Останні новини

Лариса Івшина: Про неочевидне…

unnamedОдин чоловік написав у себе в «Фейсбуці»: «Ну батя, ты оказался и сложным для прогнозирования. Только я увижу признаки рациональности в твоем поведении и спешу об этом радостным воплем всем сообщить, как ты меня снова резко озадачиваешь». Ці слова дуже добре характеризують настрій тої Ночі…

Уже простежувалися певні передумови для національного круглого столу. Йшлося про пошук платформи, в якій не лише опозиція та влада, а й громадянське суспільство мало б свого виразника. Починався пошук прийнятного варіанту вирішення… Оскільки легітимного способу швидко змінити владу немає.

Події останніх двох тижнів – це свідчення гострої системної політичної кризи. І так, як про це все пише «День», мало хто пише. Я бачу кілька принципових причин цього. «День» від початку створення був проголошений газетою громадянського суспільства. 1999 рік для нас  став  піком політичної боротьби. Ми були газетою, яка вустами небагатьох, на жаль, людей, які мислили, як ми, як кандидат у президенти, якого ми підтримували, казала (вже тоді): модель, яка складається в країні, дуже небезпечна.

І справді, Україну з 1999-го по сьогодні супроводжували великі кризи. Це був час постійної турбулентності. Скандали, арешти, олігархічні «розборки», один прем’єр сидить в Америці, інший тут – за ґратами, чимало наших міністрів розбіглося по інших країнах… Це не є ознаками того, що наша держава – здоровий організм.

Але сьогодні стало остаточно зрозуміло: саме на Януковичі тупикова гілка режиму, який свого часу отримав назву «кучмізм», провалюється. І це – надзвичайно гострий виклик для країни.

У тих, хто розуміє це, є гостра потреба й обов’язок говорити про системні речі.  Щоб люди на вулицях і на майданах не втрачали розуміння ситуації. Бо є величезна загроза, що ця інформаційна, емоційна воронка засмокче нас. На її дні є дещо. І про це «дещо», вміло приховане за коловоротом, потрібно пам’ятати.

Команда Януковича загнала себе в дуже драматичну ситуацію. І чим швидше вона вийде з неї, вийдемо ми. 17 грудня і можливе підписання певних документів з Митним союзом маячить зараз для всіх. Якщо це відбудеться, то що далі? Очевидно ж, що країна не сприймає цього вибору!

Є ще одне важливе спостереження. Усі президенти новітньої історії України, які піддавалися на великі спокуси зі східного фронту, мали великі проблеми. Почалося з того, що Кучма в 1994 році поїхав в Москву за грішми на вибори. Молода країна тільки спиналася на ноги, а він поїхав до Єльцина гроші просити. Про це писав Олександр Коржаков у своїх мемуарах.

Проблеми президента Ющенка теж почалися з того боку. Ми, по-перше, зовсім нещодавно дізналися (з фільму, який би я настійливо радила всім подивитися, – «Путін. Росія. Захід», Бі-Бі-Сі, друга частина), що Олег Рибачук (згодом голова Секретаріату Президента) постійно під час подій «помаранчевої революції» їздив в Москву. Але ми й досі не знаємо, для чого. А його прем’єр-міністр Юлія Тимошенко газовою угоду взагалі підірвала економіку.

Тепер на потрійної сили граблі наступає Янукович, який вирішив, що його «втішать» у Кремлі. Потрібно цей ланцюжок драматичних помилок припиняти.

І ще. Нинішня команда влади застаріла в умовах нинішнього інформаційного суспільства. Вони просто не розуміють, яку «картинку» постачають усьому світу. До прикладу, засідання уряду, на якому прем’єр-міністр як ні в чому не бувало розповідав про нічні події на Майдані: начебто влада всього-на-всього хотіла допомогти дітям і матерям, розчистити дороги… Велика грація. Хотіла б назвати її «слоновою», так слонів  боюсь образити. Але ж ця картинка поставила на вуха увесь світ. Зараз міністри іноземних держав серед ночі пишуть свої емоції в соцмережах. Це – пора, з якою потрібно рахуватися. Інакше наші урядовці схожі на Марію-Антуанетту, яка виглядала у вікно на своїх обурених голодних підданих, і з подивом запитувала: «а що вони хочуть? хліба в них немає? а чому вони не можуть поїсти тістечок?» Те, що робить сьогодні наш уряд, коментуючи Майдан, – це приблизно та ж сама картинка, тільки цифрового часу.

Державна політика в Україні сьогодні зруйнована. Ви можете собі уявити, щоб Президент попросив, наприклад, дані соціологічних дослідження: що там у країні відбувається, як люди сприймають ту чи ту проблему? Я побоююсь, що це навряд чи у нас існує. І саме це правління «методом тику», «чуйки»… свідчить про те, що інститути державності деградовані. Не випадково ми так толком і не дізналися, що відбулося в ніч, коли розігнали перший Євромайдан. Є багато конспірологічних версій. Але жодна з них не дає відповіді на головне питання: хто в країні керує і як?

Я часто казала тезу, яка видавалася для багатьох непопулярною: ми висимо над прірвою, зачепившись за гачок «Партія Регіонів», і якщо ми його радикально висмикнемо, то можемо дуже швидко полетіти вниз… І отримаємо, умовно кажучи, ситуацію, коли замість «поганого президента Януковича» напряму країною керуватиме Путін.

Відповідальність влади сьогодні надзвичайно велика. Якби вас не заганяли за Урал опозиція, упереджені європереговорники, ви повинні мати розуміння національної ідеї. Чому ви не шукали діалогу із суспільством? А тепер уже може бути просто пізно. Усьому є свій час. Ми в «Дні» дуже і дуже давно писали: хто буде захищати Януковича?

Влада й зараз не шукає підтримки в суспільства. Вона кидається за опорою і розрадою до кого хочеш, але лише не до власного народу. Це – погана традиція багатьох наших політиків. Народ у силу нашого історичного шляху сприймав владу як чужорідний організм. Але зараз цей дисонанс дуже загострився. Бо влада зробила вже дуже багато непопулярних  кроків. Це і Харківські угоди, і Податковий майдан, і наступ на українську мову…Та й зрештою – оця Кремлівська квота в уряді. Хіба ми не бачили її? Бачили. Тільки ніяк не могли зрозуміти це – нав’язаний компроміс чи власна ініціатива. Ми в «Дні» писали: він у нас – самодержець чи заручник? Тепер це все здетонувало. Потрібно привести державу і владу в ній до санітарної норми. Ми маємо півтора року до президентських виборів  і не маємо легітимного реального механізму змінити Януковича. В цих умовах опозиція має ставити такі вимоги, які б забезпечували відновлення реальності в конституційних межах. Якщо в Міністерстві економіки є якісь «смотрящіє», то, де гарантії, що їх немає в силових органах?

Що повинен зараз зробити Президент? Такі поради, як ми вже побачили, робити невдячна справа. По-перше, вони нічого не читають. По-друге, керуються порадами зовсім інших людей. Я думаю, що саме вони призвели їх до цієї неадекватності. Але ми проговорюємо такі відповіді, щоб показати нашим читачам та співвітчизникам загалом оцей шлях і те, як його пройти.

Варіант у Януковича був. Приїздить Президент з Відня і відправляє уряд у відставку. Але він цього не зробив. Щось йому завадило це зробити. І це «щось» – це що? Оце «щось» відсилає нас усе до таємних переговорів у Сочі. І я думаю, що суспільство розуміє, що оце зіткнення на майданах  робили передові загони «Євразії». Донедавна Янукович ламав через коліно свою партію, аби вони йшли в Євросоюз. А вже за тиждень у діях беркутівців простежувався стиль двоголового орла. Що трапилося тоді в Сочі?

До зрілості опозиції і її поведінки теж є питання. Зокрема до риторики: ми хочемо, щоб приїхали високі представники Євросоюзу та США нас мирити. Якщо у вас є розуміння програми, з якою ви хочете прийти до Януковича, то це потрібно здійснювати. Мені не здається нормальним, коли ми постійно чекаємо, щоб нас пряниками нагодували американці, поляки… Ця картинка гарна, але вона теж зачіпає емоції багатьох. Це не є доброю традицією – кожні дев’ять років проводити національне примирення за участю іноземців. Бурхливі емоції згодом вгамуються, а сухий залишок покаже, чи є в країні люди державного мислення, чи здатні вони інструментально проводити таку політику, щоб не потрібно було кожні дев’ять років на «майданах» мерзнути.

Та й Європа має теж зрозуміти свою роль. Мало роздавати пряники на Майдані. Треба розібратися в гостроті цієї кризи і втрутитися. Абсолютно справедливо колумністи The New York Times писали, що заплатить Європа за війну з Росією.

Президент зараз ще має можливість розвернутися. У нього не повинно бути такого відчуття: я Путіну пообіцяв, у мене «пацанські» домовленості. Так от ці «домовленості» ми не вважаємо легітимними. І він, опираючись на Майдан, має повне право сказати: я не можу, народ хоче асоціації з ЄС. І от коли на це йому скажуть, тоді шукайте грошей на Заході, Президенту потрібна договороспроможна команда. А це означає, що тих, хто має свою «столітню правоту» «времен очаковских и покорения Крыма…», потрібно відправити у відставку. Відмовитися від, знову-таки, «пацанських» уявлень «своїх не здають»… У Президента мають бути не свої, а кращі. Найкращі, які є в країні, повинні бути зібранні для врегулювання сьогоднішньої ситуації.

Лариса ІВШИНА, «День»

2 Comments on "Лариса Івшина: Про неочевидне…"

Comments are closed.

More in Влада, Національна безпека, Події, Політика, Президент, Протест, Статті
78645
Джеймс Шерр: Україна—Росія—Європа: отруєний трикутник

Найбільша ілюзія, у полоні якої Янукович перебуває й донині, полягає в тому, що він зможе вирішувати все, що відбувається всередині...

Close