупційних дій, в якій викладена розширена програма. Декларація тут  http://maidan.org.ua/static/mai/1129828346.html

Доповідач: Володимир Ханас, координатор ІЦ “Майдан Моніторинг”, Тернопіль.

Закон та його реалізація показала кілька анекдотичних моментів. Компанейщина перетворила реалізацію цього закону на рівень абсурдності. Ми можемо довго тицяти пальцем на недолугу владу, але досить часто представники громадськості, озброєні мінімальними знаннями, смішно використовують цей Закон.

Згідно діючого законодавства сільський голова і міський голова мають однакові права і обов´язки. Але давайте порівняємо ресурси. Сільський голова не може купити нормальний сайт і його утримувати.

Закон особливо нічого не змінив. Звичайно, інформаційна компанія призвела до того, що звертаються значно більше осіб, але відмова надавати нам інформацію коштувала нам 1,5 року судів, щоб нам цю інформацію надали. Ми свого добилися, але у середньостатистичної особи навряд вистачить на це часу, нервів і знань.

Доповідач: Ярослав Католик, аналітик одеської міської організації Комітету виборців України, Одеса.

Ярослав Католик

Ярослав Католик

В цій сфері є багато проблем, але я вважаю, що зробив. Не вся, але велика частина інформації стала доступною. Електронна пошта була офіційно легалізована на рівні закону. До цього електронна пошта не була джерелом інформації і нею не можна було користуватися, як органам влади, так і громадянам. Друге, в чому найбільша відкритість і це можна побачити кожного дня. Якщо ви зайдете на сайти місцевих рад, то побачите, що з´явилися проекти рішень рад та голів і самі рішення. Раніше проекти не розміщували і рішень було набагато менше, навіть сайтів не було.

Крім того, закон офіційно закріпив відповідальність за співробітниками, які надають інформацію. Існує відповідальність за ненадання інформації та за надання недостовірної інформації.

Якщо місцева рада отримує багато запитів з одного питання вона розуміє, що це проблема нагальна і може ставити її собі на сайті за першочергову.

Дуже часто органи місцевого самоврядування не мають відповідних фінансів, щоб створити свої сайти і їх утримувати, це не є такі великі кошти. Інша проблема, що вони не дуже хочуть цю інформацію оприлюднити. Не думаю, що постійно відповідати на запити буде дешевше, ніж розмістити інформацію на сайті у відкритому доступі. Тим більше, що електронну пошту треба мати.

Людмила Коваль, експерт ХПГ, Київ (в фейсбуці)

На сайтах органів влади з’явилася контактна інформація. Але ж попробуйте додзвонитися по вказаним телефонам, наприклад, до відділень міграційної служби.

Зоя Красовська  (в фейсбуці)

Як на мене, цей закон погано працює ще і тому, що чиновники не міняють підходи роботи із інформацією. Стикалася із тим, що під “документованою” розуміють виключно готові офіційні документи. Тоді як низка інформації, яка не знаходиться у конкретному одному документі 1) не вважається публічною, 2) для відповіді на запит вимагається дуже багато часу, бо треба обробити купу документів, по яких розкидані дані. Думаю, цю проблему могли би вирішити належно створені бази даних, з яких оперативно можна було би витягти конкретні дані за ключовими словами. Якщо щось побідне функціонує, то явно неналежно. Цікаво, яких технічних зусиль це коштує, бо з цього боку я не фахівець.
total

Доповідач: Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, Харків.

Ми говоримо про цей Закон так, наче до нього нічого не було, а це не так. Був закон про інформацію згідно з яким можна було подавати запити і отримувати відповіді, згідно з яким за ненадання інформації була відповідальність.

Головне, що раніше теж можна було отримувати інформацію і ті, хто стукав у ці двері, їм відкривали. Те, що інформація про діяльність органів влади почала з´являтися на сайтах – це також не є наслідком появи цього закону. Це активно почало розвиватися з 2002 р. після відповідного указу Кучми. Це не пов´язане з цим законом. Це пов´язане з тим, що кількість користувачів інтернету з 2000 до 2012 р. виросла з 1 млн. до 15 млн. Значно більше людей стало користуватися інтернетом, в тому числі і в державному апараті, тому цілком природньо, що стали розвиватися сайти, стала викладатися інформація, тобто, цей розвиток був природнім. А закон про доступ доповнив це і сказав, які відомості мають бути.

Насправді, якщо порівняти правові можливості доступу до інформації, які були закладені в старому законі про інформацію і в новому законі про доступ до публічної інформації, то можна сказати, що загалом можливостей стало значно більше.

Раніше з запитами можна було звертатися тільки до органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Ми не отримували відповідей від прокуратури, оскільки вони не є органами законодавчої, виконавчої та судової влади.

За старим законом можна було подати тільки звернення, запиту взагалі не можна було подати. Якщо подивитися на те, хто може бути заявником, яка процедура розгляду запитів, до кого можна послати запит, безперечно новий закон надає значно більше можливостей. Але головне не закон, а люди і те, як вони цей закони сприймають, виконують та використовують. Як раніше так і тепер можна навести приклади зловживання правом на інформацію, відсутності відповідей, маніпуляції з боку тих органів влади, що не хочуть надавати інформацію. І це не пов´язано з законом.

Стосовно проектів рішень, то закон передбачає обов´язкове їх оприлюднення, просто цього ніхто не робить. Це невигідно тим, відносно кого ці рішення приймаються, там де хтось бачить свій зиск.

Проблема не в законі, а в тому, що немає активної громади, яка б вимагала, щоб проекти рішень були опубліковані. Якщо це буде, то деякі депутати покинуть свої посади, а зараз вони почуваються безкарними. Тобто, як завжди, проблема не в законі, а в людях. Потрібне більш активне суспільство, більш активні громадяни, які б усвідомлювали необхідність отримання інформації, необхідність бути поінформованими, щоб мати можливість впливати на владу, мати доступ до цієї влади, то і ситуація була б іншою.

Питання: Яка відповідальність за ненадання інформації згідно цього закону?

Євген Захаров: Адміністративна відповідальність. Штраф від 700 до 1500 грн.

Доповідач: Оксана Нестеренко, співавтор закону «Про доступ до публічної інформації», кандидат юридичних наук, Харків.

Оксана Нестеренко

Оксана Нестеренко

Закон створив більше механізмів доступу до інформації, цей закон заклав нову парадигму відносин влади і суспільства у відношенні інформації. Якби після прийняття закону почалася його поступальна послідовна реалізація всіма органами влади, то на сьогодні ми б могли слугувати прикладом для Польщі і Австрії. Закон справді багато в чому революційний. Я би переформатувала питання  дискусії: «Наскільки реалізований потенціал закону?». Згідно мого власного моніторингу на 10%. Хоч зараз процес і пішов, але наскільки він йде швидко?

На сьогодні ми вже бачимо службову інформацію на сайтах, але перелік цієї інформації не відповідає закону про доступ. Ми бачимо деякі позитивні судові рішення, коли заявнику не дали інформацію, але суд прийняв рішення зобов´язати надати цю інформацію. Але в той же час ми бачимо, що апарат ВР відмовляє у наданні такої інформації. Ми бачимо не тільки неоднозначність застосування норм, але ми й бачимо послідовників у державній політиці виконувати ці норми і їх реалізовувати.

Перш за все потрібно приведення у відповідність до закону про доступ до інформації інших законів та підзаконних актів. Коли законодавство абсолютно різне і протирічить одне одному, це спонукає чиновника обирати найнебезпечніший шлях у невиконанні якоїсь норми. Не завжди є корупційний інтерес чиновника, коли він не хоче надавати інформацію. Наприклад, рішення про виділення земельної ділянки. Чиновник думає, зараз я заявнику відповім, а потім особа, якій була виділена дільниця, подасть скаргу у прокуратуру, що я розповсюдив її персональні дані. Що гірше, заплатити штраф за ненадання інформації чи карна відповідальність за розповсюдження персональних даних? Речі неспівставні.

Крім того, потрібне навчання суб´єктів владних повноважень, новий закон, нова парадигма, багато незрозумілого. Всі ми були виховані у радянській освітній системі і чиновники теж отримали це виховання. Всі ми звикли до головного принципу: «Краще не базікати», Для чиновників незрозуміла така відкритість.

В нас існує проблема відсутності досвіду та культури спілкування між представниками влади і суспільства. Заявник категорично вимагає надання інформації протягом 5 днів, погрожує, влада, коли не має інформації, замість того, щоб це пояснити, починає писати відписки, відбувається конфронтація, нерозуміння, заявник починає писати скарги у всі інстанції, вони не реагують, на рівні країни це показує нерозуміння між суспільством і представниками держави.

Якби звичайні громадяни сприймали владу менш ворожо, а представники влади намагалися зрозуміти людей, якби цей закон не сприймався як смертоносна зброя, а допомагав знаходити порозуміння. Треба відходити від формалізму і вступати у людські відносини.

Я все ж таки вважаю, що закон нічого не змінив з точки зору доступу до інформації. Якщо мова йде про інформацію, яка зачіпає чиїсь інтереси, про корупційну складову – то ви ніколи не отримаєте цю інформацію. Тому що, якщо ця інформація буде відкрита, то відповідно люди повинні будуть понести карну відповідальність. І відповідно вони будуть усіма шляхами її приховувати. Але ця проблема вже лежить не у полі законодавства про доступ до інформації. Це проблема корупції.

Сам закон – це тільки перший крок і він не створив належного ефекту.

Доповідач: Олекса Ярославцев, журналіст, ІА “Поряд з вами”, Одесса

Я хочу наголосити на нормі закону, яку досі багато хто не розуміє. Навіть юристу іноді не розуміють, що згідно Конституції люди можуть робити все, що прямо не заборонено законом, на відміну від чиновника, який, може працювати лише в рамках своїх повноважень. Це головне, чим ми можемо користуватися.

Коли увійшов в дію закон про інформацію він став головним і для журналістів, і для громадських діячів і для будь-кого.  Мало хто розуміє, що є закон про інформацію, а є закон про доступ до публічної інформації. Коли ми звертаємося по інформацію ми повинні розуміти, чи це нормативи, або накази, або документи, які знаходяться у розпорядника, або це запит, на який нам повинні відповісти. Коли робиш запит дуже важливо зрозуміти, що саме тобі потрібно та максимально чітко це в запиті прописати. При недбалому відношенні чиновника, ми думаємо, що він не хоче відповідати належним чином, але, насправді, 90% чиновників не мають належної кваліфікації. Як правильно подати, сформулювати, відповісти та де цю інформацію брати. Люди мають проявляти активність, протягом цих 5 днів можна подзвонити, спитати, як справи із запитом, уточнити незрозумілості. Це збільшить імовірність отримання належної відповіді та досягнення мети.

Щодо відповідальності, найголовніше, якщо чиновника чи управління визнали винним, то людина має право подавати на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Це найголовніше в цьому законі.

Доповідач: Євген Маслов, журналіст, Харків.

Хочу розглянути цей закон з точки зору журналістики.

Перше. Цей закон – крок вперед. Є моменти, які спростили ситуацію з запитами, але паралельно буквально місяць чи два поспіль був прийнятий закон про захист персональних даних. Цим законом зараз прикриваються чиновники для того, щоб не давати інформацію. Журналісти почали дуже прискіпливо дивитися на те, що вони отримують в якості інформації з конфіденційних джерел. За законом про доступ: не відповіли – відповідальність адміністративного характеру. У законі про захист персональних даних відповідальність кримінального характеру: за розголошення конфіденційної інформації можна отримати три роки. Це знижує мотивацію журналістів працювати з інформацією взагалі.

Ще два чи три тижні тому був поданий двома генералами СБУ до Верховної Ради закон про заборону стеження, не можна знімати людину без її згоди. Але коли журналісти працюють з відео- чи аудиотехнікою, вони не питають згоди, чи можна вас записати. Депутат виходить із кав´ярні, його знімає журналіст – кримінальна відповідальність. Все це не мотивує журналістів працювати з конфіденційною інформацією.

Друге. Згоден з паном Костенко. Мені не цікава інформація, яка вже прийнята, а та інформація, яка стосується проектів рішень, обговорень на комісіях – закрита і її не дають взагалі.

Третє. Зараз в інформаційному просторі багато інформації про корупцію. Візьміть будь-який тендер який зараз проводить влада на рівні району, області, держави і ви зрозумієте, що там є корупційна складова. Якщо навіть я про це напишу, якщо навіть ви про це послухаєте – що ви можете зробити як громадяни? Нічого. Тобто, ще одна проблема є у тому, що журналісти зараз дуже багато інформації розкривають, але коли вона надрукована – це нічого не змінює. Це не мотивує журналістів шукати інформацію і оприлюднювати, бо результат нульовий.

Доповідач: Інга Дуднік, голова правління ГО “Територія успіху”, Кіровоград.

Інга Дуднік

Інга Дуднік

Коли цей закон був прийнятий журналісти підняли його як стяг і пішли моніторити органи влади. Тоді на органи влади обвалилося цунамі запитів. Під цим тиском вони впорядкували визначені процедури. Зараз відбувся відкат до тих позицій, що були до прийняття закону. Протягом декількох років ми займаємось визначенням індексу доступності публічної інформації про діяльність органів влади. По нашому регіону протягом останніх років він не перевищував 0,3 з 1 можливого. На рівні обласних структур – ситуація більш-менш. В районах, органах місцевого самоврядування – ситуація погана. Інформація закривається та просто не надається, або надається не те, що запрошується. Таких випадків кожен практик може навести безліч.

Ніякий закон не вб´є у нас суб´єктивного сприйняття. Здавалося б всі органи влади працюють в одному законодавчому полі, органи місцевого самоврядування також. Але в кожній області, в кожному районі, в кожному селі свій унікальний досвід і він не перетинається з досвідом сусідніх областей. Що з цим робити – невідомо. Наче б то законом виписаний алгоритм, відповідальність, багато гарних речей, але досвід показує, що вони в нас не працюють. Від нас залежить заставити та навчити працювати в межах закону.

Цим законом прописана презумпція відкритості, тобто вся інформація має бути відкритою і чиновник має пояснити, чому дана інформація є закритою. За нашими реаліями навпаки, вся інформація апріорі закрита і лише її частина відкривається.

Ярослав Католик: Дійсно, ситуація в регіонах дуже відрізняється одна від одної. В Одеській області закон мав величезне значення в плані міських рад. З неофіційних джерел я знаю, що саме прийняття цього закону стимулювало багато міських рад в Одеській області створити власні сайти і поповнювати його інформацією.

Погоджуся з паном Євгеном Захаровим, сам закон ситуацію суттєво не змінить, потрібна наполеглива праця самих громадян. Закон – це гарний інструмент і їм треба користуватися, якщо ми хочемо домогтися позитивних змін.

Дементій Білий

Дементій Білий

Дементій Білий, голова ХОО КВУ, Херсон: Я послухав дискусію і мені здалося, що у вас дуже багато песимізму та розчарування в народі. Але цей закон змінив ситуацію на краще, він дав гарний інструмент людям міняти культуру публічності чиновників. Влада потроху стає більш відкритою, в більшості випадків інформація надається. У чиновників менше можливостей відмовляти в наданні інформації. Випускається безліч брошур, абеток де навчають людей, як отримати інформацію. Є багато гарних людей, які вже взяли цей інструмент в руки і міняють ситуацію на краще. Давайте їм допомагати.

Петро Костенко: У терміні 5 днів є певна профанація суті закону. Чиновник за порушення терміну буде покараний, але він може написати в срок відписку і ніхто за це з нього не спитає. Питання: нам потрібна відповідь по суті чи відписка?

Тобто, потрібно внести серйозні зміни в структурі системи документообігу держслужби. На сьогоднішні у нас діє старий радянський сталінський режим. Всі документи заходять на першу особу і виходять від першої особи. Це величезні гори документів. Крім звернень громадян є і професійна робота. Коли серед десятка таких документів ще трапляється сотня звернень – то зрозуміле до них відношення. Плюс швидкість просування документів по системі: за 5 днів це неможливо зробити. День відповіді і є днем відправлення кореспонденції.

Що потрібно зробити? Чиновники нижчого рангу мають бути відповідальними за звернення. Коли він бачить, що поза його компетенцією дати відповідь заявнику, тоді він передає запит на вище керівництво. Таким чином ці запити йдуть вище й вище і до першої особи доходить невелика частина необробленої документації. Це шлях, як відійти від форми до суті і укластися у 10 днів.

Оксана Нестеренко: Ви дивитеся у саму точку. Справа у тому, що закон про доступ саме цю модель і заклав. Якщо це орган більший ніж селищна рада там є відділ і є начальник. Саме він відповідальний і його підпис є кінцевим, більше не потрібно погоджень. Інша справа, що на регіональному рівні це саботується. Це не проблема закону, це проблема нерозуміння духу і букви закону і його невиконання.

Петро Костенко: Отже необхідно витрачати кошти на проведення семінарів для чиновників, а не на навчальні книжки для людей.

Роксолана Стаднік: Нами останні два місяці було проведено ряд семінарів по всій Україні. Ми проводили їх не одноосібно. В нас були і громадські активісти – Оксана Нестеренко, член ХПГ  і  Центр політичних досліджень і їх моніторинги і зауваження стосовно порушень закону. За два місяці ми охопили всю Україну. Роздали багато матеріалів авторів закону. Ми завжди готові працювати в партнерстві, щоб у країни був хороший імідж і щоб ми мали можливість ділитися досвідом.

Для спрощення запитувачам була розроблена електронна форма запиту, відзнятий відеоролик. П´ятиденний термін закріплений по дню на кожний структурний підрозділ, який задіяний в опрацюванні запиту. У нас збоїв немає. Ми лише в 20% за два роки подовжили термін на 20 днів.

Олександр Веприцький: В результаті з закону вийшла набридлива муха. Суть у тому, що барани питають у вовків у якій черговості їх будуть стригти і коли їм на заклання. Влада цей закон не боїться і він суті влади не змінює. Народу треба йти у владу, ставати депутатами і приймати закони, приймати бюджети своїх районів.

Олексій Свєтіков: В чому принципова відмінність цього закону. Він у двох принципових статтях застосував процедуру. Є перелік інформації, яку орган влади зобов´язаний виставити на сайт. І через це заповнення сайтів і почалося. В законі виписано, який чином подається і розглядається запит, цього теж не було раніше. Є реальні зміни і є реальні проблеми. Абсолютно не працює норма, яка мала б регулювати відношення інформації до службової. Вона погано виписана. Зараз відносять до закритої інформації будь-що.

Дементій Білий: Прививання культури публічності це важкий процес. Він довготривалий і непростий. Цього досягти можна лише поступовою важкою працею.

Людмила Коваль (в фейсбуці):

Приводжу один свіженький приклад про реакцію навіть не чиновників, а нардепів на запит. Проводилося опитування голів комітетів ВР. Після двох нагадувань про термін та після обдзвонювання наших слуг народу отримала відповідь від голів шести комітетів із 29 (!). Двоє повідомили, що відповідають тільки на письмові запити виконані на паперовому носії і ще один мудраль із запізненням у тиждень відписав, що не має часу відповідати на поставлені питання. Для розуміння. На заповнення опитувальника треба від 5 до 10 хвилин. Це просто ілюстрація до дискусії.

Питання, Олександр Северин: Як ви відноситеся до ідеї інформаційного омбудсмена, якогось інституту, який би замість вас міг би вибивати інформацію з чиновників?

pavlichenko

Олександр Павліченко

Олександр Павліченко: У нас немає інформаційного омбудсмена, але стаття 17 зобов´язує здійснювати парламентський контроль за дотриманням закону про доступ до публічної інформації, що і намагається робити Уповноважений ВР з прав людини.

Щодо інформаційного уповноваженого. Я гадаю, що така інституція кардинально ситуацію не вирішить. Водночас потрібно формувати умови за яких цей закон контролюватиметься суспільством і задіювати максимально широкий спектр механізмів, який би слугував контролю за дотриманням цього закону.

Щодо 5 днів, йдеться про стимулювання чиновників працювати якомога ефективніше, надаючи інформацію, яка вже є створена і стимулювати до того, щоб інформація, яка має бути створена була своєчасно створена. Відповідно, часу для опрацювання одного такого запиту потрібно в межах одного-двох днів. Це слушний термін і він має бути дотриманий на всіх рівнях.

Ми формуємо правову інформаційну культуру і це важливіше ніж формування чиновницький чи квазічиновницьких структур на рівні інформаційного уповноваженого. Як це робити? Передовсім, інститути громадянського суспільства.

Елена Бугло, заступник начальника управління – начальник відділу інформаційно-аналітичної роботи управління внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Харківської облдержадміністрації, Харків (в фейсбуці)

К сожалению, не смогла по объективным причинам принять участие в дискуссии. НО: как чиновница (С) хотела бы пожелать представителям гражданского общества любить искусство, а не себя в искусстве.

Закон о публичной информации принят не для того, чтобы соревноваться друг с другом в количестве запытов.

К сожалению, основной массив запросов это именно запросы т.н. грантоедов, которые просто отрабатывают деньги американского народа (С) :) не хочу никого обидеть, но только когда за одну неделю поступать с десяток запросов про выполнение программы Партнерство Видкрытый Уряд…. становится подозрительным, зачем это сразу всем нужно :))))

К еще бОльшему сожалению, основная часть работы с публичной информацией приходится на полнолуния, затмения и всплески на солнце…. увы и ах… Вы открыли ящик Пандоры…

Поэтому, хотелось бы пожелать всем активистам перед тем, как писать или жаловаться просто представить себя на месте человека, который будет на это отвечать :))) я бы вообще предложила стажировку для особо активных в ОВВ. Поверьте – охота все знать мгновенно отпадет :))))

Доповідач: Віктор Гарбар, редактор порталу “Право знати”, ІЦ “Майдан Моніторинг”, Харків.

Віктор Гарбар

Віктор Гарбар

Коли ми почали моніторити виконання закону, то перше, що давали чиновники у відповідь: «а ви хто такі»? Після року слова змінилися: «а ви на нас в суд не подадіте?» «ми трошки затримаємося, бо у нас немає паперу». Врешті решт ми почули: «у зв´язку з тим, що ваша організація має грант, ми зробимо після того, як ви нас простимулюєте». Я просто показую еволюцію цього дебільного закону.

Чому це так?

Цей закон мав на меті упроцедурити дуже просту річ. Є у певної установи інформація, якщо вона віднесена до категорії публічної – вона має автоматично видаватися будь-кому без пояснення навіщо. Більше того, закон передбачає, що будь-який розпорядник такої інформації має її всю оприлюднити. Щоб люди чітко знали, якою інформацією ця установа розпоряджається. Що зробили наші чиновники? В першу чергу опублікували список інформації, яку вони нізащо не нададуть. Кабінет Міністрів мав три місяці, щоб привести все у відповідність до закону, але це не зроблено і досі.

Про яку культуру можна казати? Закон так виписаний, що він разом із законом про захист персональних даних дає можливість відмовити будь-кому на підставі будь-чого. Оксана чітко намагалися просунути, що інформація і документ це різні речі. В Америці дають документ, але викреслюють персональні дані, а у нас кажуть, «в цьому документі є персональні дані – ми вам його не дамо».

Ті люди, які знають навіщо їм потрібна інформація, отримали замість кувалди щось типу викрутки. Для того, щоб домогтися судового рішення по ненаданню інформації, по неналежному наданню інформації – може пройти 1,5 роки, а якщо ця інформація треба зараз? Що робити? Цей закон не дає відповіді.

Петро Костенко: У нас 21 сторіччя і чекати 300 років розвитку суспільства немає необхідності. В нас зараз нові технології, світ перезавантажується повністю протягом 3-4 років, раніше це було 30 років, ще раніше – 300. Зараз ми бачимо, що не встигає за технологіями ніхто. Суб´єктивна сторона – людина, з одного боку – суспільство, з іншої – чиновник. Виходить, що немає можливості виховати швидше, ніж змінюється свідомість. Як цей процес пришвидшити? Об´єктивними методами – давайте не будемо нічого ні від кого чекати. Потрібно внести зміни в закон, щоб вся інформація викладалася імперативно. Є заявка на землю, перед реєстрацією вона лежить на сайті, немає її на сайті – вона не законна.

Наявність інформації у відкритому доступі завжди, незалежно від чиновника – це єдиний інструмент сьогодні, як швидко виховати і суспільство, і чиновників.

Євген Захаров: Культура відкритості зараз така, яка є. Я проводив семінар для представників служби СБУ щодо розсекречування інформації про політичні репресії. Виявилося, що люди, які приїхали на семінар всі колишні оперативники, вони всі взагалі не розуміли, чому треба розкривати стару інформацію. Для них це означає здавати агентуру.

В мене була з ними дискусія, яка показала, наскільки люди, які мешкають сьогодні відрізняються один від одного. Одні мешкають в «позавчора», а інші в «післязавтра». Наскільки свідомість людей, які мають постійний доступ до інтернету відрізняється від свідомості людей, які взагалі не мають комп´ютера. Таких людей в Україні дуже багато. Ця нерівномірність породжує дуже велику мозаїчність. Я хочу, щоб ми дивилися на речі більш тверезо. Неможливо в країні, де ще 20 років тому був комуністичний режим, де список того, що є таємним, сам був таємним, де більшість чиновників були вирощені у страху перед владою, говорити про культуру відкритості. Потрібен час і потрібна зміна поколінь. Потрібно, щоб люди, що мешкають «позавчора» і «післязавтра» стали ближче один до одного. Тільки тоді можлива повна відкритість, про яку тут кажуть. Виховання культури відкритості – це дуже серйозна, велика проблема, яка пов´язана з купою абсолютна різних речей. Швидко цього не буде.

Головне – це активні люди, що хочуть отримувати інформацію. Якщо їх буде більшість – все поступово покращиться.

Євген Маслов: Те, про що ми зараз кажемо, діє в Америці і ЄС. Федеральні суди ведуть пряму трансляцію з зали засідань. Вся інформація лежить у відкритому доступі, з нею можна працювати, використовувати її, крім того, вона розшифровується текстово.

Будь-яке найменше засідання комісії в ЄС має відеофайл, його можна або знайти в інтернеті, або запросити у прес-служби. Там є попередня інформація для журналістів, що саме буде розглядатися…

Петро Костенко: Я не погоджусь з Євгеном у одній позиції: «спочатку треба виховати тих, кому інформація потрібна». Ні. Потрібно спочатку добитися, щоб вся інформація була відкритою, а потім виростуть активісти.

Наталка Зубар, голова правління ІЦ «Майдан Моніторинг», Харків: Нам треба думати про гармонізування не тільки влади і суспільства, або закону і суспільства, але і залучати сюди технологічні рішення, які дуже сильно просунуть поступ вперед. В Америці є громадська організація Code For America, яка бере дуже великі масиви інформації і починає шукати, а чи є щось у цій інформації корисне, чи є якась система і закономірності. Наприклад аналізують дані про дорожній рух і знаходять, що на даному перехресті треба поставити світлофор і тоді буде мене заторів.

Цей рух став дуже успішним, з ним зараз працюють багато урядових організацій. Отже, нам треба перейти від просто запитування інформації заради інформації до її аналізу з певною метою.

Підготувала Наталя Ляшенко

За підтримки Міжнародного фонду Відродження

Багато обговорення до і після на сторінці події в фейсбуці 

Повний запис трансляції

Дискусії Майдан Reload відбуваються за люб’язної підтримки Міжнародного Фонду Відродження.

More in Влада, Право, Суспільство, Свобода інформації, Статті
Справу проти сина віце-мера Іллічівська, який побив дівчину, закрили

Кримінальне провадження проти сина віце-мера Іллічівська Валерія Трухіна, який побив дівчину за відмову зайнятися сексом, закрито.

Close