Останні новини

Виступ Державного секретаря Джона Керрі. Заява по Сирії

30 серпня 2013 року
Зал договорів
Вашингтон, округ Колумбія

Department_of_state.svgДЕРЖСЕКРЕТАР КЕРРІ: Президент США Барак Обама вже багато днів консультується з Конгресом по ситуації в Сирії й обговорює її з лідерами різних країн світу. Учора ввечері Президент попросив усіх нас, членів своєї групи з національної безпеки, провести консультації з лідерами Конгресу, у тому числі з керівниками комітетів Конгресу з національної безпеки. Він попросив нас проконсультуватися про те, що нам відомо про жахливу атаку із застосуванням хімічної зброї в передмісті Дамаску минулого тижня. Я скажу вам, що, майже три десятки років пропрацювавши в Конгресі США, я знаю, що для президента консультації – це правильний підхід до рішення про те, коли і як застосувати військову силу, і чи використовувати її взагалі. Необхідно ставити важкі запитання й одержувати важкі відповіді до прийняття такого рішення, а не вже після того.

Я, як і президент Обама, вважаю, що важливо обговорити це питання також і безпосередньо з американським народом. Говорити із громадянами, які довірили нам, співробітникам Адміністрації й членам Конгресу, свою безпеку – це наш обов’язок. Ось чому так важлива опублікована нашим урядом сьогодні вранці несекретна оцінка того, що відбулося в Сирії. Її висновки настільки ж ясні, як переконливі. Я не прошу вас прийняти мої слова на віру. Нехай кожний, хто мене слухає, сам прочитає цей документ. Самі ознайомтеся з доказами з тисяч джерел, із уже оприлюдненими свідченнями, самі прочитайте вердикт наших розвідувальних служб про застосування рано вранці 21 серпня режимом Асада хімічної зброї проти опозиції в контрольованих опозицією або спірних районах у передмісті Дамаска.

Наші розвідники ретельно й багаторазово вивчили інформацію, що стосується цієї атаки, і я скажу вам, що при цьому дуже уважно враховувався досвід Іраку. Вдруге ми такого не допустимо. Відповідно, ми ужили безпрецедентних заходів, щоб розсекретити факти й забезпечити доступ до них людям, які можуть самі робити висновки. Однак для того, щоб захистити наші джерела й методи, частина наявної в нас інформації буде надана тільки членам Конгресу, які представляють американський народ. Це означає, що про деякі відомі нам моменти ми не можемо говорити привселюдно.

Так про що ж ми можемо говорити з тієї інформації, яка в нас є? Що ж, ми знаємо, що режим Асада має найбільший арсенал зброї на всьому Близькому Сході. Ми знаємо, що цей режим використовував хімічну зброю кілька разів цього року, нехай у менших масштабах, але все-таки використовував її проти власного народу, у тому числі не дуже далеко від місця атаки, здійсненої минулої середи. Ми знаємо, що цей режим мав намір будь-що зачистити пригороди Дамаска від опозиції, і, коли це не вийшло, розлютився.

Ми знаємо, що протягом трьох днів, які передували атаці, хімічні підрозділи сірійського режиму перебували в цій зоні й здійснювали підготовку атаки. Ми знаємо, що військовослужбовці сирійського режиму одержали наказ готуватися до атаки, надягнувши протигази й уживши запобіжних заходів, притаманних застосуванню хімічної зброї. Ми знаємо, що це були конкретні інструкції. Ми знаємо, звідки й у який час були запущені ракети. Ми знаємо, де й коли вони приземлилися. Ми знаємо, що ракети запускалися тільки з районів, контрольованих режимом, і направлялися тільки в контрольовані опозицією або спірні райони.

Ми знаємо, як і увесь світ, що буквально за 90 хвилин у соціальних мережах піднявся страшний галас. Ми на власні очі бачили тисячі репортажів з 11 різних місць у передмістях Дамаску. Усі вони містять відео й повідомлення про жертви, у яких утруднений подих, про людей з такими симптомами, як конвульсії, кашель, прискорене серцебиття, піна з рота, втрата свідомості, про смерть людей.

І ми знаємо, що про всі ці жахи повідомляли звичайні сирійські громадяни. І ще один не менш важливий момент: ми знаємо, що лікарі й медсестри, які надавали їм допомогу, не повідомляли ні про подряпини, ні про осколкові поранення, ні про порізи, ні про вогнепальні поранення. Ми бачили ряди мертвих тіл у білих саванах без єдиної плями крові. Ми бачили ряди дітей, які лежали не під ковдрою в себе вдома, а одне біля одного на лікарняній підлозі, убиті газом Асада, поруч зі своїми батьками, бабусями й дідусями, яких спіткала та ж доля.

Уряду Сполучених Штатів зараз відомо, що в ході цього нападу були вбиті принаймні 1429 сирійців, у тому числі не менше 426 дітей. Навіть ті, хто першими прийшов на допомогу, лікарі, медсестри, які намагалися врятувати їх, самі стали жертвами. Ми бачили, як вони, задихаючись, ловлять повітря ротом у страху за власне життя.

Це невимовний жах хімічної зброї, яка вражає, не перебираючи. Ось що Асад зробив із власним народом.

Крім того, нам стали відомі багато тривожних подробиць про наслідки. Нам відомо, що високопоставлений представник режиму, який знав про атаку, підтвердив, що хімічна зброя була застосована режимом, оглянув уражену зону й навіть побоювався, що сліди застосування будуть виявлені. Ми це знаємо.

І ми знаємо, що вони зробили після цього. Я особисто подзвонив міністрові закордонних справ Сирії й сказав йому: «Якщо, як ви говорите, вашій країні нема чого приховувати, тоді негайно впустіть до себе представників Організації Об’єднаних Націй і надайте інспекторам безперешкодний доступ у зону, щоб вони змогли розповісти про те, що ви стверджуєте». Замість цього протягом чотирьох днів влада провадила артобстріл зони, щоб знищити докази, і обстрілювали квартал за кварталом учетверо інтенсивніше, ніж у попередні 10 днів. А коли інспектори ООН нарешті одержали доступ, цей доступ, як нам тепер відомо, виявився обмеженим і контрольованим.

В усьому, що я перелічив, в усій цій відомій нам інформації, у всьому цьому американські розвідслужби цілком і повністю певні. Це здоровий глузд. Це докази. Це факти.

Отже головне питання – уже не в тому, що нам відомо. Питання в іншому: що ми, усі ми, будемо із цим робити?

Досвід попередніх буремних подій в історії, коли в нашій владі було зупинити звірячі злочини, попереджає нас про те, як небезпечно піддатися спокусі й відвернутися. Дуже багато лідерів протягом усієї історії застерігали, як небезпечно залишатися бездіяльними, проявляти байдужість, і особливо замовчувати речі у найважливіші моменти. Вибір, який ми тоді робили, мав величезні історичні наслідки, і рішення, яке ми приймемо сьогодні, теж буде мати найважливіші наслідки. Недаремно майже сторіччя тому, у відповідь на жахи й звірства Першої світової війни, цивілізований світ дійшов згоди, що хімічна зброя більше ніколи не повинна застосовуватися.

Такою була рішуча воля світу тоді, і це поклало початок майже століттю зусиль у світовому співтоваристві за те, щоб накреслити чітку червону лінію, яку не можна переступати. І сьогодні дуже важливо, що ми всі разом, як міжнародне співтовариство, працюємо над тим, щоб звільнити світ від найгірших видів зброї. І тому ми підписали цілу низку угод – Договір про СНО, і Новий договір про СНО, і Конвенцію про заборону хімічної зброї, до якої приєдналося понад 180 країни, у тому числі Іран, Ірак і Ліван.

Це важливо для нашої безпеки, для безпеки наших союзників. Це важливо для Ізраїлю. Це важливо для наших близьких друзів – Йорданії, Туреччини й Лівану, тому що вони зовсім поруч із Дамаском. Для них дуже важливо, де перебуває сирійська хімічна зброя. Якщо її не тримати під контролем, вона може принести нашим друзям навіть більше смертей і руйнувань. Важливо це й для довіри до нас у світі, і для майбутніх інтересів Сполучених Штатів Америки й наших союзників.

Це важливо ще й тому, що за тим, що відбувається, уважно стежать багато інших країн, чия політика кидає виклик міжнародним нормам. Вони спостерігають. Прагнуть перевірити, чи дійсно в Сполучених Штатів і наших друзів слова не розходитимуться зі справою. Це прямо пов’язане з довірою до Сполучених Штатів і з тим, чи будуть інші країни, як і раніше, вірити тому, що кажуть Сполучені Штати. Вони видивляються, чи не вдасться Сирії уникнути покарання, тому що тоді й вони теж зможуть піддати увесь світ більшій небезпеці.

І будьте певні, що у світі, який роздирають усе заплутаніші релігійні й екстремістські чвари, наш вибір діяти або не діяти найбезпосереднішим чином торкається нашої власної безпеки. Нам кажуть: діяти небезпечно, але ми маємо запитати: а чи не небезпечно нічого не робити?

Це важливо тому, що якщо ми погодимося жити у світі, де бандит і вбивця, такий як Башар Асад, може безкарно труїти газами тисячі жителів своєї країни, навіть після того, як Сполучені Штати й наші союзники сказали йому «Ні!», а увесь світ буде сидіти склавши руки, – тоді не буде кінця спробам перевірити на міцність нашу рішучість і потокам загроз із боку тих, хто вважатиме, що їм можна робити все, що вони забажають.

Значення цих подій виходить за межі кордонів Сирії. Є небезпека, що Іран, який у свій час теж постраждав від хімічної зброї, тепер, не зустрічаючи протидії, буде ще більше рватися до володіння ядерною зброєю. Є небезпека того, що «Хезболла», Північна Корея й усі інші терористи або диктатори теж захочуть застосувати зброю масового ураження. Чи запам’ятється їм, що режим Асада змусили припинити застосування такої зброї зараз або в майбутньому, або ж вони будуть пам’ятати, як увесь світ відійшов убік і дозволив безкарність?

Так що нас тривожить не лише те, що відбувається десь там за морями. Не в цьому справа. Переймаючись стражданнями беззахисних сирійців, ми турбуємося про те, що наші рішення прямо вплинуть на нашу роль у світі й на наші інтереси у світі. Мова йде про те, що ми собою являємо. Ми – це Сполучені Штати Америки. Ми – це країна, яка завжди прагнула, хоча й не завжди успішно, поважати універсальні цінності, що лежать в основі нашого життя й наших сподівань. Цей злочин проти сумління, цей злочин проти людяності, цей злочин проти найбільш фундаментальних принципів міжнародного співтовариства, проти норм міжнародного співтовариства – це нас стосується. Це важливо для того, ким ми є. Це важливо для нашого лідерства у світі й для довіри до нас у світі. Друзі мої, не можна нічого не робити. Не можна, щоб увесь світ засудив, що відбувається – і це нічого за собою не потягло.

Америка повинна почувати себе впевненіше й краще від того, що ми не одні в нашому осуді й у нашому прагненні й готовності діяти. Увесь світ висловлюється, і багато наших друзів готові діяти. Ліга Арабських Країн пообіцяла «покласти на Сирію всю повноту відповідальності за цей злочин». Організація Ісламського Співробітництва засудила сирійський режим і заявила, що ми повинні «змусити уряд Сирії відповідати за законом і нормами моралі за цей неймовірний злочин». Туреччина заявила, що не сумнівається у винності режиму. Наш найстаріший союзник Франція заявила, що режим«вчинив ці огидні акції» і, що «немислимо, що ця зброя знову була застосована після того, як за останні 90 років її заборонили всіма міжнародними конвенціями». Прем’єр-міністр Австралії заявив, що він не бажає, щоб ми залишилися в історії, як ті, хто «настільки закрили на очі».

Тому зараз, коли ми про все довідалися, постає питання: що ми робитимемо? Хочу наголосити: президент Обама, і всі ми в Сполучених Штатах віримо в Організацію Об’єднаних Націй. Усі ми глибоко поважаємо відважних інспекторів, які не відступили перед обстрілом і перешкодами, створюваними на шляху їх розслідування. Але, як неодноразово повторював Генеральний секретар Пан Гі Мун, розслідування ООН не буде встановлювати, хто пустив у хід цю зброю. Це не передбачено мандатом ООН. Вони лише зафіксують, чи хімічна зброя була застосована. У відповідності до свого мандату ООН не може нам сказати нічого такого, про що ми не говорили сьогодні з вами й чого ми не знали. А в результаті гарантованої російської обструкції будь-якої дії в Раді Безпеки ООН, Організація не в змозі мобілізувати світ на дії, які слід вчинити.

Буду говорити прямо. Ми будемо продовжувати консультуватися з Конгресом, говорити з нашими союзниками, але найголовніше – з американським народом. Президент Обама простежить за тим, щоб Америка ухвалювала свої рішення у відповідності зі своїми планами, заснованими на наших цінностях і інтересах. Так, ми знаємо, що після конфлікту, який триває вже десяток років, американський народ утомився від війни. Повірте мені, я теж утомився. Але утома не рятує нас від відповідальності. Жагуче бажання миру не обов’язково робить його ближче. А історія засудить усіх нас надзвичайно суворо, якщо ми закриємо очі на те, як диктатор по-варварськи пускає в хід зброю масового знищення, незважаючи на попередження, порушуючи всі норми пристойності. Усе це нам відомо.

Відомо нам і те, що в нашого президента слово не розходиться зі справою. Він ясно заявляв, що яке б рішення він не прийняв по Сирії, воно не буде схоже ні на Афганістан, ні на Ірак, ні навіть на Лівію. Висадки сухопутних військ не буде. Нескінченного конфлікту не буде. І ми не беремо на себе відповідальність за громадянську війну, яка вже палахкоче. Президент висловився чітко: будь-яке рішення, яке він прийме, буде являти собою обмежену цілеспрямовану акцію з тою метою, щоб за зухвале й брутальне застосування хімічної зброї деспот зазнав кари. Але у кінцевому підсумку ми повністю, зовсім переконані в тому, що розв’язання конфлікту повинне бути знайдене шляхом переговорів, шляхом дипломатії, і це наше найголовніше завдання, тому що ми знаємо, що військовими засобами остаточного розв’язання не досягти. Воно повинне бути політичним. Воно повинне бути знайдене за столом переговорів, і ми глибоко прихильні тому, щоб дістатися цього пункту призначення.

Ось що нам відомо. Тепер це відомо й лідерам Конгресу. І це повинен знати американський народ. І саме це має бути покладене в основу будь-яких рішень, котрі зараз потрібно ухвалити заради безпеки нашої країни й заради того, щоб на нашій планеті більше ніколи не застосовувалася найогидніша зброя проти найбеззахисніших людей.

Дуже вам дякую.

Посольство США в Україні

More in Національна безпека, Новини, Події, Політика
index
Платіні: Не бачу причин створювати спільний чемпіонат Росії та України

Президент УЄФА Мішель Платіні розповів про позицію очолюваної ним організації щодо ідеї створення об'єднаного чемпіонату України і Росії.

Close