Останні новини

Ігор Семиволос: “Хізб ут-Тахрір” не загрожує національній безпеці України

middle_a3c161d9ce8c952b7d0179a21c459d5cМинулого тижня український інформаційний простір сколихнули заголовки на кшталт “ісламісти в Криму хочуть халіфату”. Приблизно такою була реакція на мітинг, проведений у Сімферополі прибічниками ісламістської партії “Хізб ут-Тахрір”, визнаної в деяких країнах терористичною організацією. Чи справді в Криму приспали “ісламістського монстра”, про який халіфат йдеться та чим особливе ісламське життя Криму й України загалом, в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповів виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

– Після проведення в Криму акції “Хізб ут-Тахрір” багато ЗМІ заговорили, що в Україні “приспали” халіфат? Що Ви думаєте з цього приводу?

– Акція, проведена в Сімферополі прибічниками ісламістської партії “Хізб ут-Тахрір”, проходить щороку. Вона присвячена черговій річниці розпаду Халіфату. Тобто, це їхній традиційний циклічний захід. Мирне зібрання громадян по суті не може нести загрозу, адже люди зібралися, щоб висловити свою точку зору.

Розмови про відновлення чогось на кшталт халіфату не повинні нікого лякати. Ми маємо державу, відповідні інститути, і якщо певні закони порушуватимуться, то буде й відповідна реакція. В Україні, як у правовій державі, діють принципи презумпції невинуватості, свобода зібрання і висловлення думок. Якщо учасники цих зібрань не порушують прав інших людей, не йдуть всупереч Кримінальному кодексу, вони вільні робити все для реалізації своїх ідей.

– Як, на Вашу думку, узгоджуються заклики до відновлення халіфату з державним устроєм України?

– На моє переконання, тут скоріше йдеться про такий собі духовний простір, а не наднаціональне територіальне утворення. Свого часу халіф уособлював собою центр прийняття рішень та був для правовірних мусульман джерелом знань та влади. Втім після падіння Османської імперії та виникнення на її руїнах Турецької Республіки, цей інститут був скасований світською владою країни.

Відтоді прихильники халіфату відзначають цей день як траур, воліючи повернутися до часів, які видаються їм золотим століттям. Це ностальгія та журба про колишню велич. Щось на кшталт того, як комуністи хочуть побудувати комунізм і відновити СРСР.

– У багатьох країнах, у тому числі сусідній Росії, а також Німеччині, діяльність партії “Хізб ут-Тахрір” заборонена. Чи варто Україні врахувати цей приклад?

– “Хізб ут-Тахрір” заборонена лише в сугубо авторитарних країнах. Щодо Німеччини, то там вона заборонена лише в контексті антисемітизму. В інших країнах партія діє абсолютно легально.

На мою думку, державі варто втручатися та застосовувати заборони лише у випадку існування реальних загроз національній безпеці. З часу появи “Хізб ут-Тахрір” в Україні питання про заборону порушувалося неодноразово, однак підстав переслідувати цю групу так і не знайшли. Справді, не можна ж заборонити розповіді про халіфат. Більше того, переслідування членів цієї групи може призвести до виокремлення екстремістської частини, їхньої віктимізації, про що свідчать погані приклади сусідніх країн.

До того ж слід розуміти, що розмови про заборону чи не заборону “Хізб ут-Тахрір” використовуються, в тому числі, функціонерами цієї ісламістської партії. Мовляв, подивіться: нас переслідують, ми такі бідні й нещасні. За великим рахунком, якщо залишити їх у спокої, максимум, на що вони будуть здатні, – проводити щорічні поминки за халіфатом. Навіщо їм робити зайву рекламу?

Часто назва “Хізб ут-Тахрір” використовується як бренд, щоб підвищити своє реноме та соціальний капітал. Ці хлопці, зрештою, могли назватися, наприклад, “Асоціацією хлопців-читачів Корану”, але кому у такому вигляді вони будуть цікавим. А тут можна назватися “Хізб ут-Тахрір” – партією зі скандальною історією, і про тебе всі пишуть, ти вже становиш певний інтерес. Це такий собі маркетинговий хід. Примітивний, але дієвий.

– Тобто, фактично, йдеться про внутрішню конкуренцію, в тому числі політичну?

– Так. Як тільки є різні інтереси всередині однієї спільноти, то завжди буде конкуренція між різними групами. “Хізб ут-Тахрір” у своїх промовах постійно апелює до ісламської традиції, намагаючись довести, що їх група є єдино правильною. Апеляції до релігії, як констатації своєї правоти, у такому випадку є частиною політичної маніпуляції для мобілізації своїх прихильників та роззброєння своїх опонентів. Хоча, як відомо, релігія – не найкращий інструмент політичної боротьби. Втім, головне, щоб ця конкуренція відбувалася мирно і за усіма визнаними правилами. У цьому процесі державі варто виступати в ролі мудрого посередника, а не караючого органу.

Сама по собі наявність різних груп з різною ідеологією не несе загроз, однак це створює додаткову напругу всередині кримськотатарської спільноти, підвищує градус конкуренції. Це, власне, може негативно вплинути на процеси, які відбуваються на півострові, особливо виборчі.

– Яке співвідношення прихильників різних ісламських груп в Криму?

– Беззаперечно, домінуючим є традиційний іслам, який представлений Духовним управлінням мусульман Криму (ДУМК). Паралельно існують інші невеликі автономні групи, які сповідують або іслам салафітського толку, або, представляють групи, афілійовані з “Хізб ут-Тахрір”. Та я би сказав, що вони не поширені в Криму, а більше присутні в публічному просторі через свою галасливість. Щодо кількості прибічників “Хізб ут-Тахрір”, то, за різними даними, їх кількість коливається в межах 1000 осіб.

Помітна також і діяльність всеукраїнської асоціації “Ар-Раїд”, яка ідеологічно та фінансово пов’язана із міжнародною асоціацією “Братів-Мусульман“.

Активно конкурує з ДУМК за вплив на кримськотатарську спільноту Духовне управління мусульман України (ДУМУ) на чолі з шейхом Ахмедом Тамімом, що сповідує ідеї хабашитів. При цьому, це протистояння найбільш очевидне, і конкуренція між ними породжує часто більшу напругу, ніж протистояння між традиційним муфтіятом ДУМК та “Хізб ут-Тахрір” чи салафітами.

– Якщо підсумувати, чи властивий кримськотатарській громаді релігійний екстремізм, як про це пишуть деякі ЗМІ?

– На моє переконання, кримськотатарській спільності взагалі не властивий екстремізм. З самого початку, відтоді, коли кримські татари боролися за своє повернення на півострів, боротьба велася мирними методами. Можна сказати, що використання мирних засобів боротьби без жодних проявів екстремізму стала звичкою, яка укоренилася в кримськотатарській спільноті. І це є доброю запорукою, що процеси там розвиваються саме таким шляхом, а не радикальними методами.

Василь Короткий, КИЇВ. 17 червня 2013 року.

Джерело

More in Національна безпека, Новини, Події, Політика
1
Волинська мовна дуля нардепу Колесніченку

Інформаційний центр "Майдан Моніторинг" не міг не звернути увагу на таку цікавинку...

Close