Останні новини

Ali Tatar-zade: Про німця, що хильнув, та росіян з білою гарячкою

Моральний детермінізм і ревізіонізм зараз у всю свою ширь проявляють себе не тільки в Росії, але і в Криму. Щоб осягнути, як це сталося, розповім одну реальну історію зі свого доокупаційного життя.

Якось приїхала в Крим родина німецьких туристів. На чолі родини стояв дядько похилого віку. Живі він у Криму, вже був би старим хворим дідуганом, але дива західної медицини зробили із нього на вигляд людину старшого передпенсійного віку. Якось цей дідуган при мені добряче наклюкався і, дізнавшись що я історик, почав розповідати про свого батька. Батько служив у гестапо. Після розгрому рейху руські посадили батька в концтабір, звідки той так і не вийшов живим, а син бачив його після арешту лише один раз і те випадково. Розповідаючи це, німець продовжував напиватись по-чорному, не забуваючи, однак, через кожне речення вставляти що він любить свого батька, проте засуджує нацизм як явище. Згодом він побачив, що люте заперечення нацизму не викликає в мене якихось емоцій, і почав обережно цікавитись моєю думкою на цей рахунок. Я спокійно відповів, що я історик, і мені цікаво як воно було, а не моральна сторона питання. І тут німця наче хто підмінів. Він приободрився, замовив собі ще і ще випити, та із кожним ковтком ставав все більш відвертим. Він розказав які у нього були дитячі захоплення від гестапо, від батькових друзів і колег, від уніформи, взагалі від того часу. Який тоді був складний час, як вороги усюди провокували Німеччину, як німця пригнічували гебреї, цигани, поляки, чехи, англічани. Стояла глуха ніч, а німець все продовжував. Перед тим як відрубитись прямо за столом, він встиг сказати мені, що все тоді робилось правильно, що він гордиться своїм батьком і його роботою в гестапо, і останьою його фразою було, що Гітлер був у всьому правий.

Після того випадку я довго думав, що сталося із німцем. Я побачив людину, яка все своє життя нагадувала зжату пружину, вимушена направо і наліво ввічливо брехати як йому прикро за злочини нацизму. Видно, що у себе його встигли добряче залякати щодо подібних відвертостей. І всього лише було треба, щоб він відкрився знайомцю з іншої галактики, щоб його не осмикували, не здіймали галас “ви що! це ж антилюдська ідеологія!” за кожної згадки про нацизм. Не давали по руках і щоках за кожного натяку на ревізію – і він, наче сам не свій від щастя, виклав усе, що давно думав та мріяв сказати.

Цей спогад ілюструє наочно, як ми швидко скотились до іншої ревізії, тепер вже сталіністської, у Криму. Було достатньо всього лише не реагувати, коли раз по раз почали лунати спочатку обережні, а потім, через безкарність і відсутність реакції, все більш наполегливі тези про “ефективного” Сталіна, справедливість голодомору і депортації, народи-злочинці і “врємя такоє бьіло”. А це було останні роки перед окупацією. Зараз радянський Крим і уся Росія упиваються наче той мій знайомий німець, пригадуючи під старість сантименти про своїх батьків і дєдів з НКВС, ГБ, ЦК, штрафбатів і заградотрядів.

Джерело

More in Суспільство, Записки
1104578
Андрей Зубов: Мы погубим себя, я смотрю на это с огромным ужасом

Для того чтобы стать несоветской страной, надо изменить правовые основания государства.

Close