Харумом страну называли отцы,
Берда ныне зовут мудрецы.
В блаженной и женственной
Этой стране таились богатства,
Как жемчуг на дне.
Кто знал цветники веселее, чем здесь?
Кто знал казначея щедрее, чем здесь?
Нізамі Гянджеві
«Іскандер-наме»
Кавказ – сивий свідок безлічі історичних подій, які відіграли значну роль у долі не лише місцевих народів, але й багатьох сусідніх. Славних сторінок історії цього древнього краю вистачить на цілу бібліотеку: деякі з них ми знаємо доволі докладно, про інші – майже нічого. Так склалося, що стародавнє азербайджанське місто Барда належить саме до другої категорії. Місто, яке колись араби називали «Багдадом Кавказу», пройшло історичний шлях, позначений славними і трагічними віхами долі всього регіону, який завжди вабив своїми природними багатствами і вигідним розташуванням могутніх завойовників. Увазі українського читача пропонується невеликий нарис, присвячений історичній спадщині дивовижного міста Барда.
Барда: загальні відомості
Барда розташована у межах Рівнинного Карабаху, а саме: у північно-західній частині Кура-Аразької низовини. Ця місцевість має важливе значення для сільського господарства Азербайджану. На фоні загалом жорстких природніх умов країни, майже 80% земель в околицях Барди придатні для ведення різноманітних сільськогосподарських робіт (загальна територія району складає 957 – км2; родюча частина – 754 км2). На сьогодні у Бардинському районі проживає близько 140.000 мешканців; за мірками Азербайджану, район вважається густонаселеним. Та найбільше значення Барди полягає в її історико-культурній спадщині. Без жодних вагань, все місто можна назвати музеєм під відкритим небом та життєдайною криницею матеріальної культури давніх азербайджанців. З моменту зародження державності на території сучасного Азербайджану, Барда була не лише свідком, але й безпосередньою учасницею бурхливих політичних та економічних перетворень, воєн, релігійних та просвітницьких процесів.
Стародавня Барда не раз зазнавала спустошливих навал, у певні моменти історії її розорювали русичі, монголи, узбеки… Однак, незважаючи ні на що, місто вижило і зберегло в собі сліди давньої історії, архітектури та містобудування Азербайджану. Сьогодні саме завдяки Барді кожен азербайджанець з гордістю може заявити, що він є нащадком стародавніх албанів – одного з автохтонних народів Південного Кавказу, сучасників скіфів та сарматів.
Заснування і рання історія Барди
Звістки про історію заснування міста суперечливі. Деякі історики на основі археологічних розкопок, під час яких були знайдені монети епохи елінізму і римського періоду, стверджують, що місто існувало ще до нашої ери. Такої думки дотримувався і середньовічний іранський літописець Хамдуллах Казвін, який вважав засновником Барди великого завойовника Александра Македонського. Згідно з іншою (найбільш популярною) версією, заснованою переважно на середньовічних арабських джерелах, місто було побудоване в роки правління сасанідского шаха Кубада І (488-531). Нарешті, існує і третя версія, що пов’язує виникнення Барди з ім’ям албанського царя Ваче II (V ст. н.е.), який нібито заснував це місто на честь шаха Пероза. На думку прихильників цієї версії, місто спершу називалося Перозабадом, згодом його перейменували на Партав, а вже пізніше на Барду.
Барда досить рано – майже з моменту заснування – перетворилася на стратегічно важливий пункт Кавказької Албанії і в цілому Кавказу, як з геополітичної, так і з економічної точки зору. Це зумовлювалося вигідним розташуванням, оскільки місто перебувало на перехресті важливих караванних шляхів з Ірану, Середньої Азії, Грузії, Аравії, Візантії та Північного Кавказу. Завдяки цьому, в Барду щорічно прибувала величезна кількість купців і ремісників з різних сусідніх країн, місто відігравало роль одного з найбільших торгівельних і фінансових центрів Близького і Середнього Сходу. Родючий ґрунт і чудовий клімат давали Барді можливість експортувати в країни Сходу інжир, марену та інші цінні плоди Карабахського краю. На думку багатьох істориків, крім фруктів іноземні купці вивозили звідси тутових шовкопрядів, кокони, і величезну кількість якісного шовку. Це приносило солідні доходи в албанську казну, оскільки зазначені товари в епоху раннього середньовіччя вважалися найбільш прибутковими.
Барда – резиденція Албанської церкви і албанських царів.
З часом, бурхливий економічний розвиток міста мотивував правителів Кавказької Албанії перемістити до Барди ідеологічні та політичні важелі країни. Вже наприкінці V століття сюди переносить резиденцію царський рід Аршакидів, представники якого правитимуть із Барди до кінця панування династії. У 510 році Аршакиди втратили свою владу, і управління Албанією перейшло до намісників сасанідского шаха – марзбанів. На щастя для міста, настільки серйозна політична переміна ніяк не позначилася на статусі і значущості Барди, навіть навпаки, – воно продовжувало розвиватися і багатіти. Велика заслуга в цьому була, зокрема, Албанської церкви, яка в 552 році перенесла свою резиденцію в Барду із Чоли (Дербент).
Незабаром слава і багатство міста накликали страшне лихо, яке принесло серйозні економічні втрати. 628 року віковий спокій Барди був порушений. Місто зазнало руйнувань і було спустошено в результаті набігів військ Хазарського каганату, який у період персько-візантійської війни виступав у ролі союзника грецького імператора Іраклія. Поінформовані про економічне значення Барди для сасанідського Ірану, візантійці та хазари спрямували свій удар саме проти цього міста, заможність і велич якого за лічені дні перетворилися на саму згадку.
Незважаючи на цю катастрофу, албани не занепали духом і почали старанно відновлювати рідне місто. Вони чудово розуміли , що без Барди їх країна ніколи не зможе перетворитися на прибутковий транзитний центр Кавказу і Близького Сходу та не поверне собі колишньої слави.
Відновлення міста проходило за правління місцевої династії Міхранідів, які замінили при владі намісників іранського шаха. Міхраніди, які з 630 року стали повноправними господарями Албанії, приділяли особливу увагу питанням торгівлі та сільського господарства. Нові господарі країни чудово усвідомлювали, що інтерес до Барди можна повернути лише шляхом відновлення її колишнього статусу політичного та ідеологічного центру Албанії. З цією метою, Міхраніди, відразу ж після приходу до влади, приймають серйозне політичне рішення про розміщення царського двору в Барді. Даний крок супроводжувався певним ризиком, бо ж місто, два роки тому спалене і розграбоване, ще не було повністю готове до ролі столиці. Однак час показав, що прийняте рішення виявилося вірним і далекоглядним. Протягом кількох років Барда повернула собі колишню славу і знову перетворилася на гордість і головне джерело доходів Кавказької Албанії.
Як відомо, VII століття у політичній історії Кавказу відзначилося початком абсолютно нової епохи відносин. Могутній Арабський халіфат без особливих проблем встановлює тут своє панування і підпорядковує місцеві народи законам Ісламу. Албанія не стала винятком, і до кінця століття значна частина місцевого населення прийняла нову віру, що надавало певні економічні та соціальні привілеї. У такій непростій для Албанії ситуації Барда продовжувала виконувати роль політичного та ідеологічного центру країни. При цьому, завдяки дипломатичному таланту албанського правителя Джеваншира (638-681) країна не тільки зберегла свій суверенітет, але й зуміла запобігти руйнівним нашестям. Уміло маневруючи між трьома наддержавами тієї епохи – Арабським халіфатом, Візантією і Хазарським каганатом, – Джеваншир відстоював нейтральну позицію, яка влаштовувала всіх.
Барда – столиця мусульманського Кавказу з християнською спадщиною
Після вбивства Джеваншира, обставини якого донині залишаються таємницею для істориків, в Албанії утверджується панування арабів. У 715 році Кавказька Албанія, офіційно припиняє своє існування, а її столиця Барда стає одним з багатьох міст величезної ісламської імперії. З цієї пори в її історії розпочинається епоха мусульманського правління, яка всупереч усім песимістичним очікуванням, виявилася не менш блискучою, ніж албанська.
Барда зберігає за собою становище провідного політичного та економічного центру Кавказького регіону. Цей статус зміцнили самі араби, запровадивши новий адміністративно-територіальний поділ завойованих земель. Згідно з адміністративною реформою, землі Кавказької Албанії і тодішньої Вірменії були об’єднані в нову провінцію Арран, з центром у Барді. Саме такий топонім, на позначення колишньої Албанії, увійшов у вжиток сусідів, особливо іранців.
У творах арабських географів VII-IX століть Барда згадується як упорядковане, багате, квітуче і густонаселене місто, яке поєднало у собі статус комерційного та інтелектуального осередків халіфату. За даними VII-VIII століть, в тодішній Барді проживало більше 100 000 людей, тобто було мегаполісом за тодішніми мірками (в цей час у Парижі проживало 50 000 мешканців). Значення Барди зросло також після початку карбування тут грошей Аббасидським халіфатом – місто набуває статусу одного з монетних дворів ісламської імперії. Деякі арабські джерела навіть порівнювали Барду з Багдадом, за рівнем розвитку і добробуту.
Багато вихідців із Барди згодом прославилися як авторитетні богослови і талановиті вчені. Місто було унікальним також тим, що незважаючи на домінування Ісламу, впродовж століть залишалося дзеркалом християнського минулого албанів, зберігаючи і передаючи з покоління в покоління пам’ятки доісламської історії азербайджанського народу. Протягом багатьох десятиліть (аж до середини IX століття) Барда залишалася центром культури і торгівлі, за що її називали «матір’ю Аррану».
Цікаво, що до чергового занепаду міста доклали зусиль предки сучасних українців. У період правління київського князя Ігоря Рюриковича, руські дружини здійснили далекий рейд і орієнтовно в 943 році захопили Барду, відому тоді за арабськими джерелами як Бердаа. Кілька місяців русичі утримували місто, відбиваючи атаки мусульманських загонів. Спроби упокорити населення Барди виявилися невдалими, тому завойовники вдалися до різанини і грабунків. На полі бою русичі були непереможними, однак їх здолала недуга від надмірного вживання цитрусових. Одного дня, залишки руського десанту таємно залишили Барду та на своїх ладдях покинули Арран. Після русів Барду ще не раз плюндрували монголи і Тамерлан.
«Місто – легенда»
У працях середньовічних мусульманських географів міститься повно докладних відомостей про Барду, однак про доісламський період в історії міста ці автори не залишили майже жодної інформації. Пам’ять про славне минуле довгий час жила в серцях та свідомості азербайджанців – прямих спадкоємців стародавніх албанів.
Досить згадати творчість великого азербайджанського поета Нізамі Гянджеві (1141-1209), який не раз згадував про Барду – місто героїв і казкових багатств. За сюжетом поеми «Іскандер-наме», його правителька Нушабе вразила своєю мудрістю самого Александра Македонського. Безумовно, сучасним поколінням азербайджанців невідомі ті історичні джерела, на підставі яких Нізамі оспівував Барду – батьківщину відважних амазонок і шляхетних людей… але одна істина не підлягає жодним сумнівам: наявність не до кінця вивченої багатої архітектурної та археологічної спадщини міста.
Легендарній володарці Барди Нізамі присвятив такі рядки:
Нушабе. За отрадною чашей вина
Круглый год, веселясь, проводила она.
И была она, славой сияя большой,
Что мудрец, – благонравьем, что ангел – душой.
****
Но мужам был заказан предел ее крова,
В свой дворец не впустила б она и родного.
Только жены вели ее царства дела,
И к мужам благосклонной она не была.
Все советницы были разумны – к чему же
Было им помышлять о каком-либо муже?
А гулямы, которыми край был храним,
Проживали в уделах, назначенных им.
Даже к тени дворца иль дворцовой ограды,
Не посмели б они устремить свои взгляды.
(Нажаль, нам не відомі українські переклади поеми «Іскандер-наме», яку Нізамі присвятив подвигам Александра Македонського – Іскандера, в мусульманській традиції)
Видатний азербайджанський учений М.Рафілі у своїй статті «Культура азербайджанського народу до Нізамі» підкреслює очевидний взаємозв’язок між міфічними амазонками і образом Нушабе, створеним Нізамі: «Легендарні амазонки, про яких подають розгорнуті відомості античні автори, імовірно також жили на території Азербайджану. Це підтверджується і словами Арріана, який пише про те, що сатрап Атропат в Нісейській рівнині подарував Александру Македонському сотню жінок, яких він називав амазонками. Не випадково культ амазонок знайшов своє відображення і в творчості геніального Нізамі, який в образі своєї героїні, бардинської цариці Нушабе, зобразив мудрість і сміливість цариці амазонок. Образ Нушабе дуже нагадує царицю амазонок Фалестру, яка за свідченням низки античних авторів, звабила царя Александра». До цього варто додати, що деякі автори локалізують амазонок і на теренах сучасної України, зокрема в Криму. Жінки-войовниці згадуються також при описі сарматських племен в Причорноморських степах.
Все вищезазначене вказує, що матеріальна спадщина Барди досі чекає на дослідників, які своєю працею обов’язково проллють світло на невідомі сторінки історії Азербайджану, а можливо і більш віддалених країн, наприклад, України.
Стаття написана за підтримки Фонду Розвитку Науки при Президентові Азербайджанської Республіки