Останні новини

У Лубнах під… Калугою

         Торік, обираючи черговий маршрут своєї велоподорожі з ЛубенКалуга 3 м, кінцевим пунктом якої мала стати Калуга, я не без приємного здивування побачив на карті неподалік древнього Козельська (за 80 кілометрів від Калуги) поселення під назвою…  Лубни. Спробував детальніше з’ясувати, що ж то за Лубни. На жаль, окрім інформації про географічне розташування, не знайшлося нічого. Тоді я звернувся за допомогою до колег-журналістів козельської районки. Невдозі отримав відповідь, що село Лубни практично вже не існує, а на його місці лишилися лише руїни окремих споруд.

Зрозуміло, це мене засмутило, але твердо вирішив обов’язково побувати в Лубнах під Калугою й, по можливості, відшукати тих, хто хоч щось знає про це село… Отож, рік тому, прибувши до Козельська, спробував самотужки відшукати колишні Лубни, сфотографувати його залишки, а поталанить – з місцевими старожилами поспілкуватися. Брак часу та вихідні (саме на них випало перебувати в древньому Козельську) обмежили мої можливості й окрім розмови з вчителем-пенсіонером, що підтвердив факт існування Лубен у тих місцях, більшого дізнатися не вдалося.

І ось цього року, вирушаючи за маршрутом Лубни-Ромни-Білопілля-Рильськ-Жєлєзногорськ-Орел-Тула-Калуга, я твердо вирішив відшукати калузькі Лубни. Отож, після кількох днів перебування у красуні Калузі вже відомим мені шляхом їду до Козельська. Зупиняюся, як і торік, у земляка з  прилубенського села Засулля, колишнього військового льотчика Володимира Запорожця. Живе він у власноруч зведеному красені-особнячку буквально під мурами славнозвісного Свято-Введенського чоловічого монастиря, відомого ще як Оптина Пустинь.

Пошуки Лубен починаю з відвідин місцевого краєзнавчого музею. Науковий працівник музею Олександр Васін уважно вислухав мене, але нічим допомогти не зміг. А от співробітниця музею пані Тетяна Гунько не лише чула про розшукуване  мною село, але й знає, де воно. З її слів, одна родина нібито ще проживає там. Аби я не блукав, пані Тетяна погоджується показати мені дорогу.

Кілька кілометрів їдемо затишним Козельськом. Одразу за містом потрапляємо на автомагістраль Калуга – Сухиничі.  Далі, як показала мені працівниця музею, мушу звертати на польову дорогу й самостійно крутити педалі до…  Лубен.

Їхати випало полем. Позаду Козельськ, попереду, скільки очі бачать, заросла бур’янами земля. Видно, давно тут не було хліборобської руки… Отак, подолавши 3-4 кілометри, почав було вже сумніватися, а чи знайду я оті незнайомі Лубни. А тут ще й захмарилося, дощик почав зриватися, а сховатися – ніде. Хотів  вже повертатися назад, аби наступного дня відновити пошуки аж ген попереду помітив будинок, сільськогосподарську техніку біля нього…

– Мабуть, фермер живе, – подумав, – запитаю його про Лубни. Може, щось підкаже…

Підбадьорений, прямую до одинокої оселі. Чим ближче до неї, тим упевненіше почуваюся. А коли побачив чоловіка, що порався у дворі, взагалі  оптимізму й наснаги додалося. Доки я під’їздив до оселі, господар зник за дверима старенького дерев’яного будинку.

Заходжу прямо з поля у двір. Ніякої огорожі, воріт чи хвіртки. Окрім поміченої вже мною техніки (трактори, причепи, інше знаряддя), навколо пасуться кури, качки, гуси…  Загавкав собака. І, видно, почувши його, з будинку вийшла по сільському вдягнена господиня. Було помітно, що моя поява явно здивувала й, мабуть, насторожила жінку. Та коли я представився й пояснив мету свого візиту, на її обличчі з’явилася добра посмішка, очі засвітилися цікавістю.

Калуга 1 мВиявляється, що я якраз й потрапив у розшукувані мною Лубни. Як все виявилося просто. Всього вісім кілометрів від музею і я тут. За кілька хвилин вийшов з будинку й господар оселі. Зав’язалася щира, тепла, цікава для обох розмова. Раїса Борисівна та Євген Ілліч Пушкарьови – подружжя-пенсіонери, нині одні лишилися у раніше велелюдному селі Лубни. Колись тут було до  сотні осель, стояли школа і клуб, пошта, медпункт, у колгоспі окрім рільництва займалися тваринництвом – вирощували свиней та овець, мали дійне стадо…

– Усім була робота, кожен був при справі, – пригадують Пушкарьови, – а нині тільки наша хата й уціліла…

У Пушкарьових є два сини. Хотіли хлопці фермерством зайнятися. Справу батьків продовжити, рідну домівку зберегти. Техніки надбали та тільки земельки молодим не дають.

– Кілька років по кабінетах ходили, зневірилися, до міста на заробітки подалися, – гірко каже Євген Ілліч, – оце ми з бабусею тут доживаємо, живність сяку-таку тримаємо…

Хата, у якій живуть пенсіонери, зведена ще дідом Євгена Ілліча. Їй вже близько сотні літ. Решта ж осель села або сама розвалилася, або розібрані людьми. Від школи, наприклад, й сліду не лишилося. Хіба що хащі на її колишньому подвір’ї.

Калуга 2 м Аби довести, що Пушкарьови корінні лубенці, старенькі показують свої свідоцтва про народження, де чітко зафіксовано – обоє народилися в селі Лубни Козельського району Калужської області.

– А чули ви про Лубни в Україні? – питаю стареньких.

– Знаєте, я бачила ваші Лубни  на карті, – каже Раїса Борисівна…

А ось Євген Ілліч знає про наші Лубни більше. У свій час він служив у Чернівцях. У їхній частині було два лубенці – один сам Євген Ілліч, а другий – і теж Євген (на жаль, пенсіонер не пам’ятає його прізвища) з полтавських Лубен. Їх так і розрізняли – Євген калузький і Євген полтавський.

На жаль, подружжя Пушкарьових мало знають про історію свого села, а тому дізнатися якісь подробиці, зокрема, звідки пішла така назва поселення не вдалося. Нібито назву села пов’язують з іменем одного з поміщиків – такого собі Лубнова… Я вже звернувся до Калузького обласного архіву та до компанії «Інформпошук». Сподіваюся отримати звідти цікаві дані.

Обіцяв допомогти інформацією про село й місцевий краєзнавець Володимир Якушев. Сам Володимир Іванович добре знає про наші Лубни, бо працюючи начальником виробництва Козельського машзаводу, неодноразово бував на Посуллі, де тримував лубенські верстати на заводі «Комунар».

Повертався додому, на відміну від торішнього, уже з кращим настроєм. Ще б пак! Я побував у Лубнах під Калугою. Наступного року буде нова подорож, нові враження, відкриття…

Володимир БЕЗЧАСНИЙ,

голова Лубенського медіа-клубу

,

 

More in Новини
Безкоштовна медицина у Великобританії дуже схожа на радянську

...

Close