Останні новини

Деякі аспекти “благодєнствія” діячів російської культури або шлях холопів до пекла

Сьогодні о другій ночі на сайті Міністерства культури Російської Федерації з’явився лист на підтримку позиції Президента Путіна щодо України та Криму, який підписали, так звані, діячі російської культури (далі — ДРК або деркачі).

До факту підписання деркачами Росії текста, схваленого у Кремлі, поставилась байдуже. Нам всім відомо, що такі ж саме деркачі засуджували Б. Пастернака за “Доктора Живаго”, “клеймили позором” О. Солженіцина (“не читал, но осуждаю”), з обуренням вимагали розправи над академіком А. Сахаровим. Ну і хто ладен згадати сьогодні тих, “гневно бичующих”, діячів російської культури, тимчасово перейменованої в радянську?

Що стосується списку підписантів, значна більшість — архівний матеріал запорошених складських приміщень, які, зазвичай, заробляють собі преференції позою, – “чего изволите, барин?”, “копеечку не забудьте бросить, барин!”, “благодарствуем, барин!”. Та все ж таки деякі прізвища — “зачепили”.

Світлана Дружиніна, акторка, режисер, сценарист: приваблива, розумна, талановита. Підписала. Фуу!! Обов’язок кожного християнина пройти свій шлях життя так, щоби вдосконалити душу. Яскраво пливла по життю, а перед очікуваною картинкою вічності, обгадилась. Фуу!!

Окрема розмова про підписавших лист жидів, або євреїв, – не це важливо, бо вони, здається, не ті і не інші! Вас немає більше в наших серцях. Все наше велике українське серце сьогодні належить Одному Великому єврею всіх часів і народів колишнього СРСР, якого ми любимо-любимо-любимо, любили і будемо любити, бо він — Людина. Звісно, з людською позицією, це — Михайло Жванецький (довгія літа!).

Кремлівські розробники агресії проти України запевняють Вас в тім, що в Україні — антисемітизм. Він, цей якийсь там “анті”, саме такий, як у роки війни. Наведу приклад: під час окупації Харківщини німцями до господарів однієї з хат біля лісу села Полкова Микитівка Богодухівського району вночі постукали. Хазяїн вийшов та побачив біля хвіртки чоловіка, жінку і маленького хлопчика. Вони благали їх сховати, бо вони — євреї і втекли з Харкова, і не хотять вмирати. Українська сім’я переховувала їх весь час окупації, не зважаючи на шалену небезпеку для своєї родини, яка складалася з десятьох людей, шестеро з яких – маленькі діти. Після визволення Харкова від німців єврейська сім’я повернулася до міста, а через деякий час найменша донька спасителів поїхала до Харкова на навчання. Її радо прийняла до себе та сама врятована єврейська сім’я. Згодом Ліда і той. колись маленький хлопчик, який просидів два роки війни в льоху української хати, покохали одне одного й одружилися. Вони стали військовими лікарями, прожили разом все життя, народивши дитину, в якій поєднали кров двох народів однієї землі. На пенсії вони оселилися в Севастополі. Ця історія ні з преси, ні з телебачення. Її мені розповіла моя сусідка-приятелька. Це її дід Григорій і баба Мотря врятували ту невинну сім’ю від лиха, бо вони спасали просто людей, якими були самі.

У списку підписантів — викохана українською землею купка хохлів. (Які сьогодні, напевно, русскія — таа!,) пафосно згодні з тим, що на кожну голову українця сьогодні, для духовної єдності, потрібно по одному російському танку, бо того вимагає “общность культур”.)

Володимир Бортко, режисер. Пасинок Олександра Корнійчука, українського радянського драматурга, академіка АН СРСР, героя соцпраці, лауреата п’яти державних премій СРСР, міжнародної Ленінської премії, члена ЦК КПРС, астрономічно багатої людини по радянських мірках того періоду покращення, який у п’єсі “В степах України” відверто заявив: “Нащо мені отой комунізм, якщо мені і при соціалізмі гарно?”. Не лукавив. Пасинок виріс (барчуком) без роду, без племені, закінчивши творчий шлях створенням нудного агіт-пропівського шедевру у кращих традиціях застою під назвою “Тарас Бульба”. Запам’яталося хіба що те, що герої стрічки навипередки намагаються прокричати голосніше за інших, витріщивши при цьому очі: “За зємлю руссскую ми тіпа, а нє просто в фільмє сабралісь!”.

Василь Лановий, актор. Цікаво, а що дружина акторка І.Купченко -не підписала? Хворіє? У відрядженні? Або залишилась українкою? І Васі доводиться віддуватися, залискуючи приязний для окремих ДРК отвір Путіна за всю сім’ю.

Людмила Сенчина, співачка, яка народилась у селі Кудрівці Миколаївської області України. Чи не бажає пані, користуючись нагодою, відвідати на воєнному  Уралі”, рідне село і заспокоїти збентежені душі колишніх земляків поясненням, що єднання культур краще відбувається під гуркотіння БТРів, а мертві собаки на полях сусідньої Херсонщини, які підірвалися на мінах, закладених мінерами російської армії — це виключно пошук духовних джерел?

Та є серед підписантів українські прізвища, присутність яких у цьому списку для мене явище трагічне. Наталка та Федір Бондарчуки — діти Сергія Бондарчука, який не тільки зіграв Тараса Шевченка в однойменному фільмі, але все життя ніс у своєму серці частку полум’я світоча свого народу. Після тріумфального прокату стрічки “Война и мир” 1967го року С. Бондарчук, режисер фільму, був запрошений на улюблену телепередачу радянської інтелігенції “Кінопанорама”. Мова йшла про непереможні досягнення радянського кіномистецтва, але несподівано С. Бондарчук перевів розмову в неприпустиме за тих часів русло, повідомивши, що він українець, народився на осяяній променем Бога Чернігівщині, де народився і великий кіномитець О. Довженко і запропонував прочитати свій улюблений вірш Шевченка “Думи мої…”. Почав читати, розриваючи серце на шматки, аж раптом припинив, дуже засмутившись і нервуючи, пояснив згодом, що неправильно читав, погано, не так, як треба. Його ледве заспокоїли. Все життя з того часу пам’ятаю той епізод. Було зрозуміло, що Сергій Бондарчук вважав, що не зміг донести до глядачів програми те, що хотів донести поет. Вірш “Думи мої” – це журба, туга за Україною з чужини:

В Україну ідіть, діти,

В нашу Україну.

… … … … …

Там знайдете щиру правду

Та ще й може славу.

Його діти не забажали зрозуміти свого батька. Вони — не Бондарчуки. вони — Наталка Бурляєва та Федір Скобцев. Вони не прийшли в Україну за щирою правдою, вони згодні прислати замість себе по артилерійському снаряду на голови українців, які однієї крові з їх батьком. Бог вирішив відпочити на дітях Сергія Бондарчука, не давши їм ні честі, ні совісті. Скільки разів Сергій Бондарчук відтепер перевертатиметься в труні?

Хохли-підписанти! Ви — безбатченки, обділені від народження трепетним відчуттям любові до власних коренів, до Батьківщини. Вам не дано зрозуміти велике почуття гордості, що Ти — один (одна) з багатьох свого народу і що всі ми, народ, разом сила, якого надихає та оберігає Бог.

Ви — жалюгідні лизоблюди і слуги кремлівського сатани. Ви — раби рабської держави, єдиної такої в світі. Ми ніколи не побачимо вас на небесах, але  ми завжди будемо бачити там свою Небесну Сотню, яка із Раю буде світити нам шлях до волі, волі від вас, (які на ратицях та в ступах). Ми переможемо князя темряви, якого ви благословили на війну проти світла, чорти довгохвості. Ваші душі по смерті вирушать в чистилище, де і будуть перебувати вічність.

Слава Україні!

P.S. Не забудьте відсвяткувати перші жертви цієї війни, яку ви так зухвало підтримали, ситним бутербродом з ікоркою.

12 Березня 2014                                                                                         

Корінна Харків’янка

1 Comment on "Деякі аспекти “благодєнствія” діячів російської культури або шлях холопів до пекла"

Comments are closed.

More in Політика, Суспільство, Культура, Статті
Харків’яни збирають підписи під петицією до РФ проти введення російських військ.

Нам больно видеть, как под российскими флагами и пророссийскими лозунгами штурмуют административные здания и офисы общественных организаций, избивают наших земляков,...

Close