Останні новини

Євген Ходун: Урок підлості для педагогів

Не раз чув та читав про мишачу метушню, затіяну харківськими псевдолідерами-регіоналами довкола постаті видатного мовознавця і публіциста, славного харків’янина Юрія Шевельóва.

На тлі майже звичної зарозумілості міського голови Кернеса, дивує зухвала поведінка начальника обласної адміністрації Добкіна. Політика регіоналів в області порою суперечить навіть офіційно задекларованій президентській політичній лінії. А посада ж керівника обласної адміністрації належить до президентської номенклатури, і в разі явної незгоди він міг би бути усунений у будь-який час одним простим указом, розчерком президентського пера. І якщо таке досі не відбулося, то чимось він владну верхівку все-таки задовольняє.

А ще дивує позиція керівництва Харківського національного університету імені Василя Назаровича Каразіна. Адже Ю. В. Шевельов є почесним доктором цього університету. У віддаленішому історичному минулому такого звання удостоїлися, зокрема, Йоганн Вольфґанґ Ґете, Іван Франко.

Однак досі чомусь не чути було (хоч би й по радіо) публічних слів на захист і підтримку доброго імені Ю. В. Шевельова від ректорату того самого університету, який свого часу надав йому звання почесного доктора.

Маргінали-регіонали вряди-годи згадують багатонаціональність Харкова, проте вони, на жаль, практично ніколи не вважають потрібним звертатися до харків’ян-українців рідною мовою, а земляків, які не згодні з таким дискримінаційним ставленням до себе і чинять активний опір, називають «фашистами».

І про логічні зв’язки можна здогадатися: адже мовознавець Юрій Володимирович Шевельов науковими аргументами на друзки розбиває концепцію горезвісного «русского міра», утверджує осібне становище української мови серед споріднених слов’янських мов.

А хто своїми творами при житті чи посмертно підтримує вітчизняне українство, — отой, з погляду нинішніх недоуків-двієчників, і є «фашист». Це засвідчено всім ідіотизмом ностальгійно-комуністичного панування орди регіоналів у Харкові від самого початку і до останніх подій.

Уже років зо два тому в центрі міста вряди-годи з’являлися легкові автомобілі з групами хуліганствуючих молодиків, які намагалися перешкоджати акціям громадських активістів. Вони вільно роз’їздили без державних реєстраційних номерних знаків буквально за кілька кварталів від обласного управління внутрішніх справ.

Ну і що ж? Нуль уваги. Поміняли були «швайку на шило» — тобто Могильова на Захарченка — та й квит.

А восени 2012 року, перед виборами до Верховної Ради України, зондеркоманди штурмовиків у Харкові громили інформаційні намети невгодних владі кандидатів, оббризкували зеленкою учасників передвиборних зустрічей. І хоча очевидцям удавалося чітко сфотографувати обличчя злочинців й оприлюднити світлини, одначе здепрофесіоналізована міліція ніяк не могла їх ідентифікувати і притягти до відповідальності.

Чи ж дивно, що в обстановці безвідповідальності та безкарності властей у грудні торік настала кульмінація — звіряче вбивство судді Володимира Трофимова та його родичів з відтинанням голів стражденним жертвам?

Незважаючи на показний нібито контроль вищого партійно-державного керівництва, місцеві начальнички тоді якось відкрутилися.

І от серія попередніх злочинств продовжується новим: вандали знищили законно встановлену дошку пам’яті видатного харків’янина — мовознавця Юрія Шевельова — знову ж таки при повній безпорадності так званих «правоохоронних органів», які нікого й нічого «не змогли знайти».

Мало того, що нинішні міська та обласна влади втратили контроль над підвідомчими територіями, — вони самі, являючи собою яскраві приклади войовничого невігластва й дикунства, опустилися вже до того, що потурають насадженню підлості навіть серед педагогів.

Як відомо, — а тепер декому варто й нагадати, — що професор Юрій Володимирович Шевельов пожертвував грошову складову присудженої йому Національної Шевченківської премії на розвиток Харківської української гімназії № 6.

І от на 23 вересня 2013 р. всьому педагогічному колективові цієї самої гімназії в Харкові було скомандувано прибути до місця праці на 8-у годину ранку. Причина рідкісної квапливості відгадувалася неважко: перед тим у ранковій передачі радіо «Свобода» було нагадано про призначення саме на той день чергової серії фарсового судилища над Юлією Тимошенко. А час судового засідання того дня призначався на рідкість рано.

Отже, владним негідникам забажалося, щоб на недужу підсудну вивергнувся ще й потік прокльонів із вуст учителів. Ніби на цей час для педагогів важливішої справи не знайшлося.

І що ж? Чи вийшли вчителі з протестом під міську раду, де готувалося блюзнірське рішення про скасування попередньої ухвали щодо вшанування пам’яті їхнього благодійника Ю. В. Шевельова? Чи вирішив педколектив дружно стати на охорону меморіальної дошки мовознавцеві-україністу, яка була встановлена на будинку, до речі, неподалік від української гімназії? Чи зібралася педагогічна рада, щоб дати гідну словесну відсіч відвертому хамству керівників міста й області?

Та ні: поламані через коліно, привчені до безголів’я і відучені від самостійного мислення вчителі покірно попленталися на «урок ненависті й підлості», щоб потренуватися у кровожерній люті й навіжено погорлопанити «Юлю на нари», ніби хвора жінка зробила їм щось зле і наче вона досі насолоджується волею.

Так хами й невігласи, що дорвалися в Харкові до влади, простягають брудні лапи вже й до педагогів, привчають їх до чорної невдячності, рабської покірливості, бездумності та безпринципності.

Чи ж спроможні щось «добре, розумне й вічне» посіяти в юних душах наставники, коли в них самих у душах місцеві пристосованці вже брутально потопталися немитими чобітьми?

А тим часом колесо історії котиться далі, і регіональська нечисть врешті-решт буде змита з ясного лику України.

Є щось глибоко символічне в побратимстві міст Харкова і Нюрнберґа.

Як свого часу влада гітлерівської партії здавалася непохитною і ухвалювала расистські псевдозакони через покірний райхстаґ, спеціально з цією метою телеграфом викликаний до Нюрнберґа, а згодом це ж саме місто стало місцем проведення міжнародного трибуналу над націонал-соціалізмом (нацизмом), — так само і Харків, який був збезчещений у 2010 р. зрадницькою «газо-флотською» змовою, незабаром має очиститися, ставши місцем трибуналу над регіонал-фашизмом та його місцевим колаборантським охвістям.

Євген Ходун, м. Харків

More in Суспільство, Місцева влада, Незаконний примус, Освіта і наука, Статті
images
Олена Білозерська: З приводу зламу комп’ютера виконавчого директора ІМІ Оксани Романюк

Пояснити коротко, що відбулося?

Close