Останні новини

Віктор Горобець: Про мікробів

Стіл. Його накрито жовто-блакитною скатертиною. За столом сидять товсті огидні створіння. Вони чавкають усе що з’являється на столі. Створіння мають великі животи, куди дуже багато влазить, короткі кінцівки, тому не працюють і великі зубасті пащі, щоб тримати в остраху тих хто працює. Це – крокодили. Вони вважають себе вінцем еволюції. Принаймні на даному її етапі…

У самому низу, під столом, у пилюці, бруді і багні перебувають ті, хто працює. Це – мікроби. Їх непомітно. В усілякому разі, крокодили на них жодної уваги не звертають. Час від часу під стіл падають рештки зі столу, чому мікроби несамовито раді. Але з мікробами не рахуються і вони продовжують своє жалюгідне життя, інстинктивно розмножуючись і покірно гинучи під чоботами верхнього ешелону еволюції. Втім, найбільш просунуті намагаються триматися за чоботи згаданих крокодилів, з метою поволі дістатися верхніх позицій, при цьому уникнувши розчавлення. Щастить далеко не усім…

Дехто дістається теплих, сухих хащей і починає там стрибати від радощів. Це – воші. Відносно комфортні умови викликають екзальатцію і вони скачуть навсибіч, відсмоктуючи свою крапельку крови і залишають усюди свої висери. Тобто, гнід. Гніди не роблять нічого. Але задоволені тим, що гарно влаштувалися у житті. Незабаром і вони будуть так само відсмоктувати і срати. І мріяти забратися ще вище, аби стати кимось значущими. На жаль, мрії закінчуються, як тільки вдається відсмоктати трохи більше…

Час від часу крокодили сито відригують і питаються одне в одного: “навіщо було їсти середній клас?” і зітхають з приводу відсутності гідних супротивників, з якими можна на рівних… І лиють сльози.
У великих, гонорово оздоблених кімнатах на них чекають теплі, ласкаві чебурашки, з якими сплять, бо за все сплачено. Чекаючи на господарів, чебурашки тупо дивляться телевізори, де творча інтелігенція пнеться робити приємну картинку і пищить щось кумедне. Але достатньо одного руху і увагу перехоплює інша картинка. Чебурашкам сумно без крокодилів, тому що самі вони мало на чому розуміються. Їм байдуже на світ з усіма його складнощами і цікавостями, бо дурні. Тим не менше, пишаються, що влаштувалися найкраще.

Час від часу над цим тихим життям збираються хмари. То сльози затоптаних і невдоволених мікробів досягають критичної маси, наповнюють простір суворою концентрацією і під супровід погрозливого гуркоту і блискавок, починається процес кругооберту води, наслідок якого означені мікроби усвідомлюють себе далеко не порожнім місцем, набувають певних здібностей і збираються у порожній блискучій консервній бляшанці з північного боку столу. Вони чисті і наївні. Вони енергійні і самовпевнені. Вони щирі і радісні. Заряджені на танці і співи. Новий стан штовхає їх охопити усе навколо своєю любов’ю і світлою вірою у те, що «все буде добре». Опинившись у вигідному становищі, вони мріють про ще більший об’єм, аж до безкінечності. До стану океану велетенських розмірів, який би поглинув клятих крокодилів. Та попри усі сподівання, змити крокодилів чомусь не вдається. Натомість крокодили зі свого боку, коли розмір і температура води сягають певної межі, нарешті звертають увагу на таку наявність теплої ванни і діють залежно від ситуації. Найчастіше – миють ноги.

А усіх справ було – паралельно еволюціонувати до стану акул відповідної ваги і з’їсти конкурентів. Але ні… Мікроби не вірять законам природи, вони вперто відкидають історичні приклади, не звертають уваги на паралелі і йдуть проти логіки, внаслідок чого їх рано або пізно каналізують у той чи інший спосіб.

More in Записки
zast
Віктор Горобець: Треба ламати стереотипи мислення Сходу

Теперішній владі культурна революція і прогрес освіти Сходу не потрібен – інакше зникне прошарок згодних на усе рабів, яких легко...

Close