Останні новини

Польща успішно витримала перехід на європейські стандарти

Про польський досвід євроінтеграції розповідає пирятинський міський голова Олексій Рябоконь

-Усередині 90-х років у Польщі відбувалось становлення структури влади. Саме в цей період прийшло розуміння, що без повітової влади, проміжної між обласною і радою базового рівня, важко здійснювати і реформи, і управління територією. Були створені старостати. Тобто, реформа була не консервативною — ломовою, а гнучкою, і коли зрозуміли, що така структура потрібна — внесли корективи в систему змін.

А вже відлік часу відродження Польщі йде від 2005 року, коли вона вступила в Євросоюз. Природно, що Євросоюз висунув жорсткі вимоги, стандарти, обов’язкові для впровадження в усіх сферах життя.

Делегації нашого Пирятина періодично бувають у колег з Лєжайського воєводства. І ми на кожному кроці бачимо, як успішно Польща реалізує ці вимоги. Візьмемо для прикладу облаштування доріг, тротуарів. Усе тут пройняте турботою про пішохода, велосипедиста, водія. Виділено зони для велосипедних доріжок, дорожні знаки освітлюються, є дорожня розмітка — зроблено все, щоб людина почувала себе безпечно й комфортно. Це проявляється також в умовах перебування дітей в навчальних закладах, утриманні самотніх непрацездатних пенсіонерів. Нам не раз наголошували, скільки зі вступом в ЄС прийшло стандартів в освіту та інші сфери життя — медичну галузь, комунальне господарство, благоустрій території.

Стосовно матеріального виробництва, зокрема, фермерства, то, на мій погляд, для польського фермера вступ до Євросоюзу був найбільш болючим. Польща традиційно є аграрною країною, де фермерство складало основу аграрного виробництва і життя на селі. Вступ до ЄС вимагав якогось перехідного періоду, тому що хаотичний фермерський устрій змушений був суттєво трансформуватися. Спілкуючись з фермером Адамом Тудріним із с.Пшихоєц Лєжайського повіту, ми бачили, як добре він орієнтується у квотах, обмеженнях, а з іншого боку — можливостях, що надає членство в ЄС. Сучасні технології, техніка, скажімо, доїльна установка з комп’ютерним управлінням вартістю 120 тис. євро, — все це підтримується програмами ЄС, фінансується коштами Євросоюзу 50 на 50%.

Погодьтеся, це безперечні позитиви. А втім є й проблеми, для вирішення яких необхідно було пристосуватися законодавству Польщі, та й самим людям, громаді, підприємницьким структурам, яким потрібно було адаптувати власне виробництво, стиль роботи, менеджмент до умов Євросоюзу. Зрозуміло, що отримуючи фінансову допомогу, ти повинен виконувати певні умови.

Але хто сказав, що ми не працюємо в умовах обмежень з Росією? Та, на відміну від обмежень ЄС, — вони штучні й незрозумілі. Стосунки Польщі з Євросоюзом чіткі, довгострокові й не залежать від суб’єктивного впливу якогось чиновника, навіть найвищого державного рівня. Абсолютно прозоро питання вирішується на спільних засіданнях ЄС і в разі, якщо хоч один із членів Євросоюзу не погоджується з тією чи іншою редакцією вимог чи правил у тій чи іншій сфері, — це доопрацьовується аж до узгодження всіма членами європейської спільноти. Отож, щоб вступити до ЄС, треба підлаштуватися під його стандарти, а потім і стати тим, хто формуєя вимоги. Думаю, це правильно й чесно.

Наші візити до польських колег, постійні контакти з ними дає змогу побувати в Польщі якомога більшій кількості людей, готових сприймати інформацію самокритично, здатних трансформувати досвід партнерів і запровадити його в наше життя в Пирятині. Ніякі екскурсії, ніякі закордонні тури не дають можливості побачити життя іншої країни зсередини. Візуально сприйняти, показати друзям — це одне. Зовсім інше – зрозуміти внутрішнє наповнення тих процесів, що відбуваються: хто це робить і завдяки чому там живуть краще, ніж ми.

Хочу навести яскравий приклад. Минулої поїздки, коли ми відвідали громаду с.Дебно, побачили школу, кладовище, майданчик, один із членів делегації сказав: «Олексію Петровичу, у них люди зовсім інші, ніж ми, тому й село таке красиве». Я зупинив цей монолог і спитав у одного з керівників громадської організації с.Дебно, чи завжди було так. Той відповів: «Ні, нам дуже важко було піднімати людей. Вони, як і у вас, були пасивні, таким же занехаяним було село. Нам дуже багато довелося попрацювати, щоб переконати людей, що ми зможемо, що ніхто, крім нас, цього не зробить і все задумане треба реалізувати».

Нам, представникам влади, які також є членами громади, треба разом вести пошук механізмів, чинників, мотиваційних моментів, щоб активізувати громаду. Не замикатися на власних проблемах, що в нас усе погано і краще бути не може, бо ми не такі, не здатні на рішучі кроки і дії. Ні, ми такі самі, як і поляки, ми любимо свою родину, свій край, і можемо, згуртувавшись, покращити умови життя.

Ми багато говоримо про протидію корупції. Але ж найвищою мірою такої протидії є якраз відкрите громадське суспільство, де корупція в принципі не сприймається як норма життя. В той же час ми маємо сумну статистику щодо кількості українців, готових щодня вручати фінансові презенти чиновникам, аби вирішити власні проблеми. В Польщі це ганебна річ. Принципи фінансування влади унеможливлюють це явище як традиційне.

                                                                                              Тетяна ЧАЙКА, Павло КВІТА

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

More in Новини
1461629_655641271147171_1457188581_n
Joint statement by Herman Van Rompuy and José Manuel Barroso on Ukraine #Євромайдан

Concerning the Ukrainian decision to suspend temporarily the preparations for signing the Association Agreement and Deep and Comprehensive Free Trade...

Close