Останні новини

В Італії гуманізм держави і гуманізм суспільства взаємно підсилюються

В Італії гуманізм держави і гуманізм суспільства взаємно підсилюються

Цілий рік Тетяна Хамаза зважувала «за» і «проти» і таки наважилася поїхати на заробітки до Італії. Адже підростали діти, яким треба було дати вищу освіту, а на її мізерну зарплату лікарки й зарплатню чоловіка-офіцера, яку теж постійно затримували, це було нереально. Вже вісім років пані Тетяна доглядає за старенькими в одному з містечок півночі Італії. За цей час добре вивчила мову, спосіб життя італійців, може порівняти їхню й нашу систему соціального захисту.

– Пані Тетяно, чому саме в Італії так багато стариків, за якими доглядають іноземки-«баданте»?

– Середня тривалість життя в Італії – 83 роки (в Україні – 69 років). І урочисті відзначення столітніх ювілеїв на центральній площі містечка за участі ювіляра, мерії та місцевої церковної громади відбуваються досить часто. Втім, зрозуміло, що після 70-ти років італійським пенсіонерам самим важко себе обслуговувати (діти ще працюють чи жіивуть окремо) – прибирати квартири й будинки, готувати страви, здійснювати покупки, дотримуватися режиму прийому ліків і т.д. А діти в Італії, як не прикро порівнювати з Україною, люблять і поважають своїх батьків сильніше і в переважній більшості не хочуть віддавати їх у будинки престарілих та й за їхнє перебування у такому закладі діти мають платити щомісяця 1800-2000 євро, тож набагато дешевше найняти хатніх робітниць чи сиділок зі Східної Європи. Я, наприклад, спочатку влаштувалася на роботу до літнього подружжя, коли главі сімейства було 76 років, а його дружині – 75 років.

– І скільки ж плалять сиділкам?

– Стандартний розмір оплати «баданте» – в межах 800 євро на місяць. Дідусь отримує пенсію з двох частин: 1200 євро – трудова пенсія, і трохи більше 1000 євро – як учасник Другої Світової війни. Його дружина все життя була домогосподаркою, бо вона інвалід з дитинства, хоча народила трьох синів, але чоловік все життя платив за неї добровільні внески у пенсійний фонд і вона теж отримує 800 євро пенсії.

– А яка середня пенсія в Італії?

– Середня зарплата в Італії становить 1500 євро, а пенсія – 70% від зарплати, тобто, 1300 євро.

– Нагадаю нашим читачам, що в Україні середня пенсія пересічних громадян становить трохи більше 40% від середнього заробітку. А у нардепів і державних службовців – 80-90% від їхньої зарплати.

– У цьому відношенні пенсійна система в Італії більш справедлива, ніж в Україні: там немає такої разючої різниці у розмірах пенсій, як в Україні, коли високопосадові отримують і 130, і 60, і 20 тисяч гривень, а прості трудяги – 900-1500 гривень. Тож частину свого заробітку я надсилала з Італії своїй старенькій мамі, котра без моєї допомоги не могла звести кінці з кінцями. З 1300 євро зарплати італійця близько 300 євро у виглядів податків іде у пенсійний фонд, на страхову медицину, але ті гроші справді потім повертаються пенсіонерам.

– Який в Італії пенсійний вік?

– Чоловіки  в Італії виходять на заслужений відпочинок у 65 років,  жінки – у 60 років. У 2010 році італійський парламент схвалив поетапне підвищення пенсійного віку для чоловіків – до 68 років, а для жінок – до 63,5 років, яке діятиме з 2015 по 2050 роки. Але законодавство дає можливість чоловікам виходити на пенсію у 62 роки, якщо вони мають 35 років трудового стажу, і в будь-якому віці, коли виробили 40 років стажу. Якщо хтось із подружжя пенсіонерів помирає, то держава виплачує іншому 100% пенсії померлого. Тож літні люди, утворюючи нові фактичні шлюби, часто не оформляють їх юридично, щоб не втратити цю доплату. Навіть іноземцям, що мають вид на проживання й офіційне працевлаштування, з якого роботодавець відраховує податки, і які на момент виходу на пенсію мали 15 років стажу в Італії, держава виплачує 400 євро пенсії.

– Є різниця в тому, як живуть українські й італійські пенсіонери?

– Різниця разюча. І багато в чому. Приміром, комісія при органі місцевого самоврядування, оглянувши опікувану мною бабусю, в якої прогресувала хвороба Альцгеймера, виділила з бюджету 450 євро щомісяця на оплату послуг «баданте», тож із сімейного бюджету на мене йшло тільки 350 євро. Дідусь, якого я доглядала, мав хворобу нирок і періодично потребував діалізу. То двічі на тиждень за ним приїздила машина, яка везла на цю безкоштовну процедуру до спеціалізованої клініки за 20 кілометрів. Перебування у лікарні італійцям безкоштовне, включно з ліками й операціями, годують там дуже ситно, тож рідним не потрібно щодня возити їсти, й догляд там гарний, а не так, як у наших лікарнях. Але цілі сім’ї приїздять провідувати своїх стариків, бо повага до старших є відмінною рисою італійської нації. Хворим на серйозні недуги (як діабет, інсульт, інфаркт) з найближчої лікарні двічі на місяць привозять памперси, дезінфікуючі засоби тощо. А в аптеці 90% ліків для пенсіонерів безкоштовні. Висоокоефективна система охорони здоров’я сприяє збільшенню тривалості життя в Італії. У реформи в галузі медицини в Україні, на жаль, зводяться лише до погіршення доступпу до медячиних послуг, особливо, в сільській місцевості.

– Українська система соцзахисту хвалилася, що перейняла європейський досвід організації територіальних центрів обслуговування населення.

– Ну недарма кажуть, що оригінал завжди кращий за копію. В італійських соціальних центрах для стариків є все для того, щоб вони підтримували своє здоров’я й вели повноцінне життя. Там є обладнання для фізіотерапевтичних процедур, аквамасаж, аеробіка, контрастні ваночки для ніг тощо. Коштує це символічно. Приміром, місячний абонемент на двох на аквааеробіку – 3 євро (мабуть, щоб компенсувати вартість паперу, на якому він надрукований). Двічі на тиждень у центрі танцювальні вечори, на всі свята обов’язково урочистості з ачстуванням. Автоекскурсії по Італії, поїздки на море організовуються за принципом дольового фінансування: 1/3 – особа, 1/3 – соціальний центр,1/ 3 – церква. Розмір пенсії дає можливість італійськими пенсіонерам подорожувати по світу, цікаво й змістовно проводити час. В Україні, на жаль, вихід на пенсію нерідко сприймають як кінець життя…

– Зарплата у 1500 євро дає можливість жити пристойно?

– Більш ніж. Якщо дохід подружжя становить 2500 євро на місяць, то на сім’ю з трьох осіб на продукти та миючі засоби з них йде десь 300 євро. Решти вистачає, щоб утримувати дві автівки, мати домробітницю, відвідувати театри, виставки, фестивалі, купувати модні речі, відпочивати за кордоном ще й відкладати про запас.

– Пані Тетяно, ви сказали, що будинки престарілих в Італії все ж є.

– Так, по-італійськи вони називаються «ріковеро». Як правило, там перебувають самотні психічно хворі люди або де родичі фінансово неспроможні найняти «баданте», але ці заклади зовсім не схожі на українські психлікарні закритого типу. Часто доводилося бачити цих пацієнтів у супроводі медперсоналу – чистенькі, пристойно вдягнені, вгодовані; за ними прекрасно доглядають і вони не є предметом знущань. Вони групами гуляють по місту, їх возять на екскурсії до інших міст, влітку – ні відпочинок до моря.

– Можна сказати, що в Італії гуманізм держави й гуманізм суспільства у ставленні до немічних і хворих підсилюють один одного?

– Звісно. На жаль, в Україні жорстокість держави до простих пенсіонерів, яка мізерними пенсіями зводить їхнє життя до виживання, посилюється байдужістю і нерідко жорстокістю рідних літніх людей.

Інтерв’ю провела Яна Калашник

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

More in Новини
middle_a3c161d9ce8c952b7d0179a21c459d5c
Ігор Семиволос: “Хізб ут-Тахрір” не загрожує національній безпеці України

Минулого тижня український інформаційний простір сколихнули заголовки на кшталт "ісламісти в Криму хочуть халіфату". Приблизно такою була реакція на мітинг,...

Close