Останні новини

Олена Білозерська: З приводу зламу комп’ютера виконавчого директора ІМІ Оксани Романюк

Пояснити коротко, що відбулося?
Від когось надійшло замовлення зламати компи і пошту Романюк і добути таким чином компромат на неї та людей, з якими вона співпрацює. Компи і пошту зламали, але ніякого компромату там не виявилось. Що його там може не бути, замовникам, звісно, і на думку не спало (певно, тому, що по собі міряли). А гроші ж витрачено, відзвітувати треба. В результаті довелося викласти у мережу те, що є, і подати це, як страшний компромат.

У мене була схожа ситуація, коли менти отримали вказівку зловити на чомусь і прикрити наше інформагентство. Той, хто дав цю вказівку, звісно, не міг очікувати, що агенство є, а порушень немає  Щось подібне, певна, відбулося з Оксаною.

Мої батьки завжди кажуть, що інтелігентна людина – це не та, що має вищу освіту чи наукове звання, відвідує музеї й театри і знає кілька мов – а та, яка здатна поставити себе на місце іншої. Так ось, судячи з відгуків на злам Оксаниного комп’ютера, серед Інтернет-користувачів чималенько людей неінтелігентних. Поки кожного з них особисто не “ламануть” – не поспівчувають навіть.

У моїй пошті та на моєму хард-диску немає ні еротичних фото, ні “чутливого” листування на фінансові теми, ні екстремістських листівок, ні планування чогось злочинного чи просто не дуже гарного. Тим не менш, коли до моєї скриньки залазили хакери і вміст мого комп’ютера копіювали собі менти, мені було не дуже приємно. А вам, друзі? На відміну від мене, у більшості з вас щось із цього точно є. Тому бодай мовчки поспівчувайте Оксані.

Дехто навіть додумався – порівняв те, що трапилося з Романюк, з фотографуванням журналістами з балкону преси у сесійній залі ВР екранів нардепських мобілок. Мені це теж не подобається, і я, коли знаходжуся на тому балконі, ніколи їх не фотографую. Але все-таки депутат – це публічна особа, яка перебуває у публічному місці, знає, що вгорі ложа преси, звідки на неї полюють десятки камер – і якщо хоче відправити повідомлення аж зовсім приватного характеру, може піти туди, де журналістам не видно. А тут – злам приватного комп’ютера, кримінал.
Крім того, якщо депутат набирає СМСку дружині: “Що у нас сьогодні на вечерю?”, жоден журналіст це не опублікує. Публікують лише тоді, коли депутати, наприклад, домовляються про щось незаконне.

Пару днів після появи заголовків на кшталт “Взломан рабочий компьютер грантоедши: скачивайте секретные файлы Романюк!” я не ходила дивитися ті файли. Ну, немає мені діла до чужих секретів, не так я вихована, щоб їх дивитися. Але перед тим, як писати цю замітку, довелося зайти і проглянути.
Що побачила?

По-перше, що в Інтернет викладено абсолютно все, що було в Оксаниному комп’ютері – в тому числі сила-силенна нікому не цікавих файлів, на кшталт прес-релізів різноманітних акцій, фотографій маловідомих людей, зроблених під час якихось офіційних заходів, прикольних картинок, скачаних з Інтернету, фотографій журналістських акцій, взятих з мого блогу, тощо.

Тобто, розрахунок на те, що ніхто усе це звалище інформації продивлятися не буде, але хтось подумає: “Ну, я не продивлявся, бо мені нецікаво і нема коли, але ж, якщо виклали і таке написали, то там, певно, щось страшне”.

По-друге, склалося враження, що єдиний “компромат”, який там є – це подання різних організацій до західних фондів на отримання грантів. Гебешна агентура, яка ламала ноутбук Оксани і викладала ці файли у мережу, намагається нав’язати суспільству думку, що отримування грантів від західних фондів – це страшний злочин. Це при тому, що гранти отримуються відкрито, інформація про це є доступною – а самі вони за отримувані ними газорублики ніде не звітують.

Так, організації, які отримують гранти, змушені проводити силу-силенну нікому не потрібних заходів і звітувати потім за них перед грантодавцями. Це огидно. Але які варіанти?

Сама я ніколи в житті не отримувала ні від кого грантів. Сьогодні до мене вчергове звернулися щодо чергового бєспрєдєлу слідства – чергову невинну людину хочуть посадити за вбивство. І я в чергове вбила півдня, вивчаючи матеріали справи. Далі буду писати статтю, можливо – ходити на суди. Мені за це, між іншим, ніхто не платить.
Вже мовчу про те, що за щось треба жити. Але якщо якась подія, той же суд, трапляється в іншому місті – потрібні гроші, щоб туди доїхати. Потрібні кошти, щоб купити і поремонтувати відеокамеру та іншу техніку. Потрібні кошти на юриста, який у випадках, якщо справа складна і заплутана, допоможе швидко розібратися, чи людина справді невинна. А ще я хотіла б мати одного чи двох гарних адвокатів, які захищали б тих, хто не може оплатити їхні послуги – але цим адвокатам теж за щось треба жити…

Тому, якщо буде можливість отримати грант – я не відмовлюсь. І без жодних докорів сумління пошлю подалі тих, хто скаже мені, що це неправильно. Неправильно – це коли люди потребують допомоги, а на неї нема ресурсів.

Отримувати гранти і намагатися їх отримати – не злочин. Висловлювати свою думку з приводу будь-чого, навіть коли від тебе вимагають неупередженості – не злочин. Злочин і просто аморальний вчинок – лазити в чужі комп’ютери і оприлюднювати чуже листування.

 Олена Білозерська

Джерело

More in Право, Суспільство, Культура, Статті
93
Відмовившись від російської програми, Кембридж відкрив безкоштовні курси української

У рамках програми україністики, яка була створена в 2008 році на основі кафедри славістики Університету Кембриджу, в нинішньому навчальному році...

Close