Останні новини

Леся Мартиненко: “Майдан — не дитячий садок і не спосіб для когось “виділитися”

Минулими вихідними у Харкові відбувся перший форум євромайданівців, на якому люди з усієї країни обговорили свої дії та подальші методи боротьби з режимом. Форум пройшов за численних провокацій, великого морального тиску та протидії від влади та її “бойових загонів”. Уже нині відомо, що одним із керівників, які організовували провокації, є дрібний харківський кримінальний авторитет, якого називають “шісткою” міського голови Харкова Геннадія Кернеса. Таким чином, саме влада сприяла кримінальному протистоянню із активістами Євромайдану, включившись у війну проти власного народу.

Хотіли налякати, а ще більше роздражнили до праці”, — каже учасниця форуму, калушанка Леся Мартиненко. Вона — одна із трьох, яких Калуш делегував на зібрання. Чому не варто очікувати особистих дивідендів від роботи на Майдані та яких трансформацій зазнають євромайдани всієї України — у розмові із активісткою калуського Євромайдану Лесею Мартиненко.

— Лесю, на віче “Шляхетна Україна” у Калуші Вас, Петра Цюпу та Володимира Іваницького обрали делегатом на форум євромайданівців у Харкові. Невдовзі у інтернет-спільноті з’явилися зауваження щодо самої схеми відбору кандидатів: мовляв, усе відбувалося кулуарно й експромтом, а молодь у делегації не представлена узагалі. Яким чином обиралися кандидати на Форум до Харкова? 
— На засіданні штабу вирішили рекомендувати нас для участі у Форумі з кількох причин. По-перше, ми ті, хто впритул займалися цим питанням: брали участь у Громадській Раді Майдану, у підготовці й обговоренні спільних документів, дій, тобто — були “в курсі”. По-друге, Харків — це не близько. Стояло навіть питання, хто може собі дозволити виділити стільки часу. І ще одне: мова тепер зовсім не йде про те, що хтось “хоче засвітитися”, “пропіаритися”, щоб потім мати можливість “десь наміститися”. Ніхто з нас не має жодних амбіцій: ні політичних, ні кар’єрних. Тому ми просто працювали і працюватимемо в інтересах всієї громади — не якоїсь окремої політичної сили чи — соціальної групи.

Хто хотів, той про Форум почув на вічах та засіданнях Комітету опору диктатурі. Обговорення було і в інтернеті. Майдан — не дитячий садок і не спосіб для когось “виділитися”. Майдан — це вже по-дорослому. І молоді люди, якщо хочуть щось робити для громади, не мусять чекати, що їх хтось візьме за ручку і кудись приведе.  Робота є для всіх. Її нема лише для тих, хто собі думає, що це — стартовий майданчик до якогось кабінету чи посади. Ні! Це поле, на якому ми ще дуже багато маємо зробити. Ми маємо намір змінити не владу, а систему. Тому не впевнена, що у майбутньому буде багато бажаючих до владних крісел, бо вони будуть ой якими “гарячими”.
— Перший форум євромайданівців супроводжувався провокаціями: нібито замінували Свято-Дмитрівський храм УАПЦ, де проходило пленарне засідання форуму Євромайданів; невідомі у масках штурмували приміщення храму, а біля пам’ятника Ярославу Мудрому у Харкові, де відбувався мітинг євромайданівців, невідомі кидали петарди та димові шашки. У тебе, мабуть, адреналін “зашкалює”… На твою думку, чому зібрання невеликої порівняно кількості людей викликало таку реакцію? 
— У перший день пленарне засідання у Свято-Дмитрієвському Храмі відбулося успішно. “Тітушки” заблокували виїзд з двору приміщення, де відбувалась реєстрація делегатів, але справу “врятували” харківські таксисти. Ми просто розосередилися на вулиці, викликали собі таксі та благополучно добралися до місця пленарного засідання. “Тітушки” ж, очевидно, чекали команди, бо не зорієнтувалися так швидко, і тому не встигли. Їм довелося вже “цілувати” зачинені двері. Вони, правда, хотіли нащось брати храм штурмом. Мабуть, я даремно продовжую шукати логіки у діях злочинного угрупування, яке називає себе “владою України”. Воно вже навіть не намагається дистанціюватися від своїх “бойових загонів” і не намагається надавати їх діям законних підстав. Ніхто не береться пояснити відео — де один з “тітушок” показує міліцянтам “ксиву” СБУ і його відпускають з “побратимами”; де міліціянт накриває ногою ніж, що випав з кишені “тітушка”.

Мені тільки шкода харківських бюджетників. Вони змушені були стояти майже дві доби на вулиці, тримати нікому не потрібні транспаранти, і слухати маячню про жахи у Європі або дурнувату попсу. Не знаю, що ці люди підтримували, не вірю, що освічені люди вірять у ту маячню. Але, якщо не вірять, то чого вийшли — щоб зберегти стабільність свого рабства? Ці люди, справді, нещасні. Вони не мають нічого — навіть власної гідності.

А “замінували” храм уже в неділю, бо думали, що там знову буде засідання, але — прорахувалися.  Нас не налякали, тільки розвеселили і ще більше роздражнили до праці. А чому такий ажіотаж? Та, мабуть, тому, що здають нерви. Бо бачать, що Майдан уже вийшов за межі майдану Незалежності у Києві і “пішов” країною. Майдан — виріс, і вже не зазирає у пошуках лідера. Майдан став суспільним явищем, а не подією. Намагання спинити Майдан таким чином — звичайнісінька істерика. Хотіли викликати страх, а викликали тільки сміх.

— Що обговорювали на Форумі і яких результатів досягли? Чи можна зараз говорити про реальні, а не — декларативні результати? 
— Ми працювали у різних напрямках. Обговорювали план дій щодо встановлення в Україні відповідальної демократії; механізми координації дій та зв’язку між Євромайданами; безпеку та правовий захист; систему матеріального забезпечення; інтелектуальну та мистецьку співпрацю; координацію інформаційної політики; систему громадянської освіти на Євромайданах.

Кожен делегат Форуму визначив для себе напрямок, у якому буде найбільш корисним. Тому ми відразу розділилися на групи. Я, наприклад, вирішила попрацювати над питанням координації інформаційної політики. На Форумі були гості з з багатьох країн, у тому числі — з Польщі, зокрема, помічник депутата Європарленту. Вони звернулися до делегатів з проханням: давати узгоджений консолідований месидж, який би міг бути виразником думок євромайданів для світу. Бо інформації зараз є дуже багато, але якій з них довіряти, яку слід вважати думкою людей, що вийшли на майдани України, для європейців важко розібратися. Тому нам слід працювати над тим, щоб усі майдани України могли показати свої події на одному спільному сайті, у спільному друкованому виданні. Кожен майдан зможе знати і бачити, що відбувається на інших майданах, зможе робити спільні скоординовані акції, або хоча би просто знати, що нас таки багато. І всі ми приносимо якусь користь для спільної справи.

Кожен, хто хоче допомогти, може приходити у штаб на вул. Сівецькій, і включатися у роботу. Потрібно буде займатися організацією заходів, чергувати на телефоні, проводити навчальні тренінги, готувати інформаційні матеріали, їздити на “сусідні” майдани на спільні акції, займатися фандрайзингом… і ще багато чого. Майдан переходить у стадію постійного діючого руху. Можливо, буде менше драйву, менше можливостей для самопіару, але, однозначно, багато роботи. Це може не принести швидких особистих дивідендів, але, якби Бандера чи Шухевич у свій час сподівалися на особисті вигоди, то ми про їх існування навіть не знали б. Ми маємо перетворити енергію всіх майданів країни у синергію — для того, щоб здійснити задумане: відновити у країні конституційний лад і змінити систему, при якій чиновник є владою, на систему, у якій чиновник є слугою народу.

Форум не мав на меті сформувати якусь надбудову над майданами у вигляді партії чи організації, тому і посад партійних нікому не буде. Завдання форуму було — сформувати горизонтальні зв’язки між активними людьми у країні. Бо всі ми прагнемо, насправді, одного: не просто вийняти чиїсь задниці з владних крісел і посадити туди інші. Одного разу ми так вже робили. Тепер зрозуміло, що не має значення обличчя лідера, бо нам не потрібен лідер. Нам потрібно сформувати таку систему, аби не мало значення, хто сидить у кріслі, але мало значення, що він там робить, і яку відповідальність перед тим, хто його туди посадив — народом — він несе.
— Лесю, у Харкові стався інцидент, коли міліціянт “прикрив” злочинця: наступив на ніж, і дав можливість чоловіку підняти зброю та — загубитися у натовпі. Однак, активісти не дали “загубитися” цій справі: у правоохоронця вимагали посвідчення та пояснення своїм вчинкам. Схожі події відбуваються майже щодня і — в усій країні. Люди уже не хочуть терпіти насильства, несправедливості, репресій. 
— Україна прокидається. Завдяки журналістам ми знаємо про розкрадення бюджету на тендерах, про “тяжко зароблені” статки чиновників, про незаконні дії силових структур, суддів. І завдання народу — дати цьому гідну оцінку, тобто, провести повну люстрацію. Наш “Нюрнберг” уже скоро. Про це ми також говорили на Форумі. Створено спеціальний сайт “Не будь скотом”, де збирають відомості про всіх злочинців: міліціянтів, силовиків, суддів, чиновників. Ніхто не буде забутий, усі отримають належну народну “славу”.


”Незважаючи на непередбачені “квести” Харків і те, що ми там робили мені сподобалися! Я в Харкові була вперше. Враження будуть незабутні. Слава Україні!” — підписала у соцмережі фото з Харкова Леся Мартиненко
— Ти є головою Спілки малого і середнього бізнесу “Альтернатива”. Як оцінюєш роль і внесок підприємництва в існування і діяльність Євромайдану? 
— Допомога Майдану — святий і почесний обов’язок кожного громадянина України, але він не може бути обтяжливим в уже і без того нелегкі часи. Підприємці, звісно, є членами громади, активними членами суспільства. Тому вони — у перших лавах майданів. Підприємці надають значну підтримку майданам. Хто чим може. Хтось дає продукти, хтось — друкує інформаційні листки, дає зв’язок й інтернет, перераховує гроші. Підприємці, як ніхто, знають, як необхідно, щоб у країні панували Закон і Справедливість. Вони звикли працювати для свого добробуту, але ніколи не відмовляться попрацювати і для добробуту країни, бо вони просто звикли брати на себе відповідальність за свою долю і долю близьких.
— Нині в областях відбувається формування осередків ВО “Майдан”. І з самого початку — зі скандалами. Наприклад, у Львові формуються два осередки, один із них — без політиків. У Івано-Франківську вже на першому засіданні виникла дискусія про керівництво: за наполяганням активістів, у керівний склад не варто включати людей, які скомпрометували себе співпрацею із владою. Натомість, такі до керівного складу — увійшли. Схожі інциденти відбуваються в усій країні. За що ж тоді боровся Майдан, якщо уже зараз є такі факти нехтування думки і волі громади?
— Не хотілося мені висловлюватися про ВО “Майдан”, бо всіх, хто дозволяє собі критикувати методи роботи цього утворення, відразу звинувачують у розкольництві. Подивіться, який вереск був навколо харківського Форуму. Сьогодні вже трохи стихло, бо зрозуміли: Форум євромайданівців не має наміру перетворюватися на черговий керівний орган. Тобто, не буде перетягувати на себе ковдру керівництва майданом від ВО “Майдан”. Я скажу свою особисту думку: мені хочеться вірити у щирість намірів організаторів ВО “Майдан”, але вони обрали невірний шлях. Вони відразу взялися формувати структуру керівництва. Замість того, щоб розвивати майданівський рух, вони намагаються його очолювати.

ВО “Майдан” було оголошено тоді, коли Майдан вже не мав потреби в очільниках, адже — самоорганізувався і зрозумів, що він і сам може визначати свою долю. Це не означає, що Майдан розколюється. Ні, Майдан готовий співпрацювати з усіма, хто матиме з ним спільну ціль. Але Майдан уже не дасть себе очолити чи організувати чергову політичну партію за старою схемою. А вона саме так чомусь й організовується: першими прибігають туди ті, які сподіваються “примазатися”, “засвітитися”, заробити бали. Українці не мають більше допускати до влади “перешиванців” і пристосуванців, бо людину не можливо змінити, якщо вона має вже якісь вироблені звички. Це, до речі, розуміють передові успішні світові комерційні корпорації. Замість того, щоб, як у нас, шукати спеціалістів з “досвідом роботи”, вони навпаки — намагаються відбирати собі працівників ще на лаві університету, бо таких людей можна навчити працювати саме так, як вимагає політика корпорації. Вони кажуть, що “перевчити” людину складніше, ніж навчити.

Тому я — за беззаперечну і повну люстрацію. Якщо ВО “Майдан” буде формуватися і працювати таким чином, я з ним співпрацюватиму, “подаватиму патрони”, як сказав один мій знайомий, працюватиму, де скажуть, бо у мене нема владних амбіцій. Якщо ж і далі будуть застосовуватися старі методи партійної організації, будуть спроби нав’язати українцям лідерів зверху, а не знизу, то таке утворення — мертвонароджене дитя. Потрібно зрозуміти одне: довіра народу не може бути за “рознарядкою” чи тиском авторитету. Ми, українці, ще цього не усвідомили, але ми вже змінили світ. Ми ввійдемо в історію тим, що першими покажемо світові нову систему — систему прямої демократії, яку відродимо з минулого. Вона є у генетичній пам’яті з часів Козацької Січі. Отаман на Січі мав велику пошану, але, коли він не виправдовував довіри, міг позбутися навіть голови.  І, коли ті, хто весь час рвуться ввійти у “керівний склад” будь-чого це зрозуміють, ми зможемо сказати: “Це — перемога”.

— Дякую, Лесю, за цікаву розмову.

Розмовляла Оксана ПІЛЯНСЬКА, журналіст

http://vikna.if.ua//news/category/politics/2014/01/20/16065/view/

1 Comment on "Леся Мартиненко: “Майдан — не дитячий садок і не спосіб для когось “виділитися”"

  1. «Більшовицькі пики «Свободи»
    Здається, двадцять років невдалої спроби побудувати щось схоже на незалежну країну призвели до ідеологічної кризи. Якщо існуюча влада ще якось керується прагматичним бажанням не лише красти у спокою стабільності, та й ще розвивати свою кормову базу – тобто народне господарство. Не можна не помітити, що будь-який промисловий та соціальний розвиток краще аніж повернення до суто аграрного стану, якось не тягне пишатися лише трембітами та вівцями.
    То опозиція взагалі нічого не може сформулювати окрім метафізичної боротьби із примарами минулого. Опозиція горлає, що вона б’ється за незалежність України… проти її спроб бути незалежною. Онучатам Бендери взагалі вважається, що вони вийшли з віковічних схронів проти військ НКВС. Криза національної ідеї наочна.
    У цьому випадку, звісно, спрацьовують лише більшовицькі методи. Лозунги розраховані на свідомість кишкових паразитів: «Браття, повземо у дупу, там на усіх гівна вистачить!» – тобто у халявну Європу – і психоз вуличного насильства, коли не надто вже і пам’ятається за що саме «и как один умрем!» Ну, викопані «апрельскі тезиси» Ілліча – «Землю селянам! Фабрики робітникам! Обом білі булки!» І при цьому не слід гидувати будь-якими тимчасовими союзами навіть Тягнибока із Яценюком. Як і у 17-му році минулого сторіччя нинішні більшовики не надто цікавляться думкою народу Головне захопити владу. А для цього вистачить і кількасот «кронштадтських матросів» із Львову.

Comments are closed.

More in Громадські акції, Статті
В середу, 22-го січня, в день соборності України, в Харкові, коло пам’ятника Шевченку відбудеться акція та презентація диску «Рок за соборність».

«Рок за соборність» - унікальний музичний диск, куди увійшли 17 треків вітчизняних виконавців із різних куточків України. Зокрема, свої композиції...

Close