Як невблаганно біжить час! Здавалося зовсім недавно, в роки апогею кучмізму перші 80 представників ЗМІ (серед них – і автор цих рядків), котрих «дістала» цензура, «джинса», темники, побиття й убивства колег, зібралися у Києві, щоб підписати Етичний кодекс українського журналіста й тим самим добровільно взяти на себе зобов’язання не продаватися, не писати замовних матеріалів, поважати приватне життя героїв публікацій тощо. А вже минуло 12 років!
Нині підписантів Етичного кодексу понад дві тисячі.
Утім, виявляється, в Україні – два Етичні кодекси журналістів: ухвалений пленумом Національної Спілки журналістів України і з’їздом журналістів-підписантів, які створили й Комісію з журналістської етики.
Тож зрозуміло, що колись здоровий глузд мав підказати очільникам цих двох організацій напрацювати спільний Етичний кодекс, щоб не ділити прес-корпус країни ще й на цьому підгрунті.
Це питання й було одним з предметів обговорення на черговому з’їзді підписантів Етичного кодексу українського журналіста, що днями відбувся у Києві.
У рамках проекту «Впровадження європейських стандартів в українському медійному середовищі», підтриманого Радою Європи та Канадським фондом розвитку демократії, спільна робоча група Комісії з журналістської етики, НСЖУ, Незалежної медіа-профспілки України за участю експерта Ради Європи Стівена Віттла розробили єдиний Етичний кодекс, взявши за основу Етичний кодекс Комісії з журналістської етики, як більш повний, зміцнивши його положеннями з Етичного кодексу НСЖУ та пропозиціями С.Віттла.
Пропонується, зокрема, статтю 2 Етичного кодексу «Служіння інтересам влади, а не суспільства, є порушенням етики журналіста» викласти в такій редакції: «Служіння інтересам влади чи засновників/власників, а не суспільства, є порушенням етики журналіста».
З Кодексу НСЖУ взяті такі положення, як: «Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість, необгунтовані звинувачення», «Необхідно утримуватися від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики», «Журналіст не повинен використовувати службове становище в особистих цілях, з метою наживи, самореклами, у кар’єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам».
Експерт Ради Європи Стівен Віттл запропонував внести у кодекс такі норми, що дозволять боротися з плагіатом, адже дуже часто ексклюзивні матеріали через півгодини безкоштовно тиражуються на десятках сайтів без посилання на першоджерело: «Необхідно повідомляти аудиторію про подання відрепетируваних та реконструйованих новин».
Ще пан Віттл пропонує українським журналістам запровадити такий європейських стандарт: «Використання негласних прийомів збираня новин допускається лише тоді, коли це необхідно для забезпечення достовірності або точності матеріалу. Такі прийоми можуть бути виправданими лише у разі, коли іншими способами зібрати інформацію неможливо».
Робоча група вважає за необхідне внести до Етичного кодексу таку новацію: «Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою, піддається громадському осуду, може бути підставою для позбавлення прес-карти чи членства в професійних спілках. Розгляд конфліктних ситуацій етичного та професійного характеру здійснює Комісія з журналістської етики».
Так, тут згадана прес-карта, про запровадження якої не один рік в Україні точаться суперечки. Але які давно вже є звичними, приміром, у тій же Німеччині. Міжнародна фередація журналістів давно вимагає від України запровадити прес-карти. І тоді в Україні не було б такого явища, коли під час виборів редакції газет видають по кілька сотень редакційних посвідчень молодикам спортивної статури…
Голова Комісії з журналістської етики, колишній редактор газети «Дзеркало тижня» Володимир Мостовий прозвітував про роботу комісії за звітний період. За цей час підготовлений і випущений практикум з журналістської етики для студентів журфаків (раніше вийшов у світ підручник з журналістської етики), який наразі делегати з’їзду назвали не зовсім вдалим.
До речі, коли деяким полтавським колегам я сказала, що запрошена до столиці на з’їзд, скликаний Комісією з журналістської етики, вони здивувалися: «А що, вона ще існує? Роками про її діяльність нічого не чути». І тут справді нічим крити, бо орган, який за замовчуванням має необмежений доступ до ЗМІ, нічого не повідомляв принаймні про свої рішення стосовно скарг на журналістів та ЗМІ. А це було б і повчально для потенційних порушників Етичного кодексу, і корисно для суспільства. А таких скарг до КЖЕ за 2012 рік було 24 (для порівняння, до аналогічної комісії в Азербайджані за рік надійшло 700 скарг!).
З’їзд обрав новий склад Комісії з журналістської етики в кількості 15 осіб.
Людмила Кучеренко,
президент Полтавськогоо обласного медіа-клубу
Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»