Останні новини

maksymus: Паризька комуна

необхідно, щоб права людини охоронялися
силою закону з метою забезпечення того,
щоб людина не була змушена вдаватися
як до останнього засобу до повстання
проти тиранії і гноблення.

Загальна декларація прав людини (1948)

Слово революція завжди має сильне значення. Хоча його негайно докладають до будь-яких народних протестів, перша думка вихованих на радянських символах повертається до російського державного перевороту сімнадцятого року, як до прикладу зразкових революційних подій. Коли ж не знаходить у сучасності аналогій до певних міфологізованих ознак Жовтневої революції, розчаровано добирає інші назви, м’якіші, оксамитніші.

Самі ж більшовики рахували дні до падіння Паризької комуни 1871 року, перші місяці не вірячи у свій успіх. Ленін, за спогадами соратників, радісно танцював на новорічному снігу, коли радянська влада протрималася на день довше, ніж парижани. Довше, ніж Паризька комуна! — пригадував британський кореспондент Артур Ренсом захоплення вождя. — А це значить, тепер неважливо, чи втримається влада більшовиків, головне своє завдання вона вже виконала. Тепер її можна називати революцією, а не переворотом!.. На два, на три, на чотири…— На п’ять днів довше! — торжествуюче доповідав Ленін Третьому з’їзду рад, що розігнав Установчі збори, скликані в справжньому стилі паризьких комунарів. Європейський радикальний виступ міського самоуправління мав таку незламну силу практичного прикладу, що коли більшовики перестали рахувати дні, саме на честь Паризької комуни вони і назвали свою партію.

Паризька комуна протрималася 72 дні. Її не звуть революцією, бували у Франції заворушення страшніші, радикальніші й революційніші. Зате в історичній перспективі її здобутки переосмислили і присвоїли ліві рухи. Після Маркса і Леніна, після коммуністичного експерименту в Росії, навіть назва комуна обросла додатковими значеннями невільної праці на колектив і політичної несвободи. Але революційні французи зовсім не мали на увазі радянські колгоспи. Французькою мовою commune це не що інше, як муніципалітет, організація міського самоуправління з мером і депутатами. Побудова республіки як союзу муніципалітетів і було програмою повсталих проти тиранії Версаля парижан. Уже на другий тиждень протестів бунтівники провели загальні муніципальні вибори в міську комуну, раду по-нашому. Осердям влади комуни стала міська ратуша. Це була повчальна і трагічна історія міського протесту, протесту городян, не підтриманого заспалою провінцією.

Декларація французькому народу

Париж знову працює і страждає для всієї Франції; його битви і жертви готують їй інтелектуальний і моральний, адміністративний і економічний розвиток, її славу і процвітання.
Чого ж добивається Париж?
Визнання і зміцнення республіки, єдиної форми правління, що сумісна з правами народу, з правильним і свободним розвитком суспільства.
Повної автономії кожної комуни (commune) на всьому обширі Франції, що забезпечуватиме кожній з них усю повноту її прав, а кожному французові — повний розвиток його сил і можливостей, як людини, горожанина і трударя.
Автономія Комуни повинна бути обмежена тільки автономіями інших, зв’язаних з нею комун, союз яких зміцнює єдність Франції.
Комуні належать такі права:
– право вотування комунального буджету, доходів і витрат; установлення і розподіл податків; управління місцевими службами; організація маґістратури, внутрішньої поліції і народної освіти; управління комунальним майном;
– призначення через вибори чи конкурс відповідальних і підлягаючих погстійному контролю і відзиву маґістратів чи комунальних чиновників усіх ранґів;
– повна ґарантія індивідуальної свободи, свободи совісті і свободи праці;
– постійна участь горожан у комунальних справах, шляхом вільного маніфестування своїх поглядів і вільного захисту їхніх інтересів; Комуна повинна ґарантувати свободу цих маніфестацій, оскільки на ній одній лежить обов’язок нагляду і забезпечення правильного і вільного дотримання права гласності і зборів;
– організація міської безпеки і організація національної ґвардії, з виборністю своїх начальників, що підтримує в місті порядок. […] Наші вороги помиляються або свідомо обманюють країну, звинувачуючи Париж у бажанні нав’язати свою волю чи свою зверхність усій нації, у бажанні диктатури, котра, звісно, була б зазіханням на незалежність і суверенітет інших комун. […] Наш обов’язок боротися і перемогти!

19 квітня 1871 року, Паризька комуна

Сьогодні виповнюється день, коли київський Євромайдан вже тримається довше Паризької комуни. І скільки ще? День, два, три, чотири… Але навіть користуючись сприятливими обставинами мирного часу, наш протест не спромігся ані на вибори комунальної влади, давно відсутньої в місті, ані на хоч якісь притомні програмні документи з викладенням цілей і завдань. Гіркий жарт про те, що люди «з двома вищими освітами» взялися за бити, одягли каски та пішли на барикади, стає ще гіркішим через усвідомлення того, що політичними представниками протесту є метикуваті люди, що раз за разом демонструють і брак освіти, і слабке розуміння перспективи.

Таке нерозуміння прикре, адже Євромайдан є насправді нашим українським зведенням рахунків з історичним вектором більшовицького радикалізму, мимоволі заданого Паризькою комуною. За двадцять років незалежності український народ дозрів до свого власного міського протесту з політичними вимогами до організації влади, а не тільки до підтримки тих чи тих вождів. І це не ми, це реґіонали і комуністи мають бути тими, хто рахує останні дні.

Наш обов’язок боротися і перемогти!

http://maksymus.livejournal.com/155950.html

1669980_240560262790175_2080285795_o

More in Громадські акції, Наша історія, Протест, Статті
Ігор Семиволос: Готовність померти за цінності змушує Європу переусвідомити свою політику

Про те, що таке переговорний процес і як виходять з кризи.

Close