Останні новини

Олександр Северин: [Не]доступ до інформації. How it works в адміністрації Януковича

Україна перебуває сьогодні на високому рівні свободи інформації.
Держава забезпечує системне виконання Закону «Про доступ до публічної інформації»,
а також належний нагляд за його дотриманням
Керівник головного управління
забезпечення доступу до публічної інформації
Адміністрації президента України Денис Іванеско 

 

Щиро кажучи, я не знаю, чи забезпечує укохана держава “належний нагляд” за дотриманням Закону “Про доступ до публічної інформації”, про затвердження якого пару років тому трубадури “громадянського суспільства” співали як, мовляв, про небувалий успіх тамтого суспільства. Цілком можливо, що і забезпечує, просто той нагляд, певно, є таким саме специфічним, як і “системне виконання“.

 За великим рахунком, мені взагалі нема особливої справи до того Закону, адже життя не почалося з його появою і без нього Конституція України (ст.34), Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (ст.10), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст.19) і низка законів про медіа право на інформацію декларують. Паскудство у тому, що між писаним законом і фактичними “поняттями” в Україні вже давно і традиційно ціла безодня.

 Як шанцевий писака запитів на інформацію, я, перебуваючи, за словами шановного держчиновника, з усією Україною на “високому рівні свободи інформації“, якось принагідно у рамках моніторингу конституційних прав і свобод, здійснюваного ІЦ “Майдан Моніторинг“, попитав у Міністерства юстиції України про кількість актів Верхоради, президента та уряду, що мають обмежений доступ. З’ясувалося таке:

 МЮ-онп-кількість-відповідь-1МЮ-онп-кількість-відповідь-2

І якщо раніше напівлегітимний гриф “для службового користування” не так давно (під час того самого вікопомного “успіху громадянського суспільства”) став “в законі”, то капосну позначку “не для опублікування“, яку на собі несують 120 актів президентів України, не передбачено жодним законом, ба більше – жодним підзаконним правовим актом. Себто юридично її не існує, а “cуб’єкти владних повноважень“, будучи згідно з частиною другою ст.19 Конституції зобов’язаними діяти лише відповідно до Конституції і законів, не мають жодного права взагалі на неї зважати. Відповідно, інформація, вміщена у таких актах, є відкритою за режимом доступу і безумовно підлягає оприлюдненню і наданню на запити.

 Оскільки, як відомо, приховують там, де є що приховувати (або з хворої голови, інших варіантів нема), то я і спитав в Адміністрації Януковича про назви та реквізити тих 120-ти актів.

І почався веселий фестиваль.

Та сама шановна посадова особа, яка гордо і впевнено казала про високий рівень свободи (а ще і про системне виконання і про належний нагляд) відмовляє у задоволенні запита, кажучи, що “реєстрів документів не створювалося“:

АП-онп-відмова-1 АП-онп-відмова-2

От, мовляв, не створювалося і край, а створити, певно (тобто написати папірець про інші папірці) – нізя. Ultra posse nemo obligatur чи щось таке. Спроба чемно пояснити очевидну абсурдність ситуації (акти є, їх аналізує “робоча група“, а інформації про них нема, не створювалося і не отримувалося) у відповідній скарзі до керівника АП успіху очікувано не мала:

АП-ОНП-на скаргу-1АП-ОНП-на скаргу-2

Ну ок, нє – то нє. Раз ціла рать співробітників АП не здатна написати “папірця про папірці“, не можна ж знущатися над безталанними, правда? Тоді наступним запитом я запитав вже не про назви і реквізити, а про копії всіх тих 120-ти актів. На цьому етапі в АП виникла нова непереборна, слід вважати, проблема: “відповідно підпункту 2 пункту 5 статті 19 цього Закону [про доступ] має містити, зокрема, загальний опис інформації або вид, назву, реквізити документа, щодо якого було зроблено запит, якщо запитувачу це відомо“.

Тобто раніше не дали інформації про назви і реквізити, а тепер не дають копії документів, бо у запиті не вказано назви і реквізити. Ну хіба не зворушливо?

 АП-ОНП--напівфінал-1АП-ОНП--напівфінал-2

Але дзузьки! Фінт у януковичевих адміністраторів не вийшов, бо інформацію про реквізити “секретних матеріалів” було отримано обхідним маневром, з Міністерства юстиції:

 МЮ-онп-ост.відповідь-1МЮ-онп-ост.відповідь-2МЮ-онп-ост.відповідь-3МЮ-онп-ост.відповідь-4

Відтак, до АП полетів останній красивий запит: от вам реквізити, от вам реєстр, давайте копії:

****

Адміністрація Президента України

01220, Київ, вул.Банкова, 11

09 жовтня 2013р., №7/13-225

 ЗАПИТ НА ІНФОРМАЦІЮ

<...>

 Шановні пані та панове,

 Враховуючи листи Адміністрації Президента №12-09/1162 від 05.08.13, №41-01/1191 від 24.09.13, 12-12/1407 від 04.10.13, в яких повідомляється, що:

– надати мені письмову інформацію про реквізити (назви, дати, номери) всіх 120-ти актів Президента України з не передбаченою законодавством позначкою обмеження доступу “опублікуванню не підлягає” є неможливим з огляду на те, що в Адміністрації Президента України не створювався реєстр таких документів;

– в Адміністрації Президента створено робочую групу з аналізу таких актів на предмет відповідности їх грифу вимогам законодавства;

– “відповідно до підпункту 2 пункту 5 статті 19 Закону [“Про доступ до інформації”] запит на інформацію має містити, зокрема, загальний опис інформації, або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо”:

 прошу Вас надати мені копії наступних (згідно з інформацією Міністерства юстиції України, лист №ПІ-C-616/2/10/2 від 07.10.13) 120-ти актів Президента України, які мають незаконну позначку  “опублікуванню не підлягає” (відповідно – не мають законного, легітимного грифу обмеження доступу) і які є об’єктом аналізу вказаної робочої групи:

<...>

У разі необхідности прошу вчинити відповідно до п.4 ст.20 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, письмово повідомивши мене про продовження строку розгляду запиту. Також заявляю про готовність оплатити фактичні витрати на виготовлення копій відповідно до ст.21 Закону України “Про доступ до публічної інформації” <...>

********

Та не на тих напали. У відповіді пан керівник управління забезпечення доступу “прикриває” два акти грифом секретности та грифом “ДСК” (не переймаючись тим, що далекого і туманного 2002-го року ніякого “ДСК” закон ще не передбачав), а всі інші, окрім трьох, вкриває ухильною письмовою мрякою власного виробництва, не наводячи жодної правової норми, яка могла б незадоволення запита виправдати (“можуть містити інформацію, що об’єктивно потребує обмеження доступу” – то авторська лірика, а не право). Не наводячи, слід вважати, з однієї простої причини – такої норми не існує:

 АП-ОНП-фінал-відповідь-1АП-ОНП-фінал-відповідь-2АП-ОНП-фінал-відповідь-3

 12345

678

Чи вартували ці три акти, особливо про нагородження та про призначення, незаконної і злощасної позначки “опублікуванню не підлягає” – хай судить читач, смаки є різними. Важливим є інше – без усяких правових підстав від українців приховали сотню з гаком актів наших дорогих у певному розумінні гарантів (до речі, наскільки нам відомо, серед тих актів нема жодного виробу самого Януковича, лише його попередників, адже зусиллями Євгена Захарова, Харківської правозахисної групи, “Майдану” та небайдужих українців практику видання президентами актів з незаконними позначками обмеження доступу було повністю припинено 2005-го року внаслідок потужної громадянської кампанії з “примушування до виконання закону” – тому затятість АП у приховуванні правди пояснити ще важче).  І що там сказано у Конституції про правову державу і верховенство права? А що там сказано у Законі “Про доступ…” про доступ? Забудьте.

 А от оптимістичний пан Іванеско у матеріалі, частина з якого винесена до епіграфу, без тіні сумніву бадьоро підсумовує: “без ретельного контролю, без лідерства Адміністрації президента України, без принципової позиції президента України ми б не мали таких позитивних оцінок і високого рівня виконання Закону” [про доступ…]. Авжеж, однозначно не мали б такого рівня, вкупі з позитивчиком.

 Що буде далі? Звісно суд. І якщо буде треба, то і Європейський суд з прав людини, адже, як пам’ятаємо, якщо держава щось приховує від громадян, то їй є чого приховувати і тоді з практичною реалізацією конституційної норми про “держава відповідає перед людиною за свою діяльність” стає вочевидь зовсім кепсько. А якщо держава приховує, при тому смачно чхаючи на Конституцію, власні закони і міжнародні правові норми, то певно, їй багато є чого приховувати. Або у неї совкового походження параноя, що теж недобре і теж треба лікувати. Хоча і difficult to cure, як співали Rainbow з іншого приводу.

 Олександр Северин, к.ю.н.,

правовий радник Інформаційного центру “Майдан Моніторинг”

****

Діяльність з моніторингу та захисту конституційних прав в Україні здійснюється ІЦ “Майдан Моніторинг” за люб’язної підтримки Міжнародного фонду “Відродження

Ol Lysenko, Viktor Garbar liked this post
More in Вибір редактора, Влада, Моніторинг, Події, Політика, Право, Cуди, Президент, Свобода інформації, Статті
Bazar2009-3
Василь Овсієнко: Базарська трагедія

17 листопада 1921 року учасники Другого Зимового походу вступили в бій з червоними окупантами. 21 листопада 359 полонених були розстріляні...

Close