Останні новини

Євген Сверстюк: Плекання національної пам’яті

Джерело – Українська правда

****

2033fb6-35Закласти камені пам’яті в основу – то біблійна мудрість.

Пам’ять лежить в основі релігії, в основі культури. Людина також початок веде від слова “пам’ять”.

Кажуть: людина, яка багато пам’ятає і знає.

Кажуть: громада, яка шанує традицію і свою історію.

Кажуть: народ, який поважає і шанує свої святині.

І, нарешті, нація, яка в людській спільноті має гідність і самоповагу…

Але що робити нації, віками приниженій і безпам’ятній?

Мабуть, те саме, що садівникові: саджати деревце, доглядати і поливати. Потрібні добрі садівники. Потрібні в суспільстві пошана до садівників і сіячів і честь.

Роботящим рукам,

Роботящим умам.

Слабкі люди завжди питаються: а що про нас думають у світі?

Але ж у світі ніколи не скажуть більше того, що ми самі про себе кажемо…

Але коли наш спортсмен стане першим серед рівних, то і світ це помітить. Навіть більше: буде чекати перших українців не тільки у спорті. Тобто світ радо зустріне того, хто за чесними правилами гри вибивається на вершину і гідно представляє свій народ.

Навіть більше: світ радітиме з появи гідного партнера.

Якусь маленьку і химерну модель світу являв собою радянський концтабір. Там зібрались “діти різних народів”. Там шанували достойних.

Дуже шанованим був учасник УПА Іван Покровський, син убитого в 1943 році священика отця Миколи з Ковельщини.

Скромний, непримітний табірний електрик, він про себе не любив розповідати. За нього свідчив його 25-річний термін і доброзичлива усмішка.

Він пам’ятав усі релігійні свята і вітав святкового ранку усіх, хто пам’ятав, а хто й не пам’ятав.

Але в пам’яті його були і усі дати національних свят. Він не забував дату ІV-го УніверсалуЦентральної Ради і дату Соборності України. На свято Героїв Крут 29 січня він збирав гурток людей, щоб розповісти про цю подію.

День прийняття Декларації Прав Людини 10 грудня дисиденти відзначали голодуванням. Старші політв’язні не звикли до цієї дати і заяв у прокуратуру про голодовку не писали. Але Іван Покровський приєднався: я теж за права людини. Адже воював я під гаслом: “Воля народам – воля людині”.

За нього переживали, бо він був хворий на туберкульоз, а за таку позицію часто доводиться сидіти в карцері.

Були такі, що схиляли його утримуватися від демонстративних кроків. Він казав “не можу”, і те тихе тверде слово Покровського знала вся зона.

З погляду практичної доцільності він “нічого не досягав”. Але він нагадував усім про наші свята, і робив це протягом 25 років.

Він будував національну пам’ять в зоні сірості і безпам’ятності, де так легко опуститися до байдужості. Але коли у людини є свято, на яке скликають присутніх і відсутніх, то це живий вогник віри і надії.

Здавалося б, найгірше в таборі – туберкульоз. Аж ні – найгірше, найбільш загрозливе – збайдужіння і непам’ять. Тоді людина повільно згасає…

Зовні непримітний, Іван Миколайович внутрішньо світився і живив святиню в собі і в серцях друзів. Він тихо ніс обов’язок служіння, і це додавало йому сили.

В інших зонах такими були Михайло Сорока, Степан Мамчур – вони були наче послами від Повстанської України. І то ще питання, чи їх більше цінили земляки, чи іновірці та іноземці.

Коли людина свято береже національну пам’ять і честь, то це важливо для всіх. Національний поділ умовний – людей єднає передусім культура і високий ідеалізм.

Однак кожен доглядає свою ниву і підживлює свій культурний простір. Тоді усі беруть його за приклад, а добрі приклади потрібні і малим і дорослим.

Ледачим людям здається, що все рівно світ інтегрується, глобалізується і національні сентименти втрачають ціну.

Якщо сентименти, то їм ціна низька. А коли мова йде про національний стрижень, про самосвідомість і національну відповідальність, то це приблизно відповідає поняттю національної ідентичності.

Нація на “роздоріжжях люті і жаху”, як писав Стус, втрачала верхню верству культури і виживала за рахунок кореневої сили.

Доступ до історичних джерел для нас відкрився в епоху інформаційної зливи – молоде покоління не встигало засвоювати того, що будує фундамент національної пам’яті. Старше покоління часто обмежувалось поверховими дискусіями.

Історичні події на наших очах засвічуються і минають, як телевізійні програми. День волі –22 листопада – в уявленні деяких учасників поблякнув через політичні розчарування. Чи не свідчить це про брак свідомості і твердих принципів?

Адже пережили подію великого міжнародного значення, і вона не вимірюється політичними наслідками. Вона не минає, і не втрачає ваги. Політичні поразки мають значення тимчасове, а події всенародні залишаються в фундаменті національної свідомості.

То ще питання, що має більший вплив на формування національної пам’яті – поразки чи перемоги.

Хто нині цікавиться перемогою під Жовтими Водами? А Берестечко відзначають щороку.

В роки національно-визвольних змагань було багато переможних боїв, а ми святкуємо Крути. Нарешті над усіма поразками України – Голодомор 1933!

То був найпідступніший і найважчий удар. Він знесилив націю і принизив її. Пам’ять про нього заборонена і загнана в підсвідомість.

Але саме там вона жевріла і жила, щоб вибухнути аж референдумом 1 грудня 1991 року. Щоб там не казали про військові подвиги хоробрих земляків, а Україна не хотіла воювати “за Родіну – за Сталіна”.

Історія України була полем фальсифікацій і заборон. Це позначається і досі: на полі спустошеному добре приживається бур’ян.

Відновлення пам’яті, укріплення національної пам’яті, виховання національної гідності – одне з першочергових завдань громадянського суспільства.

ca78c2a-1

В умовах інформаційної війни проти України виховання національної пам’яті – то головний самозахист. Нагадаємо, що репресії проти української мови мали за мету задушити і викоренити історичну пам’ять.

Полювання на книжку – це зрозуміти сьогодні важко, бо книжки лежать і тільки чекають на читача.

І треба оживити попит, інтерес до книжки, яка будує, опритомнює вчить думати і нагадує:

Хто ми?

Чиї сини?

Яких батьків?

Власне, з цього починається становлення громадянина.

Історичну пам’ять слід наполегливо плекати в кожній людині, в кожному поколінні. І ніколи не здрібнювати її до пропагандистських гасел і легковажних домислів. Вона є фундаментом правди.

Євген Сверстюк, член Ініціативної групи “Першого грудня”, для УП

Ol Lysenko liked this post
More in Події, Суспільство, Записки, Культура, Наша історія
M15_1
«Суми — небуденна історія»

Про українське місто, яке першим захотіло підняти прапор Євросоюзу читайте вже цієї п’ятниці в спец-випуску Маршрут №1

Close