Останні новини

Про результати місії ІЦ “Майдан Моніторинг” в АР Крим

Володимир Ханас

В нашій групі працювало 12 моніторів. Це журналісти, правозахисники, громадські діячі, активісти Форуму Євромайданів зі всієї України, як члени організації Майдан Моніторинг, так і волонтери, наші друзі.

За цей період ми побували в більшості міст Криму. Ми координували свою діяльність з іншими групами моніторів, які є там дотепер.

Інформація від моніторів передавалася через Твітер-аккаунт. Зараз інформація продовжує збиратися. Частина матеріалів була втрачена.

Ситуація з якою стикнулася наша група в Криму не підлягає однозначній оцінці, тому що за цей період відбулося дуже багато подій. Ситуація міняється кожного дня. Це територія де крім влади автомату і бандитських формувань ніякої іншої влади немає. Говорити в цілому про права людини дуже важко. Група моніторів не визначилася хто має нести відповідальність за порушення, до кого апелювати, до кого звертатися? Там діє право сили, право автомата, право озброєної зграї.

Права має той, хто має георгієвську стрічку, хто прописаний в Анапі, хто носить автомат. Абсолютно повсюдно порушується право на професію, право на громадянство, на мову. Свідчити люди не хочуть, але тим, хто хоче свідчити ми не можемо відповісти, чим ми їм зможемо допомогти. Якщо говорити про право на професію, то у найскладнішій ситуації є журналісти з українськими документами. Журналісти з-за кордону приїздять у супроводі перекладачів з Москви і охорони.

Тобто, для певної категорії людей право на професію зберігається. Ми журналістам рекомендували ховати свої журналістські посвідчення. Наявність журналістського посвідчення є підставою для того, щоб вас безпідставно затримали. Це стосується  питання гідності. Озброєний натовп вибирає жертву за зовнішніми ознаками. Підставою може бути формальна ознака належності до України.

Свобода пересування. Наші монітори пересувалися поодинці різними шляхами. Ми не ризикували їхати групою. В потязі могли забрати речі, техніку. Досить часті випадки втрати майна, техніки, флешки, інші носії інформації для того, щоб інформація не просочилася назовні.

Те саме можна говорити про свободу совісті. Затримання священників різних конфесій, різкий сплеск антисемітизму (з’явилися написи на синагогах).

Стосовно «референдуму» 16 березня. Важко сказати, що там відбувалося навіть нам, з досвідом моніторингу Придністров’я та України. Хто хотів, той і реєструвався, кого хотіли, того і допускали на виборчі дільниці. Журналістів не допускали. Інформація про події десь була, десь не було. Наші спостерігачі зафіксували ситуацію, коли голосувати приходили члени виборчої дільниці, але їх супроводжувала «самооборона» з автоматами. Це щодо вільного волевиявлення.

Наші спостерігачі масовго фіксували наявність озброєних парамілітарних організацій як на самих дільницях, так і біля них.

Це загальна попередня реакція. Вся інформація буде систематизована. Відео- та фотодокази, свідчення очевидців будуть узагальнені і передані в тому числі і в апарат з прав людини. Ми хочемо подякувати офісу омбудсмена за підтримку.

Попередній наш висновок: Те, що відбувається в АР Крим можна характеризувати лише статею Конвенції ООН про захист цивільного населення в умовах війни. Звичайно, якщо ми говоримо про ситуацію, коли на цій території не чиниться мирний спротив.

Володимир Ханас

В складі нашої групи були представники практично всієї України: громадські активісти, правозахисники.Деякі групи продовжують там працювати. Я звертаюся до всіх громадян України: ви повинні розуміти, що ви говорите з реальним героями. Запитання, які ви ставите їм, ви би мали ставити до органів влади, а не до діячів, які ризикували своїм життям і робили те, що вони могли робити. Коли ми говоримо про моніторинг дотримання прав людини в Криму, особливо після телефонного дзвінку Обами, що це відбувалося відповідно до міжнародного права інституту ООН, то абсолютно всі наші монітори, всі групи, які там були визнали, що стосовно ООН ситуація в Криму підлягає тільки під Конвенцію про захоплену територію.

Якщо ми можемо говорити про права людини, то тільки в контексті того, що на території Крима Конституцію виконують законослухняні громадяни: військові, громадські діячі, активісти, ті люди, які стали заручниками ситуації. Влада після 16 березня в руках кримінальних угрупувань, зрадників держслужбовців і «зелених чоловічків».

Хочу повторити, ті, хто працювали, працюють і будуть працювати в Криму: громадські лідери, активісти і правозахисники – це реальні герої нашої країни і нашого часу.

Я не буду нічого говорити про бездіяльність наших органів влади. Багато чого не робиться досі.

Позиція в Криму показала, що Україна зараз має ставити питання про ліквідацію всіх політичних партій як інституту, бо представники регіональних відділень брали участь у голосуваннях і організації так званого «референдуму». До цього часу реакції Мінюсту немає. З іншого боку, ті політичні структури, які також зареєстровані і мають кримські відділення нічого не робили за винятком «Удару». Державні структури втратили на всіх рівнях, навіть не забезпечуючи безпеку своїх представників. Тому що, коли б’ють представників, коли представників відправляють і невідомо, як вони повернуться, знаючи ситуацію; якщо головдержслужба лобіює фінансування коштів держслужбовцям на рівні держадміністрації, райадміністрації, голів заступників і начальників управлінь; коли вони не виконують присягу держслужбовця, то треба запитувати головдержслубжу. Ми повинні запитувати тих, хто не виконує українські закони в України.

Стосовно Криму, сьогодні наші експерти на прес-конференції в УНІАН’і висловили речі, які ми розуміли, як проблему. Єдиною інституцією, через яку зараз можна щось робити, впливати на заручників, на порятунок людей є правозахисники Російської Федерації. Це єдина легальна інституція, яка теоретично може вплинути на ситуацію. Ми живемо в ситуації, коли територію захопили. Ситуація безвладдя, чи влади бандитських авторитетів може спонукати найближчим часом до зростання ескалації на етнічному, релігійному, майновому рівні. Зараз продовжується набір волонтерів не тільки для роботи в Криму, але і на Схід і на Південь. Якщо не рятує держава, мусимо рятуватися самі.

Сергій Данилов

Це тільки початок. Ми переживаємо перший етап, який найближчим часом підійде до свого завершення. Можливо, на вулицях міст буде менше озброєних людей, але проблеми тільки починаються. Якщо зараз вся влада належить людині з автоматом, то в результаті істерії, старий соціальний порядок, який ґрунтувався на пошуку компромісів, на декларації, що ми вирішуємо конфлікт мирним шляхом, зараз порушується. Найближчим часом ми станемо свідками того, як конфлікт перейде на рівень громадян. Коли почнуть палити будинки сусіда (що вже трапляється), коли від погроз кримським татарам почнуться акти насильства, коли за українську мову, український акцент, або навіть уявний український акцент людину будуть цькувати, коли будуть зупиняти на вулиці, оточувати юрбою і закликатимуть до лінчування. Ці процеси не зупиняться. Зараз ми маємо перші прояви. На другому етапі до порушень базових прав людини, які виникли внаслідок правового вакууму і відсутності роботи правових інституцій, додадуться ще елементи громадянського конфлікту, які в період до вторгнення в Криму доволі успішно вирішувалися. Не дивлячись на прогнози: що буде громадянська війна, що кримські татари вступатимуть в конфлікт з не кримськими татарами. Тим не менше, ми знаємо, що за роки незалежності вдавалося уникати великих насильницьких конфліктів. При існуванні локальних конфліктів, без яких обійтися неможливо.

Тезово спробую запропонувати деякі свої міркування:

  1. Посилення ролі ресурсів і можливостей офісу омбудсмена. Один з небагатьох державних інститутів, який може працювати в Криму. Безперечно, і ВР, і центральні органи мають надати ресурсну і будь-яку іншу підтримку.
  2. Суперечлива, можливо тема, але я би сказав, що це едина тема, в якій можлива співпраця з Російською Федерацією. Це співпраця з омбудсменом в Москві і російськими правозахисниками. Треба активно долучати до роботи з захисту базових прав людини в Криму російських правозахисників. З питань захисту співробітництво можливе.
  3. Підтримка контактів, збір інформації, налагодження мереж, моніторингових місій. Не можна захищати права, не знаючи, що відбувається. В деяких випадках можливо зупиняти порушення прав людини, хоча преса зараз не може зупинити порушення. Можливо, в подальшому це буде змінюватися.
  4. Найбільш складну і несуперечливу відповідь «що робити» дав меджліс кримсько-татарського народу: захистити свої права в Криму можуть тільки великі групи організованого народу, поєднані однією метою. Що стосується меджлісу кримсько-татарського народу, за етнічним принципом. До меджлісу звертається дуже багато не кримських татар щодо захисту своїх прав. Меджліс частково вийшов за свої етнічні кордони і почав працювати з різними групами.
  5. Навряд чи можна сподіватися на формування великої потужної громадської організації під умовною назвою «Спілка громадян України Криму», але теоретично це єдиний шанс. Влада відступає перед силою. Влада зараз в Криму визнає тільки силу. Вона відступає перед кримськими татарами, які демонструють готовність організуватися і захищати інтереси кожного члена спільноти. Якби така умовна спілка громадян України це продемонструвала, влада би діяла набагато обережніше. Вона мусила б прислуховуватися. Не треба забувати, що з 2011 р. в Криму всі соціологічні опитування фіксують абсолютно проукраїнську більшість. Так само дуже хитка, але значна частина кримчан виступала на підтримку європейського курсу України. Потенціал для таких груп далеко не вичерпаний. Як сказав один з політиків, за декілька місяців ейфорія пройде, а в Криму почнеться час роздумів. Наскільки я знаю, для багатьох цей момент прийшов за пару тижнів.

Алёна Балаба

«Укразалізниця» не продавала билеты, хотя поезда были полупустые. Мы попросились к проводнику, заплатили денег и приехали в Крым. Я знаю, что киевлянам билеты ни на один вид транспорта тоже не продавали. В Армянске поезд остановили, стояли около часа. Возле Армянска мы видели танки. В поезд зашли «зеленые человечки» и стали проверять документы. Проверяли документы не у всех, а у тех, кто им не нравится. У нас документы проверили. У нас была легенда, что я ехала к тете, со мной ехала Вика Сибирь, она моя подруга. Мы показали документы. Спросили у нас всё: где живет тётя, на какой улице, как фамилия, кем она работает. Поверили и отпустили.

В Симферополе нас встретила «самооборона Крыма». Люди в камуфляже с оружием. Они встречали одесский поезд и проверяли людей. Людей отводили в сторону и обыскивали. В пятницу на улицах Симферополя было много вооруженных людей. Передвигаться по городу было страшно. На одном из блок-постов Симферополя в автобусе вооруженные люди без опознавательных знаков начали проверять документы у всех пассажиров. Один парень возмутился: «Почему он должен показывать свои документы? Я не знаю, кто вы такие». Его тут же вывели, этот парень оказался жителем Крыма с севастопольской пропиской, тем не менее, его оставили на этом блок-посту.

Многие наши товарищи снимали передвижение российских войск, старались не брать большие камеры, чтобы не конфисковали. У нас были телефоны и маленькие фотоаппараты.

В субботу в Севастополе было очень много «зеленых человечков». Больше всего возле государственных учреждений и банков. Многие банки были закрыты, на них висели таблички с информацией о том, что неизвестно как долго они будут закрыты. Людей в субботний день в Севастополе практически не было. Хотя было тепло и солнечно. В Симферополе тоже на улицах было очень мало людей. Вечером мы вернулись в Симферополь и обратили внимание на то, что протянули войска под каждую часть. В Симферополе части находятся в центре города. В частях были БТРы и много военных с оружием.

Утром мы пошли на референдум. Город был абсолютно пустой. На участках были казаки, члены комиссий и, может быть, кто-то приходил голосовать. Все абсолютно, что показывали российские СМИ было сделано для картинки. Запускались специально люди на участки, их снимали российское СМИ. Вот эти карусели работали в центре города на каждом участке. Татары на референдум не шли. Много крымчан, которые не собираются получать российские паспорта, не участвовали в голосовании. Явки не было. Мы опрашивали крымчан в 20.00, люди говорили, что на референдум не ходили, потому что это абсурд.

В понедельник рано утром мы пошли в центр города. На улицах уже обыскивали. Возле Верховного Совета стояли россияне с московским акцентом, вооруженные, обыскивали всех, кто проходил улицу. У нас порылись в рюкзаках, прощупали карманы. Люди которые настроены за Россию даже не возмущаются тому, что происходит. Они говорят: «Они же пришли нас защищать». Люди, которые не ходили на референдум возмущаются, но молчат, потому что боятся.

Я очень боюсь, что такое повторится в Одессе. За Россию в Одессе вышло около 3 тыс. людей. Эти люди кричали: «Янукович – наш президент» и «Беркут – герои». Это нонсенс. В городе очень много российских журналистов, которые работают на картинку о том, что Одесса выступает за Россию. У нас работает группа активистов, которая каждый день обивает пороги наших силовых органов: прокуратуры, милиции, СБУ. Приносят каждый раз новые материалы по сепаратизму. Пока это тормозится. Милиция охраняет эти митинги. Такое впечатление, что многие силовики ждут Путина.

More in Моніторинг, Події, Право, Суспільство, Технології, Дискримінація, Статті
IMAG0822
Естонський досвід молодіжного лідерства для української молоді

...

Close