Останні новини

Звернення Вченої ради філологічного факультету Львівського національного університету «Про засади мовної політики Української держави»

3 липня минув рік з того часу, як у Верховній Раді України 248 депутатськими картками з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду було прийнято в цілому закон «Про засади державної мовної політики» – традиційний для нинішньої влади продукт правових маніпуляцій та ідеологічного шахрайства.

Цей закон став черговою спекулятивною спробою Партії регіонів укупі з комуністами врятувати власний збанкрутілий політичний рейтинг напередодні парламентських виборів. Відтак на південно-східних теренах нашої країни відбувся парад регіоналізації винятково для російської мови, а ізмаїльським болгарам відмовили, мовляв, Одещина патент на національну мовну меншість виписує «только для русских». Монополію нового статусу лише для «языка» підірвали місцеві ради одиничних населених пунктів на Закарпатті та Буковині, вдовольнивши таким чином патріотичні апетити місцевих угорської та румунської громад.

Ситуативну групу з науковців та урядовців, що займалася розробленням пропозицій з удосконалення законодавства щодо порядку застосування мов в Україні, було насправді створено, як виявилося, для заспокоєння розбурханої громадської думки, бо влада аж ніяк не збиралася що-небудь удосконалювати. Натомість міністр освіти і науки отримав повний карт-бланш на реалізацію своїх українофобських стратегій. Відтак зі шкільких програм з історії для п’ятикласників вилучено поняття «українська держава», «Київська держава», а також імена Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Грушевського.

Під час підсумкової зовнішньої атестації випускникам середніх шкіл замість Івана Дзюби, Євгена Сверсюка, Івана Світличного було запропоновано завдання про Щорса та інших міфологічних персонажів совєтської історії. Для 3-ох відсотків випускників, що виявили бажання складати ЗНО з російської мови та літератури, друкуються 2/3 від загальної кількості підручників російською, за рахунок українського бюджету профінансовано зініційований російськими великодержавниками-шовіністами конкурс «Лукоморье» в той час, як на участь талановитої шкільної та студентської молоді в міжнародних олімпіадах кошторис не передбачив жодної копійки, а на шкільництво чинять шалений тиск за тотальне впровадження російської як другої іноземної мови.

У вищих навчальних закладах на третину скорочено кількість бюджених місць до аспірантури, заплановано збільшити чисельність студентів на одного викладача з 12 до 18, що неминуче призведе до скорочення викладацького складу, а місця державного замовлення переведено на тендерний принцип, щоб у ручному режимі керувати вишами.

Проти цього брутального наступу на українську державну мову в Україні виник опір у широких колах громадськості і в політичному середовищі. Протести звучать зі сторінок ЗМІ та з парламентської трибуни. Ціла когорта молодої російськомовної інтелігенції з принципових міркувань стала спілкуватися виключно українським словом. У Львівському національному університеті імені Івана Франка минулого року створено «Всеукраїнську асоціацію викладачів української мови і літератури» з представництвом у кожному обласному центрі. Проводяться резонансні всеукраїнські конференції та семінари, учасники яких обговорюють способи, якими можна зміцнити авторитет української мови та дати відсіч українофобії.

Серед можливих шляхів подолання державно-управлінської стагнації та скочування України у цивілізаційне провалля неототалітаризму, зупинення українського лінгвоциду і недопущення есхатології відновленої державності першочерговими вважаємо такі:

– Делегітимізація у правовий спосіб горезвісного закону “Про засади державної мовної політики” через Конституційний суд України.

– Консолідація усіх свідомих українських громадських сил на відвоювання інформаційного простору та якнайширше використання правового поля для ефективного запобігання кожному, навіть найменшому українофобському прояву як в Україні, так і поза її межами. Кожен, хто чинитиме шкоду українству, повинен нести за свої дії юридичну (в судовому порядку) та громадянську відповідальність (політичний бойкот).

– Моніторинг рішень і вчинків українських політиків та урядовців з метою забезпечення суспільного контролю за їхньою діяльністю. Застосування суспільно-резонансного потенціалу системи громадського осуду кожного антиукраїнського вияву через занесення до символічної “книги національної ганьби”; натомість глорифікація сміливого  патріотичного чину від діячів науки, культури, мистецтва, моральних авторитетів нації.

– Перехід до потужного національного наступу в гуманітарній сфері. І коли нинішній міністр від освіти хоче постійно змінювати навчальні плани школярам чи студентам, варто провести їх зміну таким чином, щоби максимально збільшити кількість годин на вивчення української мови, літератури, фольклору й історії України. Об’єднання зусиль усіх національно-демократичних сил для усунення Дмитра Табачника з посади міністра та притягнення його до кримінальної відповідальності.

– Ініціювання обов’язкової атестації державних службовців на знання державної мови.

– Запровадження ефективного механізму заборони потрапляння на український культурний ринок відвертої українофобської кінопродукції, низькопробної московської попси.

– Публічна відмова представників інтелектуальної еліти від участі у роботі Гуманітарної ради при Президентові України через цілковиту владну підконтрольність та лакейську прислужливість цього дорадчого громадського органу.

– Встановлення обов’язкої відповідальності аж до позбавлення права на громадянство України для тих осіб, які публічно називають послуговування державною українською мовою як вияв фашизму.

Остаточна перемога над криміналізованою нинішньою владою в Україні можлива лише за умови максимальної консолідації усіх національно-демократичних осередків та громадських інституцій, чи, кажучи словами Івана Франка: “Наша аж до границь безхарактерності посунена толеранція хиб та слабостей наших ближніх… мусить уступити місце живішому моральному почуттю і енергійнішій реакції против усякої моральної гнилизни”.

2 липня 2013 року

Голова Вченої ради
професор Ярослав Гарасим

More in Новини, Події, Політика, Суспільство, Освіта і наука, Протест
Горлівка-39-1
У липні самоврядувальники Горлівки вирішуватимуть, чи припинити порушувати Конституцію

На початку цього року, провівши всеукраїнське дослідження, Інформаційний центр "Майдан Моніторинг" виявив, що майже 90 органів місцевого самоврядування в різних...

Close