Український фронт: тренди тижня (підсумки 18 – 25 серпня)

Загальні висновки:

Відчайдушні, але одночасно досить хаотичні кроки Кремля демонструють, що там усвідомлюють стратегічний цуцванг, у якому опинилися, але всіляко намагаються уникнути вирішального вибору. Відповідно, кращим можливим результатом переговорів у Мінську найімовірніше буде домовленість про наступні переговори. За таких умов головне завдання України очевидне, але складне для реалізації – вистояти в умовах війни на виснаження, яка проти неї ведеться.

Рятуючи «народні республіки»:

Аби мати можливість «торгуватись Донбасом» у Мінську, Кремль мусив різко посилити рівень військової агресії проти України. Водночас, кожне рішення має свою ціну. Тепер під удари української артилерії потрапили не лише найманці, чия ціна визначається виклчно витраченими на них грошима, а вони самі є потенційною загрозою російській владі. При виконанні невластивих для них завдань та у невигідних умовах бою гинуть бійці елітних десантних підрозділів російської армії. Обстріли прикордонних українських міст з території Росії, колони бронетехніки «ополченців», які переходять україно-російський кордон там, де вже давно нема жодних ознак незаконних збройних формувань, є цвяхом у домовину російській легенді «про громадянську війну в Україні». З іншого боку, суспільству необхідно чітко усвідомлювати, що фронт, найімовірніше, стабілізується західніше україно-російського кордону. Війна буде тривалою з усіма наслідками, що з цього випливають.

Розпуск парламенту:

Президент України відмовився від красивого жесту на користь дотримання букви закону і розпустив парламент не на День Незалежності, а наступного дня. З іншого боку, вирушаючи в Мінськ, Петро Порошенко мусив зачистити «політичні тили», аби не створювати у росіян спокусу поторгуватися ще й за долю Верховної Ради. Водночас, парламентські перевибори, які найімовірніше, відбудуться за старим законом, не перетворять Верховну Раду у двигун необхідних реформ. Їх обмежена, але цілком досяжна мета – чистка депутатського корпусу від прямих агентів та симпатиків ворога.

Люстратори здорового глузду:

У Кремля в Україні є два ефективних внутрішніх союзника – різномасті політичні та економічні корупціонери, а також щирі патріоти, які прагнуть лікувати «головний біль» корупції гільйотиною. Спроба тотальної перевірки сотень тисяч державних службовців (заздалегідь приречена на провал, бо де взяти десятки тисяч необхідних для не бутафорських змін чесних «люстраторів»), буде ефективним засобом дезорганізації державного апарату в умовах неоголошеної війни. Адвокатам «відео трансляцій» та участі громадських організацій варто нагадати веб-камери виборів – 2012 та накопичений корупціонерами за попередні роки досвід використання «проплачених активістів». Громадянське суспільство має зосередитись на контролі, але одночасно й на сприянні діям державних службовців у просуванні стратегічних реформ (включно з їх кадровою складовою), а не намагатися встановити «негайну і всеосяжну справедливість». Історія все ж не нічому вчить. Попередники нинішніх «люстраторів» з Центральної Ради, які 1917 року позбулися «реакціонера Скоропадського» разом з його українізованим корпусом, а потім здали Київ російським більшовицьким військам Муравйова, проти яких змогли виставити лише жменьку вчорашніх гімназистів та курсантів.