Останні новини

Сергій Данилов: Як облаштувати Сирію?

Дзеркало Тижня

77C1BBBE-3802-49B7-A111-E8C5BDC92121_mw800_sАтмосфера навколо сирійської кризи істотно відрізняється від того, що можна було спостерігати раніше в подібних ситуаціях. Ніколи досі в Росії градус істерії та пропаганди не був настільки високим. Так, уперше з радянських часів спочатку в Росії, а потім і в Україні громадяни почали повторювати абсурдні пропагандистські кліше про те, що в разі удару по Сирії почнеться третя світова війна. 

Така неадекватна реакція, безперечно, ніяк не пов’язана зі станом справ у воюючій Сирії або хоч якоюсь реалістичною оцінкою міжнародного становища. Це один з показників стану суспільства, що створює, у свою чергу, сумнозвісні “червоні лінії” для політиків. У результаті маніпульоване суспільство формує умови для того, щоб російський істеблішмент сам ставав об’єктом маніпуляцій з боку, наприклад, того ж таки Асада.

Російська ініціатива передати хімічну зброю під міжнародний контроль відсунула в часі початок американської операції проти Сирії. Оптимісти, щоправда, вважають ініціативу Росії не відстроченням, а першим кроком до запуску багатостороннього переговірного процесу, у результаті якого буде знайдено формулу врегулювання конфлікту.

У будь-якому разі президент Обама хоча й висловив скепсис, але попросив Конгрес відкласти дебати й голосування стосовно сирійського питання, щоб вивчити пропозицію Росії та ухвалити збалансоване рішення. Також він оголосив, що Сполучені Штати дочекаються висновків комісії ООН, експерти якої працювали на місці застосування хімічної зброї.

На підтримку такого рішення висловилися всі знакові фігури американського конгресу і ключових партнерів США у світі, окрім лідерів країн Перської затоки. На їхню думку, міжнародний контроль над хімічними арсеналами сам по собі не може зупинити громадянську війну. І з цим твердженням складно сперечатися.

Скептики вказують, що тепер можна зволікати із процесом ухвалення рішення про передачу хімічної зброї під міжнародний контроль у незліченних консультаціях та узгодженнях. Пропозицію Франції негайно ухвалити відповідну резолюцію Ради Безпеки ООН відкинули. Натомість плануються переговори держсекретаря Джона Керрі і міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова у Женеві. Керрі везе з собою на переговори групу експертів з нерозповсюдження зброї масового ураження та хімічного озброєння, що свідчить про серйозне ставлення до ініціатив Кремля.

Передачу сирійської хімічної зброї під якийсь міжнародний контроль надзвичайно важко здійснити з практичного погляду. Військові експерти коментують перспективи дуже обережно: у воюючій країні, в умовах нечіткої позиції влади це складно як логістично, так і технічно. Усі пам’ятають, як довго влада Сирії, всупереч здоровому глузду і власній репутації, не допускала інспекторів ООН у східне передмістя Дамаска. Хто може гарантувати, що такі ситуації не повторяться тепер у місцях складування хімічної зброї? Очевидно, відповідальність у цьому разі ляже на Росію.

Однак пропозиція від Росії була дуже доречною: для Вашингтона знайшовся черговий привід без втрати обличчя перенести початок непопулярної воєнної акції. Тепер можна оголосити, що досягнуто проміжної перемоги, і Асад відмовився від хімічної зброї під тиском Вашингтона.

На тлі можливої угоди щодо хімічної зброї почалися розмови про шляхи врегулювання кризи. У заявах і коментарях опозиційних активістів і політиків з’явилися згадування про тимчасовий уряд, всеосяжний план виходу з кризи, про перспективи співробітництва з частиною нинішнього сирійського істеблішменту. І хоча далеко не всіх домовленостей уже досягнуто, однак деякі принципи плану з урегулювання вже можна спробувати сформулювати.

Як повідомили наші співрозмовники з середовища арабських політичних активістів, однією з ключових умов буде вилучення чинного президента Башара Асада з конструкції влади. Технічно це може статися наступного року, коли в Сирії мають відбутися чергові президентські вибори. Асад просто не висуватиметься на них. До президентських виборів формується тимчасовий уряд, куди ввійдуть як представники чинного кабінету Асада, так і опозиція з різних таборів — Дамаска, Стамбула і Дохи. Тимчасовий уряд стає відповідальним за проведення чесних виборів і забезпечує стабільність у перехідний період. Алавіти і частина наближених до нинішнього режиму сил отримують якусь частину влади і посади в уряді, що має слугувати гарантією їхнього виживання в новій Сирії.

Далі однією з центральних умов урегулювання називається збереження територіальної цілісності країни. Не допустити створення фактично автономних анклавів після громадянської війни буде важко. Алавіти на початку XX ст. на заході Сирії — у Латакії — одного разу вже проголошували чи то державу, чи то автономію. Там, у гірських районах заходу країни, є кілька зон, де компактно проживають інші меншини і де теоретично вони можуть претендувати на відокремлений статус. Однак для всіх сусідів Сирії і монархій Перської затоки збереження цілісності країни є принциповою умовою.

Нічого принципово нового в такому плані врегулювання немає. Всі ці ідеї вже лунали в численних обговореннях. Діло за малим — змусити Асада домовитися з Тегераном, знайти серед опозиції відповідальних людей і гарантувати, що потенційні переможці не знищуватимуть переможених.

Опозиція зараз представлена трьома центрами. У Стамбулі дислокується Сирійська національна рада, яку роздирають протиріччя й чвари, оскільки в ній представлений досить широкий спектр політичних течій — від лівих світських активістів до мусульманських радикалів. У Досі в 2012 р. була створена Сирійська національна коаліція, визнана Лігою арабських країн. На загальне переконання, Сирійська національна коаліція перебуває під сильним впливом “Братів-мусульман” і патронувалась еміром Катару.

Нарешті, в Дамаску продовжує діяти Національний координаційний комітет, що об’єднує переважно представників лівих політичних рухів і груп, а також представників національних меншин. Національний координаційний комітет найбільшою мірою готовий до співробітництва з режимом Асада і виступає проти зовнішнього втручання в конфлікт.

Свою частку в новій владі розраховує отримати командування Вільної сирійської армії, насамперед бригадний генерал Салім Ідріс, який має тісні зв’язки з Туреччиною. Загалом, усі опозиційні центри перебувають у конкурентних відносинах, які загостряться в період можливого поділу майбутньої влади.

Після того як емір Катару шейх Хамад бін Халіфа аль-Тані — безумовно, найбільш талановитий та амбіційний лідер останніх десятиліть на Близькому Сході — несподівано подав у відставку, становище “Братів-мусульман” похитнулося. Перша скрипка в мусульманській частині опозиції перейшла до салафітів, яких підтримує саудівський істеблішмент. Створенням і підтримкою як військових підрозділів, так і політичного крила салафітів опікується діяльний і досвідчений принц Бандар бін Султан.

Саме Бандар бін Султан літав на переговори до Путіна, пропонуючи екстравагантну угоду щодо Сирії. За повідомленнями преси (сторони офіційно не коментували перебігу переговорів), принц Бандар пропонував в обмін на співробітництво в сирійському питанні врахувати інтереси Кремля на Близькому Сході, зберегти російську базу в Тартусі, підтримати нафтові ціни, відмовитися від будівництва газопроводу до середземноморського узбережжя, укласти багатомільярдний контракт на російську військову техніку і, нарешті, гарантувати безпеку Олімпіади в Сочі.

Скільки тут правди — сказати важко, але те, що торги були і вони провалилися, — факт.

Важливою умовою повномасштабної участі Вашингтона в сирійському врегулюванні буде цілковите припинення підтримки з боку Саудівської Аравії загонів салафітів у південних районах Сирії. На думку інформованих арабських спостерігачів, діяльність більшості загонів джихадистів без зовнішньої підтримки швидко зійде нанівець. Щоправда, чим займуться ветерани сирійської війни, вважають за краще не думати.

Однак усі плани мирного врегулювання можуть бути втілені в життя тільки з участю Ірану. Ситуація ж усередині цієї країни досить складна.

Зовнішньополітичний істеблішмент Ірану в неофіційній обстановці не приховує бажаності повноцінного примирення із Заходом. Проте, як і у випадку з кризою в Сирії, головною перешкодою є заплутаний і поліцентричний характер ухвалення рішень у зовнішній політиці і в політиці безпеки.

Президент Ірану Хасан Роухані публічно засудив застосування в Сирії хімічної зброї. Така позиція президента зробила його легкою мішенню для консервативного крила іранського істеблішменту, що декларує беззастережну підтримку Башара Асада. У разі початку американської воєнної акції Роухані і його союзники будуть або витіснені на другий план, або змушені приєднатися до консервативної кліки під керівництвом Корпусу стражів ісламської революції.

Верховний лідер — рахбар — у разі загострення ситуації, швидше за все, стане на бік революційно-консервативного крила. Таким чином, шанс на потепління американо-іранських відносин і розблокування переговорів щодо іранської ядерної програми буде втрачено. Разом з тим без Ірану повноцінне примирення в Сирії неможливе. Зокрема, без угоди з Тегераном буде дуже важко повернути в місця дислокації загони ліванської “Хезболли”, які за час бойових дій довели свою боєздатність і важливість.

Таким чином, Вашингтону доводиться враховувати значно ширший контекст, ніж сама лише сирійська криза, що ще більше ускладнює ухвалення рішень.

70727

More in Національна безпека, Події, Політика, Статті
335775747
Попов вывез из Минска ценную идею о том, что «современному европейскому городу» обязательно нужен культ Сталина

Всего один день в Беларуси твердо вбил во впечатлительную головушку киевского сатрапа твердое убеждение, что он просто обязан «ради будущих...

Close