Віктор Горобець: Про армію

Вирішальне слово у протистоянні народ-влада завжди казала людина з рушницею. Так було в Іраку, Пакістані, Румунії, Росії, Кампучії, Чілі, Китаї, Іспанії, Бірмі і безлічі країн Африки… Іноді Збройні Сили ставали на бік народу, іноді – залишалися вірними владі. Але у випадку, коли конфлікт заходив у глухий кут, остаточне слово завжди було за ними – людьми з важкими, непереборними аргументами. Цікаво знати, як дивляться військові ЗСУ на нинішню загрозу розколу країни або й поготів – втрати суверенітету України? У розрізі того, що головне завдання військових – збереження територіальної цілісності країни чи не час нагадати так званому Головнокомандувачу, що він ризикує перетнути межу, за якою перейде у категорію державного злочинця? Хоча, особисто моя думка полягає у тому, що, інакше ніж державною зрадою дії теперішнього Президента України, протягом усієї його каденції, назвати не можна…

Наразі не 2004 рік і питання стоїть не у площині – хто з українців очолить країну, мова йде не більше не менше – за контури української держави, її залежність від неадекватної сусідньої країни, майбутній устрій України і волю чи неволю її мешканців. Зараз, коли країна опинилася у важкій ситуації внаслідок дій липових «професіоналів» від влади, її Президент зовсім не з народом, а блукає столицями сильних світу цього і напрошується навіть до маленьких держав, усунувшись від плодів власних зусиль по грабунку країни і її мешканців, армія має слушний момент заявити свою громадянську позицію. У її силах – і те цілком реальний сценарій – висловити занепокоєння ситуацією і на тлі ескалації виступити з заявою про підтримку утворення, наприклад, Комітету національної єдності, пригрозити силовим усуненням збанкрутілої верхівки у разі відмови вийти у відставку, і безперешкодно забезпечити у подальшому позачергові вибори: одночасно і Президента, і депутатів усіх рівнів. В один день і на однаковий термін з повною відповідальністю. Без провокацій з боку криміналітету і міліції, яка зв’язала себе з ним. Бачити, як міліція активно співпрацює з криміналом проти власного народу, бачити, як прокуратура закриває на те очі, бачити, як суди забули сенс слова «справедливість», бачити усе це і залишатися осторонь – теж злочин.

А те, що злочинний синдикат під назвою «ПР» добровільно і з каяттям владу не віддасть – безперечно. У мене жодних сумнівів, що згадані злочинці накоїли достатньо, їм є що втрачати і за що чіплятися. Повторюю, це не 2004, коли вони ще не добули владу, це 2013, коли влада вже узурпована, а тому – приносить гроші і пов’язала їх усіх злочинами, відповідати за які дуже не хочеться. Тому будуть і провокації і блеф і відчайдушні смикання, у тому числі спрямовані на розвал держави. І у разі небезпеки, коли імовірність реального програшу замайорить червоним сигналом тривоги – за ціною режим не постоїть. Може бути і кров і сепаратизм і відкрита зрада. Тому і потрібне вагоме слово Збройних Сил – припинити усе це у зародку.

Чи згадає українське військо про свою офіцерську честь і чого насправді для військових варті слова: «Служу народу України» – питання відкрите. Але якщо режим втримається, якщо армія залишиться за ширмою нейтралітету, давши змогу втопити виступ народу проти корумпованої, знахабнілої від уседозволеності влади, яка за хабар торгує Батьківщиною – завтра ця країна перетвориться на провінцію Росії, стане поліцейським механізмом і незабаром вночі приходитимуть вже за родинами військових. Вибір поки що є.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

2 Comments on "Віктор Горобець: Про армію"

Comments are closed.