Останні новини

«Очима культури». Блоґ № 27. Музика й особиста доля Дмитра Бортнянського.

4 TПогляд, висловлений свого часу Дмитром Антоновичем, що «для московського церковного співу значення Бортнянського швидше неґативне», позаяк «підтриманий московською адміністрацією, [він] завдав удару традиційному московському мистецтву, не маючи сили зв’язати народні маси Москвщини з мистецтвом Европи. Але в Україні [його] діяльність була для українського мистецтва органічним кроком уперед» — це твердження спонукає до глибших рефлексій про далекосяжність і характер впливу української культури на культуру Московії у ключових для модерного розвитку обох народів періоді від половини ХVІІ до початку ХІХ ст. Та й про наслідки того впливу на історію як Росії, так і України.

Наскільки вирішальним, приміром, був вплив українського духовенства, а насамперед його еліти, на реформи Московської Православної Церкви за царя Петра І, коли-то безпрецедентно високий відсоток епископів та вищих священнослужителів у Московії становили масово (добровільно чи й примусово) «імпортовані» Петром з України випускники Києво-Могилянської Академії, а головним архітектом реформи став контроверсійний Теофан (Феофан) Прокопович, відносно вільнодумний мислитель і прихильник протестантизму, а водночас апологет-ідеолог царського самодержав’я та пропаґатор підкорення церкви волі імператора. Новітню історію російського православ’я не можна збагнути без урахування впливу цього духовенства з B27 2 ChoirГетьманщини, дарма, що, бувши знаряддями Петрових реформ і докорінно міняючи московську церкву, вихідці з України, у більшості випадків, аж ніяк не причинилися до покращення становища рідної церкви, з якої вони вийшли.

Щодо музики, то з половини ХVІІ ст. «півчі» та й цілі хори з України не лише формували, а, по суті, монополізували музичне життя Московії. Ще 1652 р. з Києва в Москву вирушає запрошений царем «начальний півець, творець пінія строчного» Федір Тернопільський із хором з десяти провідних співаків. Цар Алексєй Міхайловіч, московський патріарх Нікон та інші
творять в Московії церкви та монастирі, в яких встановляють літургії з «київським співом» у виконанні привезених з Гетьманату півчих, а після Переяславської ради 1654 р. з Москви так масово і безцеремонно надходять вимоги за українськими співаками, що гетьман Богдан Хмельницький та митрополит київський Сильвестр Косів іноді змушені руба відмовляти цареві.

1679 р. в Москві осідає один з найвидатніших композиторів України того часу Микола Дилецький, теоретик музики, який передруковує в Москві свою «Граматику пінія мусикійськаго», визначаючи напрям навчання музики в Московії на дальші десятиліття й, за Миколою Грінченком, «захоплено B27 3 Dyletsky Mykola (Moscow edition 1679)несучи до московитів мелодії з Заходу, як церковні, так і світські…» Він та сотні інших українських майстрів співу докорінно міняють панораму музичного життя Московії, не лише відсуваючи набік застарілу візантійську традицію (від якої українська музика відійшла ще наприкінці ХVІ ст. в процесі ренесансового оновлення, яке не докотилося до Москви), але й витісняючи мало не всі елементи місцевої автохтонної музичної традиції.

Саме на той час припадає, напевне, вирішальний період остаточного відчуження церковного співу Московії від місцевих народних традицій. Вплив української музики та музичної освіти витісняє з «високого мистецтва» усі мелодії, базовані на властивій для московської народної музики (та для монгольської й інших азійських, та майже невідомій в европейських країнах, включно з Україною) п’ятитонній ґамі, в музикології називаної індокитайською, ґамі, яку населення Московії перебрало (разом з іншими культурними та соціо-політичними звичаями і практиками) від своїх монгольських володарів пізнього середньовіччя. Після того періоду п’ятитонна ґама залишається у вжитку лише в суто народних, насамперед обрядових і весільних, піснях Московії.

Крім суто літургійної музики, українські півчі й композитори привозять з собою питомо українську традицію партесного концерту, одночастинної композиції для хору а капела, яку пізніше довели до вершин B27 4 Italian opera in Petersburgмайстерності інші «імпортовані» українці Максим БерезовськийДмитро Бортнянський та Артем Ведель. Щоправда два перші з них самі були уже під могутнім впливом західної, італійської класицистичної школи: як з огляду на свою здобути в Італії освіту, так і на моду їхнього часу. Адже від першої половини ХVІІІ ст. музика Російської імперії, а насамперед Петербурга і царського двору перебуває під ще сильнішим від українського впливом італійських композиторів, музиків і оперних співаків, який ще глибше придушує і витісняє місцеві культурні традиції на задній план і периферії культури, а звідти уже — до напівзабуття… у глибинах колективного позасвідомого…

Отаким парадоксальним чином народ Московії, який став (нехай і пасивно) засновником імперії, сам водночас (культурно, світоглядово, соціо-політично) розчинився у власному творінні, втратив своє обличчя, пам’ять про себе, усі ознаки автентичної самосвідомости. Адже аналогіяні процеси мали місце не тільки в розвитку музичного життя Московії, а й у багатьох інших сферах. Зрештою, не були це перші чужинецькі навали із підкоренням самосвідомости отого народу (або народів) із московсько-суздальського Залісся. Спершу ж були слов’яни із південного заходу й вони нав’язали місцевим племенам чужу їм руську мову; згодом монголи, татари, Золота Орда, які вогнем і мечем витиснули в їхньому менталітеті жорстоке тавро абсолютистької влади та внутрішнього рабства. А пізніше, крім українців чи італійців, ще й німці, творці імперської бюрократії, ще французи, й т. д…

То ж хіба треба дивуватися, що сьогоднішній російський народ ніяк не спроможний відшукати себе самого в тумані минулих століть? Що він змушений жити чужими мітами, сприймаючи історії (ба й навіть самоназву) інших, не схожих на нього народів за свою історію? Що не може в отій ситуації занйти відчуття спокою, а відтак спонуки до конструктивного діялогу, співпраці, мирного співжиття з сусідніми народами та й світовою спільнотою узагалі? І хіба не нагадує ця історія Христової притчі про чоловіка, який, завоювавши світ, та себе водночас загубивши, не здобув зовсім нічого?..

(Але про ці питання у контексті українсько-російських взаємин (адже ж ми українці, хочемо того чи ні, несемо частку відповідальності за такий стан речей) я говорив уже при іншій нагоді: «Очима культури» № 18.)

Марко Роберт Стех. «Очима культури». № 27. Музика й життя Дмитра Бортнянського.

Marko Stech 2 small 2kontakt_logo (male)Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці на сайті КОНТАКТу.

Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех

Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 28 про композитора Артема Веделя.

More in Новини, Відео, Культура, Наша історія, Освіта і наука
TURKEY-PROTEST-CULTURE-ENVIRONMENT
Amnesty International: Насилля щодо протестуючих слід припинити

Ви можете допомогти! Пишіть негайно до 17 липня 2013 року:

Close